WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Марко Черемшина - Реферат

Марко Черемшина - Реферат

Польщі, Черемшина знову відкриває адвокатську канцелярію у Снятині, "заступає мужиків перед судом та різними властями" ("Моя біографія"), разом з Стефаником бере участь в освітній роботі серед селянства Снятинщини.
Утиски пілсудчиків, переслідування всього прогресивного урядовцями панської Польщі створювали важкі умови для демократичних діячів на Західній Україні. Переборюючи труднощі, створені штучним кордоном, не без риску для себе, Черемшина налагоджує листовний зв'язок з видав-ництвом "Книгоспілка" на Радянській Україні, надсилає туди свою нову збірку творів. 1925 р. у видавництві "Книгоспілка" вийшладруга збірка новел Черемшини "Село вигибає".
"Іван Юрійович, - пише дружина письменника, - тішився тим, що його твори видано на Великій Україні і це заохотило його до дальшої літературної творчості. Польсько-панському урядові всякі зв'язки жителів західних українських земель з Радянською Україною були небажані. Польська поліція пильно уважала на тих, що зв'язки такі мали".
Друге видання збірки "Село вигибає", доповнене новелами із збірки "Карби", і третя книга новел-"Верховина" вийшли вже після смерті письменника - в 1929 р. (також у виданні "Книгоспілки").
Літературна громадськість Радянської України і широкі кола читачів тепло привітали появу нових збірок Черемшини. В цих збірках письменник правдиво розповів про життя гуцульського селянства в роки першої світової війни і в часи пансько-польської окупації.
Навесні 1927 р. письменник виїхав у рідне село Кобаки провідати матір і сестру. 25 квітня він пішов на сільське кладовище до могили батька. Хворе і вразливе серце не витримало переживань, викликаних спогадами, і Черемшина тут-таки на кладовищі раптово помер. Похорон відбувся 27 квітня у Снятині. Разом з народом в останню путь проводив Марка Черемшину його друг і побратим Василь Стефаник.
Збірку "Карби" Черемшина відкрив автобіографічною новелою тієї ж назви. Згадками про своє дитинство, про батьків, діда й бабу та життя в їх господі на Заліській горі автор підкреслив свій кревний зв'язок з трудящим селянством, зображенню життя якого він присвятив свою творчість. На першому плані тут виступає тема народної темноти, безправ'я селянської сіроми, що весь свій вік поневірялась на чужій землі, борсалась в лещатах безпросвітних злиднів і, коли надходив смертний час, крім тяжких карбів, кривавих ран на серці, нічого більше не мала.
Чорне, безпросвітне було життя гуцульського селянства в ті часи. Таким його бачив Черемшина, близько до серця взяв і таким відтворив у своїх новелах.
Тематика збірки "Карби" неширока, і не дуже різноманітний її типаж. У кожному з вміщених у ній творів висвітлено один якийсь трагічний факт, чи, на перший погляд, звичайнісінький випадок в житті селянина-гуцула. Майже в усіх новелах збірки виступає той самий герой - темний, затурканий, безправний селянин-бідняк, портрет якого найяскравіше змалював Черемшина в новелі "Святий Николай у гарті".
"... Скрипнули чорні закурені двері і випустили на двір чоловіка се-реднього росту, його худе, поморщене лице, кучма нерозчесаного волосся, сухоребрі груди, що їх не обіймає собою темна латана сорочка, витерті червонаві холошні і худокості, босі ноги говорили самі за нього, що він є. Він не потребував представлятися. На його стан зложилися віки нужди і вип'ятнували на ньому грубими буквами-мужик".
Ім'я героя цієї новели - Курило Сівчук - могло б бути загальним для всіх селян бідняків-героїв збірки "Карби". В образку "Святий Николай у гарті" Курило з дружиною і дітьми ховає від збирача податків свої убогі пожитки, тремтить перед начальством, повторюючи1. "Бідно-си діє, ясний та добрий панчіку..."; в новелі "Чічка" він розпачливо тужить над загиблою шкапиною, бо вона годувала його сім'ю; в творі "Карби" грюкає об стіл кулаком, з болем каже про дітей: "Чим їх нагодую!"; в новелі "Раз мати родила" він наважився помститися жандармові за всі тяжкі кривди і потрапив до тюрми; в творі "Більмо" випроваджує доньку до розпусного лісничого, бо іншого виходу з страшних злиднів не знає; у "Грушці" він тужить за померлою дружиною і втішає дітей: "Не бійтеся, небожєта, мені не далекі гони, я вам хати не залежу"; в новелі "Лік", він, безнадійно хворий, не маючи за що купити ліки, повертаючись від лікаря додому, показує сусіді на цвинтар: "аді, де мій лік" і, нарешті, в образку "Дід" він, старий і нікому не потрібний, зайвий рот у голодній сім'ї, вкорочує собі віку.
Курило Сівчук ("Святий Николай у гарті"), коновкар ("Чічка"), дєдя ("Карби"), Юсипко ("Раз мати родила"), Тимофій ("Більмо"), Ілаш ("Груш-ка"), Митро Пасемковий ("Лік"), Чюрей ("Дід")- це тільки різні імена одного героя, що про його трагічне життя розповідав автор. Письменник спостерігав, як поводиться селянин-трудівник в різних обставинах на протязі всього життя, і про все це писав у своїх новелах. Складається враження, ніби Черемшина провадив ґрунтовну підготовну роботу до створення монументального образу селянина-гуцула, який безмежно любить свій край, природу, народ; працьовитий, духовно обдарований, чесний, гостинний, поетичний, але гноблений соціальне і національне, зацькований війтами, жандармами, екзекуторами, обплутаний панами, лихварями, він живе в страшних злиднях та горі, розпачливо гукає до німих гір, до байдужого неба, і, ніким не почутий, гине. Новели-образки збірки "Карби" ідейно, тематично і поетичною орнаментикою своєю так міцно зв'язані одна з одною, що композиційне утворюють єдине ціле. Провідна тема збірки "Карби" - народне горе, злидні гуцульської сіроми - селянської бідноти, її туга за кращим життям і, нарешті, надія на краще майбутнє.
Новели збірки "Карби" вражають безпосередністю життьових картин, похмурістю і безпросвітністю селянської гуцульської дійсності тих часів. Ось дівчина-покритка, зганьблена якимсь панком-деспотом, вертається з наймів до рідного села ("Зведениця"). Читач ледве встигає слідкувати за бурею думок, катастрофічних душевних переходів, розпачливих почуттів, які супроводять безталанну дівчину. Ніби в тяжкій лихоманці, покритка промовляє сама до себе, до дитини, до природи, картає, проклинає, молить, скаржиться, повчає подруг, висловлює надії, рве на собі коси, шепче слова материнської ласки до дитини, і тужить, тужить, тужить... В пій мініатюрі Черемшина зумів коротко і сильно відтворити справжню бурю в душі знівеченої капіталістичним ладом людини. Безіменна героїня Черемшини воскрешає в пам'яті читача цілу галерею образів покриток в українській літературі. Ніби всі вони зійшлися до неї, виплакали своє горе, а її вщерть переповнена журбою душа розлилася розпачливим криком-голосінням.
Таке ж сильне враження справляє й новела "Злодія зловили". Хлопчик-сирота цілими днями блукає голодний попідтинню. Ніхто його не пожаліє, нікому він не потрібний. Голод завів сироту в садибу багача. І не стямився хлопець,

 
 

Цікаве

Загрузка...