WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Марко Черемшина - Реферат

Марко Черемшина - Реферат

ждати найменше двадцять п'ять літ", він записався в адвокатуру і виїхав з Відня до містечка Делятина. Адвокатська практика тривала від 8 жовтня 1906 р. до 10 жовтня 1912 р. в канцелярії Миколи Лагодинського, де Черемшина займав посаду конципієнта, тобто кандидата адвокатури (помічника присяжного повіреного).
Перебуваючи в Делятині, поряд з адвокатською практикою Черемшина займався освітою селян, залізничних, салінарних і тартачних робітників. "В кожнімселі знала мене і мала дитина, мужики мене дуже полюбили",- писав він в автобіографії.
В кінці 1912 р. він відкриває власну адвокатську канцелярію у м. Снятині.
"В перших літах свого побуту у Снятині,- пише дружина письменни-ка Н. В. Семанюк,- говорив Іван Юрійович, що через адвокатську працю і громадську діяльність не мав часу віддатися праці літературній. Не можна було сумніватися, що це правда, його контора все була повна мужиків, (які приходили по поміч і пораду в різних справах, приватних і публічних. Не раз траплялося, що Іван Юрійович був цілий день на судових засіданнях, різних нарадах, а вечором і вночі писав всілякі заяви, жалоби і протести до різних судових, фінансових і адміністративних установ. Свою адвокатську і громадську працю уважав Іван Юрійович за корисну для селян і конечну, аби їх бодай в часті оборонити перед визиском і покривдженням в належних їм правах. Тої праці жадали, впрочім, від нього настирливо мужики і треба було їх хіба силою виганяти з контори, аби мати час занятися письменством".
Як відомо, Василь Стефаник у ці роки також багато уваги віддавав освіті серед селянства Снятинщини. Довгий час (з 1908 по 1918 р.) Стефаник був послом від селянської радикальної партії в австрійському парламенті, хоч ніяких промов, як він сам посвідчив, у парламенті не виголошував.
Говорячи про тривалу перерву в творчості Черемшини і Стефаника, не треба забувати про те, що в літературі тих років була надто задушлива атмосфера. Українські буржуазно-націоналістичні письменники, по-мавп'ячому наслідуючи все те, що продукувала загниваюча західноєвро-пейська література, вели українську літературу до цілковитого виродження. Бездарність, помножена на бундючний "аристократизм" у ставленні до народу, заповнювала періодичні видання і книжковий ринок. Зрозуміло, що, крім почуття відрази до всієї тієї декадентської писанини, у письменників-реалістів Стефаника і Черемшини нічого іншого не могло бути.
Тут доречно буде нагадати одне місце з листа Черемшини (щоправда, пізнішого часу) до видавців збірки "Село вигибає" (квітень 1926 p.), де Черемшина згадує про книгу німецького критика-декадента Галагада, скеровану проти російської літератури. "Таких великанів як Достоєвський і Толстой, - пише Черемшина, - рівняє цей їдовитий критик з болотом. Толстого кваліфікує як психопатологічну проблему, а людей Достоєвського як блукаючих в темних коридорах істериків. Коли то все прочитається, то відохочується взагалі писати. Західний літературний світ прийняв цю книжку з одушевлінням! І це є для Заходу знаменне".
Отож, взірцем для Черемшини була література життьової правди, ве-лика література братнього російського народу, а не західні літературні "моди". На затхлу, подібну до клінічної, атмосферу в тогочасній буржуазній літературі не раз вказували Франко, Коцюбинський і Леся Українка.
Зазначимо ще одне. Є свідчення самого Черемшини про те, що після виходу збірки "Карби" він продовжував писати нові твори, готував другу збірку. В листі до редакції "Вік" в січні 1901 р. з Відня Черемшина писав: "Якби хотіли, то надіслав би я радо которе з непечатаних ще моїх оповідань, але воно, думаю, вже запізно". В другому листі (грудень 1902 р.) до того ж адресата, письменник говорив: "Також надішлю вам свою збірку "Карби"; а тепер видав би другу, та нема путері (сили - О. 3.) до переписування". На жаль, творів, написаних в ті часи, не збереглося. Мабуть, вони загинули в роки першої світової війни, як загинуло тоді ж його листування з Франком та іншими особами. Збереглася лише коротенька лірична мініатюра на тему кохання під назвою "Она" (датована 1913 р. 14 листопада), адресована, очевидно, Н. В. Карпюк, що в січні 1914 р. стала його дружиною.
Коли почалася світова війна, Черемшина залишив Снятин і переїхав у рідне село Кобаки до батьків. Працюючи біля господарства, спостерігаючи, як через село перекочувалися частини то австро-угорської, то російської царської армії, як від цього терпіло село, Черемшина все, бачене на власні очі і почуте від селян, занотовував у "Щоденнику" (листопад 1914 - січень 1915 pp.). З "Щоденника" видно не тільки те, як письменник збирав матеріали для своїх творів про життя селянства в часи імперіалістичної війни 1914-1918 pp., але також і те, як ставилися російські і австро-німецькі війська до населення, як ставилося населення до них. В записі від 19/ХІІ-1914 р. Черемшина передає слова селянина Федора Орфенюка: "Каже, що козаки подібні в обходженню до гуцулів". Почуття братньої дружби, яку засвідчували російські солдати до західноукраїнського населення, Черемшина підкреслює не раз, "Рано йшли м[осковські] солдати і козаки з Кут долів через село і підводи і військові. Казали весело, що ми останемо під Росією..." (Запис 23.ХІІ-1914 p.). "Приїздить Настя зі Снятина, каже, що там є всі гадки, що Росія Галичину задержить" (Запис 6.1-1915 p.). І сам від себе письменник зазначав: "Похід війська московського] дуже зацікавлює" (23.ХІІ-1915 p.). Пояснення, як кажуть, до цих нотаток не потрібні: гуцульське селянство і його співець Марко Черемшина з походом російської армії в Галичину зв'язували свої надії на возз'єднання з усією Україною. Ці настрої посилювалися ще й тим, що австро-німецькі війська дуже жорстоко поводилися з місцевим населенням. "На Буковині страшно вішали", - занотував Черемшина в "Щоденнику" (9.1-1915 p.), а в новелах описав численні факти безглуздої, дикої жорстокості австро-німецьких військ щодо гуцульського селянства. З восьми творів циклу "Село за війни", написаних з 1914 по 1919 p., сім новел присвячено показові сваволі і викриттю злочинів австро-німецьких солдатів та офіцерів у селах Гуцульщини.
Десь під кінець війни Черемшина знову повернувся до Снятина. Коли навесні 1919 р. румунські війська розпочали окупацію Буковини, Гу-цульщини і Покуття, Черемшина їздив з делегацією від Станіславщини для переговорів з румунським командуванням, "аби не прийшлося до пролину крові". Румунське командування не захотіло навіть розмовляти з тією делегацією й віддало наказ про наступ. "Тоді я, - пише в автобіографії Черемшина, - кинувся в придорожній рів з водою і перележав тут у студеній воді з годину та із тої перестуди занедужав на нирки і досі з тої упертої недуги вилічитись не можу".
Після того, як Покуття і Буковина були загарбані боярською Румунією, а Гуцульщина і Галичина опинилися під владою панської
Loading...

 
 

Цікаве