WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Марко Черемшина - Реферат

Марко Черемшина - Реферат

МАРКО ЧЕРЕМШИНА
(1874 - 1927)
Марко Черемшина (Іван Юрійович Семанюк) належить до письменни-ків демократичного напрямку в українській літературі кінця XIX - початку XX ст. його літературна діяльність розвивалася в нерозривному зв'язку з суспільно-політичними процесами на західноукраїнських землях у ті часи, в тісному зв'язку з суспільною діяльністю передової частини захід-ноукраїнської інтелігенції, видатним організатором і натхненником якої протягом майже сорока років був Іван Франко.
Важко жилося трудящим Східної України під владою царизму, але ще важчим було життя трудящих західноукраїнських земель під чоботом австро-угорської монархії. Польські пани в Галичині і Гуцульщині, румун-ські бояри в Буковині, угорські князі в Закарпатті, одержавши з рук ці-сарської влади привілеї на панування в цих землях, нещадно експлуатували трудящі маси. Українська буржуазія і її холопи в мистецтві і літературі, всіляко вислужуючись перед австро-угорським монархічним урядом, діяли заодно з експлуататорами з інших націй, наживались на злиднях і стражданнях трудящих, злочинно сприяли перетворенню умов їх життя в справжнє пекло.
Про народне горе, про страждання трудящих під тяжким соціальним і національним гнітом правдиво і сильно розповідали у своїх творах письменники-демократи.
Література демократичного напрямку на Україні в епоху імперіалізму розвивалася в складній непримиренній боротьбі проти буржуазно-націоналістичної декадентської літератури, якою на Східній Україні верховодив контрреволюціонер Винниченко з своїм підспівувачем у поезії Олесем та ін., а на Західній Україні - один з отаманів українсько-німецьких фашистів Донцов з своїми підголосками.
Характеристика, яку дав товариш Жданов антинародній контрреволю-ційній літературі тих часів у Росії, цілком може бути застосована до української буржуазно-націоналістичної літератури, яка, виступаючи під машкарою "модернізму", проповідувала зоологічний націоналізм, була ідейною зброєю української націоналістичної контрреволюції.
"Представники реакційного мракобісся і ренегатства в політиці і мистецтві" - українські декаденти були ідейним авангардом войовничої націоналістичної української буржуазії австро-німецької орієнтації, вели лінію на розрив одвічної дружби українського і російського народів, були лютими ворогами трудящих.
Традиції народної української літератури, традиції Шевченка, Федьковича, Марка Вовчка, в епоху імперіалізму продовжували письменники демократичного напрямку. Зазнаючи постійних урядових утисків, відбиваючи жорстокі наскоки з табору буржуазно-націоналістичної літератури, вони віддано служили народові. Сповнені палкої любові до рідної землі, до трудящих, виховані на передових ідеях творчості Шевченка і великої російської літератури, вони чесно служили справі розвитку вітчизняної культури.
Шевченко і російська революційно-демократична література відіграли свого часу визначну роль у формуванні світогляду Франка, допомогли йому стати постом-борцем, стверджувачем революційно-демократичних ідей. Для людей демократичних переконань Франко був взірцем письменника, що, як вірний син свого народу, самовіддано служив йому, боровся за його соціальне і національне визволення.
"Спитаєте, може, яке враження зробив на мене Франко? Великого астрального тіла, що гріє всю Україну, а світить далеко ще дальше".
Ці слова Черемшини досить повно і правдиво визначають місце і роль Франка не тільки в житті та діяльності одного з видатних західноукраїнських новелістів, але й в історії України загалом.
Багатюща творчість Франка викликала чимало наслідувачів і продов-жувачів. Все краще, передове, що було створено в західноукраїнській літературі в останню чверть XIX - на початку XX століття, стоїть в пря-мому чи опосередкованому зв'язку з величезним впливом на суспільне життя багатогранної діяльності Франка.
Наприкінці XIX століття в літературу на Західній Україні прийшла славна плеяда письменників - Лесь Мартович (1889 p., оповідання "Не-читальник"), Ольга Кобилянська (1894 p., оповідання "Людина"), Марко Черемшина (1896 p., оповідання "Керманич"), Василь Стефаник (1897 р, перші сім новел в часописі "Праця").
Ставити поруч ці імена зобов'язує нас не тільки те, що вони майже одночасно виступили в літературі і що їх діяльність припадає на один історичний період, але насамперед той факт, що вони споріднені в ідейно-художньому відношенні, їх літературна діяльність була співзвучна з діяльністю Лесі Українки, Михайла Коцюбинського, Архипа Тесленка, Степана Васильченка, - письменників, що їх творчість живилася револю-ційно-демократичними ідеями Шевченка і великої російської літератури, ідеями пролетарської літератури, зачинателем якої був Олексій Максимович Горький.
Внаслідок діяльності цих письменників українська проза кінця XIX- початку XX ст. піднеслась на новий, вищий щабель. Про це з великою радістю і захопленням писав Франко у своїй відомій праці "З останніх десятиліть XIX в.", відзначивши, зокрема, заслуги в цьому талановитих прозаїків Західної України.
"Наша проза,- писав Франко,- під пером Кобилянської, Стефаника, Черемшини... набрала поетичного льоту, мелодійності, ніжності, грації та різнородності... Це гарні здобутки нашого розвою і їх не годиться нам затрачувати".
Франко з гордістю відзначив, що мати такі таланти "не постилалась би ні одна далеко багатша від нашої література".
В "ріжнобарвній китиці індивідуальностей" (Франко) найближче один до одного стоять Мартович, Стефаник і Черемшина.
Вони йшли в житті поруч, зв'язані особистою дружбою; їх єднала спорідненість дум, мрій і тривог за долю покривдженого трудівника землі - селянина, за долю українського народу; їх споріднювали погляди на роль, місце і завдання митця художнього слова.
Крім ідейної і тематичної спорідненості прози Стефаника, Мартовича і Черемшини, знаходимо багато спільного і в їх творчій еволюції, в худож-ньому методі й стилі. Вони розробляли жанр новели і дали класичні зразки його. Беручи за об'єкт для своїх творів правду життя, вони, для більш глибокого відображення її дбайливо працювали над словом і внесли багато нового в техніку художньої прози. Пишучи про народ і для народу, вони використовували фольклорні багатства, талановито наслідуючи народну поезію, як це було у Черемшини.
Відзначаючи спільні риси в творчості трьох видатніших українських новелістів, водночас не слід забувати, що, як творчі індивідуальності, вони займають кожен своє місце в літературі. Легенду буржуазно-націо-налістичних критиків про "школу Стефаника", до якої вони зачисляли Черемшину і Мартовича, сам Стефаник категорично заперечив і назвав її непорозумінням, вважаючи, що його побратими такі оригінальні таланти, що мішати їх "в якусь школу є просто гріх". Справедливість цієї думки Стефаника незаперечна.
Марко Черемшина - Іван Юрійович
Loading...

 
 

Цікаве