WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Спогади про Івана Франка - Реферат

Спогади про Івана Франка - Реферат

першому листі просить вибачення, що не знайомий особисто. Знає мене тільки з оповідання учителя Є. Гордієвича (про нього писала в "Спогадах учительки") і проф. Партацького, редактора "Зорі", котрому я ще ученицею посилала свої повісті й оповідання. Проф. Партицький дав до оцінки мої повісті Франкові, який був тоді співробітником журналу "Зоря". Між сторінками мого рукопису, через неувагу, залишився мій вірш "Згадай мене, милий", писаний олівцем, який я не думала і не хотіла посилати до Друку. Та, власне, цей вірш подобався Франкові. Він зацікавився авторкою і тому написав до мене. В тому листі перепрошує, що поправив мій вірш. Щирими і дружніми словами заохочує мене до творчої праці й обіцяє свою допомогу в моїй творчій роботі. В тому листі каже, що зможу з користю працювати на ниві рідного письменства, але радить писати тільки вірші.
Коли у моїй відповіді на той перший лист Івана Яковича пишу йому: "Гадаю, що мені треба лишитися при прозі", - він зараз же в другому листі відповідає: "По перечитанні Вашої повісті "Настрій душ" я переконаний, що у вас більша спосібність до писання поезії". Але "сенс", - як пише Франко,- усієї моєї бесіди є такий: "Я радив би Вам перечитати собі де-небудь в граматиці "прозодію" і "будову вірша", ''познайомитись, що таке ямби, хореї, дактилі, амфібрахи і всі інші того роду дивогляди. А відтак читати поезії чільних майстрів. Коли б, може, у Вас не було такої книжки, де було б що-небудь про "прозодію" (є про неї в граматиці Осадци), то, будьте ласкаві написати мені - я зараз вам вишлю". Дальше радить познайомитися з архітворами світової поезії і зазначає, що "без великої праці і без широкого знання не можна написати що-небудь великого і вічно живучого". Лист закінчує словами: "Рад би бачити Ваш талант в якнайкращім розвою, рад би бачити Вас оздобою красою нашої рідної літератури. Надіюсь, що Ви не будете вважати зухвальством і нескромністю того мого бажання - Вас пізнати, котре випливає тільки зі щирого почитання Вашого таланту і з дбалості про його якнайкращий розвій".
У першому листі надіслала я свій вірш "Чия вина?", друкований в "Зорі" і в першому виданні "Рrіmа vеrа". У другому листі Іван Якович постскриптум відписує: "Засилаю Вам на карточці Вашу поезійку, перероблену трошки під зглядом форми. Побачите самі, що, як лиш можу і вмію, стараюсь не затерти Вашої мислі і не здути того ніжного пилку, котрий, мов легкою мрякою, обслонює Ваше чуття, вилите на папір. Конечно, я надіюсь, що Ви швидко й самі так запануєте над формою, що не будете потребувати допомоги від такої незручної руки, як моя".
Так поступив мій учитель з першим віршем, який я йому вислала. Характеристичне те, що він старався не змінити моєї думки, виправляв тільки форму.
В моєму рідному місті Миколаєві міщани говорили діалектом, яким не можна було писати мистецьких творів. Українська мова не була тоді літературно вироблена. Наша інтелігенція говорила польською або німецькою мовами. В учительській семінарії викладовою мовою була польська. Недостатнє знання нашої мови було причиною недосконалої форми моїх віршів.
У наступному своєму, третьому, листі Іван Якович навчає мене, яке завдання справжньої поезії. В наведених строфах своїх віршів зазначує, яким ритмом писаний вірш: "Не забудь, не забудь юних днів, днів весни". Ті довгі листи - повні наук, вказівок, і його зацікавлення до незнайомої - це доказ його пожертвування для ідеї.
Франко, як співробітник "Діла", мусив писати довгі статті "про податки, банки, каси, статистику, і економію, і чортзна-що такого", одначе при тій щоденній, важкій праці - знаходив час, щоб навчати мене, відкривши мою спосібність і хист до творення поезії.
На запитання Івана Яковича, чому пишу самі еротичні речі, я надіслала йому вірш "Все никне, все гасне на життя дорозі". Вірш помістив у наступному номері "Зорі", а в листі до мене пише: "Вірш той свідчить, що Ваша думка виривається з рамок любові і вилітає на широке поле". Коли до інших моїх двох листів не долучила віршів, Іван Якович питає: "Що се має значитися? Вже два листи від Вас дістаю, а вірша ані одного. Хіба ж це так годиться? Та коли так, то я й кореспондувати з Вами покину, бо до учительки Юлії Шнайдер мені яке діло? Я маю діло тільки до поетки Юлії Ш., а коли вона мені не ласкава запрезентуватися, то я рушаю собі на чотири вітри. Чи, може, я своїми науками знеохотив Вас до писання віршів? З Вашого останнього листа щось подібне видко, в такім разі я дуже жалую своїх наук. Але ні. Я знаю, що у кого є дар правдивий до поезії,- того ніяка наука не знеохотить, то й і з затрутого зілля потрафить мід виссати, як бджола. Того я не боюся за Вас. Тільки ж не тратьте віри в себе, не тратьте охоти до життя і працюйте, що можете. Я знаю й сам, що Вам усяка праця над собою не легко приходить при навалі урядової роботи, і для того я так само, як і Ви, рад би, щоб Ви видобулися з тої поганої Бібрки, перенеслись, наприклад, до Львова, де б могли, крім праці на хліб, працювати над своєю освітою, виправляти свої сили. Я знаю дуже добре, що Вам шкода тратити сили і вік на учительство".
І правда, при важкій учительській праці не мала стільки вільного часу і настрою, щоб писати мистецькі вірші. Втомлена по науці і під впливом осінньої непогоди, написала лист до Івана Яковича. У забутті, що це лист, змалювала свій настрій в недоладному вірші. Іван Якович у своїй відповіді змальовує здивування, що я сідаю до листа і рівночасно пишу вірш. Тому навчає мене - в який спосіб писати вірші: "Над змістом треба подумати, а над формою вірша треба попрацювати. По написанні відложити на деякий час. Опісля перечитати вірш голосно, щоб відчути, де є які хиби. Аж тоді передати до друку".
Коли весною 1885 р. був поет у мене в Бібрці і ми "по білих пролісках" йшли на гору, з котрої розгортається гарний вид на місто, Іван Якович відтак пише в своєму листі: "Вид Бібрки від каплички - дуже гарний, пропоную Вам, щоб Ви описали його, розуміється, віршами. Це була би перша (а, властиво, друга по "Бескидах") Ваша проба описової поезії. Ану ж бо, трібуйте - як Вам це вдасться. Звичайно, чим більше в опис внесете свого "я", свого власного серця і чуття, тим він буде інтересні-ший і цікавіший. Заразом це привчить Вас обмежувати крила своєї фантазії, дивитись поетично на речі близькі, видобувати поезію з дійсності, це зробить Вас поеткою більше реалістичною, ніж Ви досі могли показатися. Я дуже бажав би, щоб Ви перейнялися гадкою й доложили всіх сил до такого кроку. Коли Вам раз не вдасться, робіть другий і третій раз, на інший спосіб, іншою дорогою, але робіть, "?bung macht den Meister".
Коли надіслала вірш своєму учителеві "Я ваша", він пише мені: "Вірш є, безперечно, найліпший з усього, що Ви досі написали, і буде окрасою нашоїлірики. Дуже тим не гордіться, але, проте, мушу Вам замітити, що Ви на ковзкій дорозі. Покиньте етери, і хвилі, і соловіїв, і мотилів - усе дрянь, не варта Вашого пера, глядіть на речі трохи реальніше, а то пісні Ваші швидко зовсім розпливуться в тони і перестануть бути зрозумілими для
Loading...

 
 

Цікаве