WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Спогади про Івана Франка - Реферат

Спогади про Івана Франка - Реферат

церковні рукописи та друки і при цій нагоді хотів би приїхати до нас. Ясно, що під тим приводом Франко бажав доконечно побачитись зі мною та приглянутись зблизька моєму життю-буттю. Я також бажала цього побачення і рада йому була, але якось не сміла цього прямо сказати - думала, що мій муж на такі прямі самозапросини не міг нічого іншого зробити, лиш таки, воленс-ноленс, його запросити від себе, і тому лишила йому рішення цієї справи. Між тим, мій муж не порозумів інтенцій ні моїх, ні Франка в цій справі і тому з блаженною нечемністю відписав, що ніяких таких старинних пам'яток в нашім церковнім архіві нема і що шкода йому (Франкові) за цим до нас трудитися. І оце було останнє, що розділило мене з моїм незабутнім другом навіки.
Але я все манилася надією, що коли отрясусь вже з моїх нагальних материнських та ґаздівських обов'язків, то іще хоч під старість найду можливість вернутися до культурного центру, до кружка моїх давніх друзів і до праці, за якою рвалася неволена душа, спутана важкою буденщиною, та вернуся до нього, до забутого друга, щоб хоч вже під захід сонця огрітись його останніми променями, тим більше, що старість, наче хрустальна чаша, указувала б і засвідчувала, навіть і перед чиїмсь лихим оком, непорочну чистість дружнього напою.
Але поки я добилася до воріт тієї блаженної старості, важка недуга Франка, відтак довголітня, жахлива війна, а внаслідок неї смерть мого друга, проглинули навіки всі мої красні сподівання.
А тепер мене усе тривожить думка, що не будь ми колись такими наївними теоретиками в справах дружби чи супружжя, і наївні в своїх рішеннях життєвої ваги, усе, може би, було інакше та краще склалося... А найменше, як не всі, то більші лиха можна б було обминути, а хоч здебільшого притуплювати надто гострі канти життєвої скали, що так безпощадно ранила дорогу голову нашого Мойсея.
І не можна виправдуватися навіть тим, що таке вже було призначення долі! Бо доля, на яку ми так любимо жалітися, не має, як каже Метерлінк, іншої зброї проти нас над ту, яку самі ми їй до рук подаємо. Вона не судить, лиш вказує в деяких рокових хвилинах шляхетні помилки і дрібничкові чесноти. І ми не можемо виправдовуватися, що в рокові дні, що рішають про щастя або горе життя кожного з нас, ми не вчували внутрішньої перестороги власної чуткої душі! А нині бачимо, що коли б тоді лиш один рішучий крок ступили, або хоч руку піднесли були, усе інакше склалось би було! Треба було лише відчинити двері, бо на порозі ждало несміле призначення...
4. Уляна Кравченко. Щирий друг і вчитель.
З раннього дитинства виростала я в літературній атмосфері. Мої батьки мешкали в 1860-1869 рр. в будинку Леонтія Устияновича, колишнього бургомістра вільного містечка Миколаєва над Дністром,- батька Миколи Устияновича, славного повістяра і поета. Я чула багато про нього з уст його родини. Брат Миколи Устияновича, тоді молодий студент, виголошував його вірші. Ніжність слів таких віршів, як "Рекрутка" і "Пещена дитина", чарувала мене. Мені, малій дівчині, здавалося тоді, що поети - то окрема каста, а поезія - таємний обряд. Я хотіла пізнати Миколу Устияновича. Думала, що він чародій і знає джерело краси. Але Микола Устиянович проживав тоді в горах, в селі Славську, а в 1870 р. пе-реселився аж на Буковину, і мені не довелося бачити живого поета.
А коли пізніше читала поезії Юрія Федьковича - забажала пізнати того поета, та тоді не бачила навіть портрета співця зеленої Буковини.
В 1877-1881 рр., коли я вчилася у Львівській учительській семінарії, - слідила за думами поета І. Я. Франка, що писав вірші під псевдонімом Мирон. Слова його пісень підносили, будили шану і дивний страх, що він один із недосяжних і недоступних велетнів духа, що його ідеї випередили покоління його сучасників. А його ідеї не були чужі для мене. Про соціалізм чула я від інженерів, що в 1872 р. будували залізничний шлях в моєму рідному місті. І слова "en commun...", "tout est a touts" залишили відгомін у душі...
З журналу "Друг" знала я поезії, з яких в 1914 р. Франко склав збірку "Із днів моєї молодості". Читала також збірку "Балади і розкази", видану в 1876 р. Вже перші твори Франка йшли наперекір тодішнім читацьким смакам, але він вирішив служити загальнолюдським поступовим гуманним ідеям. Через те зустрів ненависть ретроградних людей, зустрів наклепи та напади і, врешті, потрапив до тюрми.
В семінарії між товаришками почувалась я самітною - кріпилася словами поета і передчуттям, що стрінемося в житті. Найсильніше вражали мене, молоду дівчину, поезії "Беркут", "Наймит", "Каменярі". Гаряче бажала пізнати поета-автора полум'яних строф. Бажання не здійснилося - Франко мав за собою арешт, був поліційно і судове переслідуваний, а я мешкала у представника влади, судового радника. Ореол революціонера - борця за ідею приваблював мене. Молода, вільнодумна дівчина у своїм захопленні до літератури та революційних ідей бачила в ньому ідеал. Непризнаний тоді ще офіціально провідником у літературі, він був для мене тим, котрий вводить в поезію нову форму і новий зміст. А що в творах живе автор, в моїй уяві поставав портрет Франка. Гімн "Вічний революціонер" найкраще характеризував його постать та окреслював мені духовне обличчя сильного індивідуальністю Каменяра, який, прорвавши коло темноти, показує людям новий шлях...
25.IX 1883 р. здала я кваліфікаційний іспит у Львові і вернулась до Бібрки, де учителювала вже 2 роки. Довгі осінні вечори присвятила того року науці арифметики і геометрії. Хотіла підготовитися до іспиту на вчительку до середніх шкіл, щоб дістатися до більшого міста. В Бібрці світ мистецтва для мене був зачинений, умов до творчості не було.
Книги дорогих мені поетів відклала, а мрії свої про творчу працю поховала... Осіння декорація - мелодраматичний настрій... Не хотіла стрічатися з давнішими знайомими. Не хотіла вертатися до теперішнього "milieu". Здається, я знов на щабель вище зійшла, та дивлюся на світ інакше, як люди. Ніщо для мене не Існує. Не знаю, чия вина, що я самітна. Може, ніхто не винен і нічого незвичайного в моєму житті нема. У мене тільки вдача поетеси - і туга за виявленням свого "я".
Заглиблена в правилах Піфагора, з великим здивуванням відібрала [я] в перших числах листопада лист, адресований до мене незнайомим, характеристичним письмом. Був це перший лист від І. Франка. Незнайомий, але споріднений духом,- вирішив мою долю... Від того часу почалося наше листування, що припинилося з його смертю 1916 р. З великої епістолярної спадщини збереглась ледве половина. Ці листи цікаві для графологів.
Початкові листи довгі, писані ще як до незнайомої товаришки-поетеси. Зміст їх - це самі вказівки, поради і наука великого митця слова. Одначе від хвилини, коли Франко 14. XII 1883 р. приїхав до мене, до Бібрки, щобвкінці особисто познайомитися зі мною, - зміст його листів змінюється, і, як пише сам, він "ударяє в інші ніжні струни". Листи ті, як особисті документи людини, багато виявляють про автора, та вони призначені для одної тільки особи.
Іван Франко у своєму
Loading...

 
 

Цікаве