WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Спогади про Івана Франка - Реферат

Спогади про Івана Франка - Реферат

вирішила була уступити письменникові з дороги, не спиняти свобідного лету в високі простори творчості поета. Франко із свого боку запевняв, що настрій, який проявляється в творі, не все є вірною відбиткою психічної настанови поета. Часто рішають посторонні, переходові впливи, так воно було і з віршем "Думка". Написана вона була, мовляв, давно, як згадував Франко далі, на основі розмов із "вашим свояком" (Коцовським). Він раз у раз змальовує жахливі картини сімейного життя, опертого на хитких матеріальних основах. Настрій минувся - вірш не мав іти до друку. Появу "Думки" в "Зорі" в червні 1884 р. Франко приписував випадкові. Рукопис попався випадково під руки, дістався на редакційний стіл та пішов до друку без ніяких тенденційних намірів. Та як-не-як, а вірш, що неначе в дзеркалі відбивав настрій душі поета, був видрукуваний. Не було сили перетворити його в не-видне й забуте так у друку, як і в людській душі... В часі листування на теми майбутнього життя слідна була в Ольги важка задума. В її душі змагалися в боротьбі особисті почування з голосом, що висував на перший план добро сівача золотого зерна на рідній землі.
Коли прийшло до остаточного вирішення справи - мені не відомо. Так само залишилися тайною вкриті стежки, що довели сердечних друзів до граничного, неперехідного муру на розстайних дорогах. Взаємний зворот листів, а відтак спалення їх відбирає змогу проаналізувати хід думок одної та другої сторони.
Ми зустрілися через два роки. Нас ділили високі гори, де перебувала я довший час. Мовчки обминали ми Олині переживання. Вряди-годи падало якесь слово, що відслонювало рубець заслонки минулого.
Враження останньої зустрічі Ольги з поетом вросли глибоко в мою душу. Кілька тижнів перед своєю смертю Ольга востаннє повернулася була до цього болючого епізоду - кров'ю серця змалювала його. Я зважилась кинути питання:
- Хто зірвав? Франко чи ти?
По хвилині мовчанки відповідь звучала:
- Ми не зривали, а розійшлись добровільно. Такі зв'язки не зриваються.
"Добровільно розійшлися, а залишився німий біль", - майнула думка у моїй душі.
Згодом дізналась я при якійсь нагоді, що Франко був одним один раз у Добрівлянах. Там Ольга вчителювала. Мабуть, улітку 1885 р. Кілька місяців після того, як у Цішках запала клямка по взаємному звороті листів, Ольга переводила в класі поправу завдань. В сінях хтось голосно перемовлявся, неначе сперечались. Мов грім із ясного, чистого неба вдарив Ольгу, - це служниця спиняла Франка перед дверима класу...
Незвичайна подія обезсилила думку, спинила мову. По хвилинному безрусі Ольга автоматичним рухом руки спрямувала гостя до протилежних дверей. У кімнаті мовчки таким самим рухом указала крісло. Застій думки не уступав. А втім, кожне слово здавалося зайвим. Воно могло зрадити, що діялось в душі.
Франко перший кинув питання:
- Як же вам живеться, як почуваєте себе?
- Дуже добре, - звучала холодна відповідь. Зійшла розмова на число годин та дітей у класі, на важку вчительську працю. Кожна тема обмежувалась питанням та короткою відповіддю. Нестриманий, безнадійний настрій запанував. По довшій мовчанці Франко вийшов із хати. Духовна рівновага не верталася...
Лукава доля глузувала. Вона злорадно дивилася на холодну маску, що придавлювала ясне полум'я душі. Гордість, славна прикмета людської психіки, відіграла на тому місці злочинну роль. Ясне розуміння ситуації збудив у Ольги власний її голос. Вона побачила себе в сінях, неначе когось чужого, що, безрадно оглядаючись, питав:
- Сон чи ява? Відповіді не було. Пропало.
Голос зболілої душі блукав у повітряних безмежних просторах. По довгій мандрівці доторкнувся крилом струни душі поета. Вона задзвеніла:
Раз зійшлися ми случайно,
Говорили кілька хвиль -
Говорили так звичайно,
Мов краяни, що нечайно
Здибляться з-за трьохсот миль.
Я питав про щось такеє,
Що й не варт було питать,
Говорив щось про ідеї -
Та зовсім не те, не теє,
Що хотілося сказать.
("Зів'яле листя")
У непохитній вірі, що вірш Франка "Раз зійшлися ми случайно" змальовує останню зустріч Франка з Ольгою, передала його ось тут у повному тексті.
Автограф Франка на книжці, призначеній для Ольги, нехай послужить уповноваженням заговорити про подію, позбавлену всяких документів. знаходиться в бібліотеці НТШ. Передав її бл. п. Василь Білецький, колишній учитель академічної гімназії у Львові, муж авторки цієї статті. Це - оправ-лені в однім томі дві книжки. І. "Жіноча неволя в руських піснях народних. Написав Іван Франко накладом редакції "Зорі". У Львові, 1883".
На зворотній (стороні) титульної сторінки Франко власноручно написав:
Тобі, що власною рукою
Собі здобути вміла долю,
Робітнице на світла ниві,
Я шлю "Жіночу сю неволю".
Най світло, сіяне Тобою,
Пораннов заблисне зорою,
Що нам віщує дні щасливі!
Най плоди принесе Твій труд!
І по життя Твого дорозі
Най злоте жито, чудні рожі
Неув'ядаючі цвітут!
Львів, 23 січня 1884 Іван Франко
II. "Захар Беркут. Образ громадського життя Карпатської Русі в XIII віці. Написав Іван Франко. Накладом редакції "Зорі". У Львові, 1883". На звороті титульної сторінки - власноручний напис Франка: "Ользі Білинській - щирий Іван Франко".
3. Климентина Попович. Спомини про Івана Франка
Було це у 1884-х роках, коли галичани, пробуджені уже здебільшого національно, починали також з правила здійматися і за кличами загаль-нолюдськими. Особливо молодь ентузіастично переймалась новими ідеями, головними речниками яких були тоді у нас Франко з Павликом. Ентузіазм молоді шукав впливу в менш або більш зрілих творах на різні теми - від соціальних, культурно-економічних аж до поетичних. А вже ця поезіоманія, як справжня пошесть, опанувала була як не кожного, то бодай щодругого напевно. Маленьких розмірів літературно-науковий журнал "Зоря", ні його кіш редакційний не вміщали безлічі цього духовного намолоту. Невдячної ролі вибирання немногих зеренець з тої полови не могли подолати безталанні тодішні редактори (номінальний - Партацький, але дійсний - Франко) і тому спересердя, відповідаючи в редакційній переписці незрілим авторам, частували їх понай-більше дотепно, в'їдливо гумористикою. От і мені забажалось раз почути таку пікантну відповідь на свою адресу і в цій цілі послала з моєї поетичної теки декілька віршів в редакцію "Зорі", в глибокій тайні перед ріднею. .Підписала екзотичним псевдонімом Зулейка і з нетерплячкою почала дожидати чергового номера "Зорі", щоб добре убавитися своїм власним коштом. Втім, неждано одного ранку на шкільній годині получила від сільського листоноші листок з якимсь особливим почерком, зовсім мені не знайомим. Мусила я добре в руки взяти свою цікавість, щоб діждати кінця години. Ледве діждалась! Відкриваю таємниче письмо, заповнене голубими рядками слів, - шукаю з поспіхом за підписом, - читаю і очам віри нейму: "Ваш Іван Франко". Як же це, до мене, нікому не знаної, в сільській глуші загубленої учительки, відзивається
Loading...

 
 

Цікаве