WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Дмитро Васильович Павличко – поет нової доби - Реферат

Дмитро Васильович Павличко – поет нової доби - Реферат

Стефаника, напружене, аж болюче прагнення збагнути таємницю сили і влади його "пластичного лаконізму". Дослідник шукає відправної точки, з якої відкрилася б можливість знайти критерії підходу, і він вдається до такої аналогії: "З того часу, як глобальний погляд космонавта зобов'язав нас натужувати зір, приглядатись до подій у далеких землях, носити в уяві мерехтливо-мозаїчний образ нинішнього світу, часом важко помітити на землі цятку - багато речей і навіть почуттів стали глобальними. Чи ж буде письменник сьогодні і завтра писати про людей лишень одного села чи району? Буде. Дон Шолохова, Джефферсон Фолкнера, Макондо Маркеса далекі від Стефаникового Русова, але й вони можуть бути прикладом того, як письменники нашого віку, малюючи людей щонайдалі з околиць свого дитинства, дають нам постаті світового формату".
Намагаючись збагнути силу впливу стефаниківського слова, Д. Павличко дошукується способу художньої типізації, застосовуваного майстром української психологічної новели. Домінантним є твердження про злитність творчості автора "Синьої книжечки" і "Камінного хреста" з особистими переживаннями, про перевтілення в його героїв власної нестерпної муки, "мучеництва його душі". Це твердження Д. Павличко підкріплює тим, що найпродуктивнішим у творчості В. Стефаника були 1895-1900 роки, коли була важко хвора його мати, і він не раз в своїй уяві переживав її смерть, "і те пережиття булострашнішим, як її справжній похорон".
Літературознавчій науці доведеться ще не раз досліджувати художній феномен і Лесі Українки, і В. Стефаника, і О. Кобилянської, над творчістю яких замислюється Д. Павличко, але треба відзначити, що його статті і за своїм методологічним підходом і за дослідницьки-критичним інструментарієм стоять на рівні досягнень сучасної літературознавчої науки, виявляють і глибоку ерудицію, і концептуальність мислення, і майстерність аналізу.
Літературознавчий хист Павличка особливо виразно розкрився в його статтях, присвячених творчості поетів, які залишили яскравий слід в історії української радянської літератури. Кожна з них - глибоке й ґрунтовне дослідження і водночас кожна має свій сюжет, свою інтонацію, свої компо-зиційні точки опори. Іноді критична студія може триматися на наскрізному образі, який підноситься автором до рівня концепції. Приклад такого розгортання сюжету - стаття "Відкритість генія", стрижневим моментом якої є образ відчинених дверей у поезії П. Тичини. Тут особливо переконливо проявилася єдність образного і логічно-аналітичного начал, які взаємно підтримують і доповнюють одне одного, творячи в загальному граціозну споруду з рівновагою архітектурних компонентів спостереження і роздуму.
Характер поета, неповторність його життєвої і творчої долі зумовлює і внутрішню логіку дослідження. Д. Павличко в своїх літературно-критичних статтях не "перевтілюється" в поета, щоб "зсередини" розкрити секрети його майстерності, темперамент неодмінно видав би його, зате чутливе око зауважить і зважить найтонші деталі, помітить нові якості, які ці деталі (в художньому творі деталь-першоелемент світосприйняття і світорозуміння) несуть з собою, в якому руслі вони змінюють творчість."
Літературно-критичні дослідницькі праці Д. Павличка, пов'язані з його перекладацькою діяльністю, дають можливість краще зрозуміти його засади в справі інтерпретації художнього тексту, донесення всього багатства першотвору на новому мовно-культурному ґрунті, контакту і взаємодії різних поетик у процесі сприймання твору інакшомовної літератури. Виходячи з того, що "переклад як творчий акт - це найповільніше, багаторазове, вдумливе читання оригіналу й відтворення його іншими мовними засобами" і що "при перекладі зрихлюється, а подекуди й руйнується грунт поезії, чорнозем замінюється менш родючими, глинистими породами", поет прагне компенсувати це зрихлення і руйнування скріплюючою силою власного таланту, прагне в новій етно-культурній атмосфері й новій мовній одежі залишити поезію поезією, а не блідою тінню оригіналу. Оцінюючи, наприклад, переклад поеми Т. Г. Шевченка "Марія", здійснений Б. Пастернаком, він говорить, що "геніальне Шевченкове осяяння було не просто вивчене, а вистраждане російським поетом. Б. Пастернак вклав у переклад "Марії" не тільки шевченківський, але й свій біль за тих матерів, трагедія котрих полягає в тому, що вони народжують спасителів, одержимих справедливістю апостолів завтрашнього дня"2. Д. Павличко уміло знаходить для перекладу твори, в яких його тонке естетичне чуття вловлює спорідненість з українською поезією в творах Ю. Словацького і Я. Івашкевича, в О. Блока йому помітні перегуки з П. Тичиною, в О. Прокоф'єва - з українською народною піснею, в А. Тарковського - відгомін Г. Сковороди, в Н. Вапцарова і Л. Новомеського "прочитує" сліди впливу шевченківського слова, що лежать не на поверхні, а виявляються в глибоких шарах генезису поета, кровоносних судинах його стилю.
У статтях, рецензіях, виступах Д. Павличка зосереджено цілий комплекс актуальних проблем сучасного творчого процесу, що обіймає такі галузі, як прочитання класики, теорія і практика поетичного перекладу, оцінка - не раз у вдумливому першопрочитанні нового твору, роль пісні в нашому житті і вимоги повноцінного поетичного тексту, зростання літературної зміни.
Глибока серйозність і відповідальність, якими позначений підхід Д. Павличка до творчості молодих, характеризує цю ділянку його творчої діяльності як одну з найважливіших і найпотрібніших, як глибоко усвідомлене почуття обов'язку, сформульоване народною етикою ще наших предків: вчитель має виховати учня, учень повинен перерости вчителя. Загалом же літературно-критична діяльність Д. Павличка є не тільки однією з важливих граней різнобічного таланту письменника, а й важливим фактором розвитку української радянської літератури протягом останніх десятиліть, фактором, який визначає постійне зростання її ідейно-естетичного рівня, збагачення ідей і форм.
Важливою гранню творчості Д. Павличка є його робота в кіно, позначена такими талановитими кінотворами, як "Сон", "Захар Беркут", що ставилися за сценаріями поета й здобули широке визнання глядачів. Не-пересічна й пристрасна публіцистика, пройнята наскрізною ідеєю любові і ненависті, а ще, як свідчать визнання у ліричну хвилю, манить до себе й сувора проза...
Належачи до типу письменників, яким тісно в рамках одного жанру, - це найголовніша і найповніша ознака таланту - Д. Павличко підпорядковує всю свою творчу діяльність благодатній меті розвитку культури зрілого соціалізму, духовного взаємозбагачення народів нашої країни, зближення прогресивних культур світу.
Loading...

 
 

Цікаве