WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Дмитро Васильович Павличко – поет нової доби - Реферат

Дмитро Васильович Павличко – поет нової доби - Реферат

твором, музика тільки відкрила його потенціальний заряд, зробила потаємне реальним.
Жанрові видозміни в творах Д. Павличка дійсно були спричинені вимогами змісту, який шукав відповідності формотворчих елементів. Та норма відхилень теж має свої межі. За жанром стоїть традиція, він опи-рається "перебудові". Цей консерватизм не зовнішній, кожен автор сам відчуває допустимість відхилень і час від часу знову повертається до вихідної точки.
Характер жанру і його видозмін значною мірою залежить від конкретного художнього задуму, а також від загальної художньої атмосфери певного періоду розвитку літератури. 60-і роки, коли писалася переважна частина "Білих сонетів", були позначені інтенсивними пошуками нових форм і способів художнього вираження, що зумовило елемент деструкції традиційних жанрів, появу жанрів-гібридів. Ця загальна тенденція і вплинула на оновлення сонета в творчості Д. Павличка. Тяжіння до традицій, яке дало себе відчути уже в кінці 60-х та протягом 70-х років, сприяло і стабілізації жанрів. Звичайно, загальна картинарозвитку поезії складніша і не вкладається повністю у чіткі рамки окресленої схеми, але у визначальних своїх моментах вона має саме таке окреслення.
Д. Павличко належить до тієї категорії літераторів, які не обмежуються лише одним видом чи жанром творчості, а належить до діячів культури у широкому значенні цього слова. Літературознавство, критика є внутрішньою потребою його душі й інтелекту, є виявом розуміння ролі пи-сьменника в літературному й громадському житті. Свідченням цього є дві книги літературно-критичних статей: "Магістралями слова" (1977) та "Над глибинами" (1983), які привернули увагу читачів. Поет признається - і немає жодних підстав сумніватися у щиросердності цього визнання: "До речі, мені написати статтю значно важче, ніж художню річ".
Очевидно, в кожному письменникові, в кожному талантові поєднуються два начала: творче і дослідницьке - тобто художник і критик. Поет є неодмінно і критиком у собі, бо виробляє не тільки статус оцінки власної творчості, а й орієнтацію в літературному процесі, формує власний стиль, відповідний характерові творчої індивідуальності. Критик - якщо він критик справжній- неодмінно, опріч інших якостей, мусить володіти художнім чуттям, яке дозволяє йому складати первісне судження про твір. І все ж в кожному митцеві переважає або художник, або критик.
Д. Павличко усвідомлює складність "співіснування" в однім єстві двох іпостасей, говорячи з приводу І. Франка, який у душі погодив між собою різні таланти: "Кожен з них вимагав часу і труда від одних і тих же рук, від одного й того ж мозку. Це було тяжко: ділити час і труд між ними, а ще тяжче було мирити їх, вислуховувати скарги їхні, страждати від усвідомлення неможливості бути справедливим до всіх пожадань їхніх". Подібні нарікання в тій чи іншій мірі може висловити кожен письменник.
Тим-то прозаїки і поети, беручи слово в розмові про проблеми літератури чи про творчість письменника, часто роблять застереження: я не теоретик, я не дослідник. Той же М. Рильський не раз застерігав, що він не теоретик, і коли "забирав голос" у розмові, то для того лише, щоб поділитися думками з товаришами-фахівцями і читачами, яких цікавить розвиток літератури і мистецтва. Олесь Гончар свою книгу статей про літературу назвав "Письменницькі роздуми", підкреслюючи цим, що читач має справу не з критиком чи літературознавцем, а саме з художником. Д. Павличко не робить подібних застережень, та все ж виз-нається, що написати статтю йому важче, ніж вірш.
В літературно-критичних працях Д, Павличка органічно поєднані талант аналітика і художника. Він може яскравим поетичним образом, метафоричним визначенням окреслити творче обличчя митця чи охарактери-зувати розвиток певного жанру на тому чи іншому етапі його розвитку. Ось які асоціації викликають, приміром, у нього художні засоби Василя Стефаника: "Від образів Стефаника стає моторошно, як від погляду в глибочезний колодязь. Темна синява народного болю відбита в оці далекого дна, але ти заглянь туди, придивися і побачиш, хоч, може, й невиразно, подобу власної душі".
Таких прикладів можна навести чимало, і всі вони засвідчують не прагнення говорити "красиво", а, навпаки, відразу до показної псевдопоетичності; ці характеристики, визначення вражають точністю, місткістю, образ цілком бере на себе функцію літературознавчої дефініції. Цю особливість Павличкового критичного мислення помітили і оцінили літературознавців.
Із книг Д. Павличка "Магістралями слова" та "Над глибинами" постає ціла низка постатей, фактів вітчизняної і світової літератури. Шукати в цій низці імен і творів якоїсь хронологічної, проблемно-тематичної чи якоїсь іншої послідовності не можна, і все ж є своя логіка і своя цілісність у літе-ратурно-критичних дослідах поета.
Можна окреслити - певна річ, зі значною мірою умовності - кілька найголовніших пластів літературознавчих зацікавлень Д. Павличка. В першу чергу - це осмислення класики, як дореволюційного, так і радянського періоду, а також творчості "учителів і друзів". Важливе місце посідають студії про поетів, чию творчість він перекладав, іноді в повному обсязі. Нарешті, в критичних виступах виявляється чутливість визнаного майстра до молоді, яка приходить в літературу.
Кожна із статей Д. Павличка має своє осердя, зосереджує увагу на одній проблемі, крізь призму якої розкриваються важливі грані творчості письменника і ділового літературного процесу. Так, у статті про Юрія Федьковича Д. Павличко дошукується таємниці того глибинного внутрішнього поклику, "живлющого кореня душі поета", який допоміг йому скласти свої перші найсокровенніші поетичні рядки рідною мовою. У далекій Італії, біля Касано, в травні 1859 року був написаний його перший вірш "Нічліг". Цей факт, що став початком справжньої літературної діяльності Федьковича, викликає в Павличка особливий інтерес. Що спонукало 25-річного офіцера австрійської армії, який до того писав тільки по-німецьки, написати поетичний твір "руською" мовою (до речі, німецькими літерами, бо інших не знав)? Д. Павличко наводить як найголовніший психологічний стимул: "Треба ж було воякові перед можливою завтрашньою баталією й смертю помолитися, а молитися найкраще материнською мовою".
Такий висновок підказує Д. Павличкові передусім поетична інтуїція, розуміння самої природи психології творчості, природи таланту (в статті наводяться й інші важливі мотиви: українське низове жовнірське оточення Ю. Федьковича, співчуття італійським повстанцям-гарібальдійцям.
Особливо цікавим є погляд Д. Павличка на новелістичну творчість В.

 
 

Цікаве

Загрузка...