WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Дмитро Васильович Павличко – поет нової доби - Реферат

Дмитро Васильович Павличко – поет нової доби - Реферат

Якщо порівнювати поему Д. Павличка з "маленькою поемою" Б. Олійника "Крило", сповненою внутріш-нього драматизму (перебите крило птаха обернулося повислою рукою хлопчини), то поема "Золоторогий олень" сповнена світлого оптимізму, вирішена в дусі фольклорної традиції, перемоги добра над злом. Водночас у творах обох поетів порушуються надзвичайно актуальні й болючі проблеми захисту природи, бо ж від того, які моральні принципи в ставленні до навколишнього оточення будуть прищеплені молодому поколінню, буде залежати майбутнє Землі.
Сучасна людина має жити повноцінним життям, має сприйняти від своїх предків і передати своїм нащадкам духовні надбання народу, серед яких - високі моральні поняттяпро добро, справедливість, честь,, повагу до праці і пісні. Пісня в народній свідомості нерозривно пов'язана з працею, вона не тільки дає розраду у важкій і виснажливій праці, полегшує її, а й одухотворює труд. Франкова формула "Пісня і праця - великі дві сили" виражає розуміння поетом пісні як вираження самосвідомості народу, його історичного мислення. Невипадково поетична творчість так часто ототожнюється з пісенністю, поети вбачають найбільшим щастям створити пісню, яка б пішла в народ, стала краплиною в його невичерпному пісенному морі. Таке розуміння пісні - в творчості Д. Павличка, який вбачає, що душа людини бере з пісні напій для віків, і прагне своєю поезією це розуміння втілити, висловити, здійснити. Кількісно пісенний жанр у поезії Павличка невеликий, розділ "Пісні" в його двотомнику налічує чотирнадцять творів. Але такий поділ на вірші пісенні і непісенні відносний.
Як багато віршів, писаних з приспівами і за всіма зовнішніми ознаками пісенного жанру, вмирають, часом навіть зблиснувши короткочасною популярністю завдяки то екзотиці (зокрема, карпатській з неодмінними "плаями" та "легінями"), то музично-вокальним ефектам, що приворожують невибагливий смак, в'януть і всихають назавжди. А тим часом із непісенних, здавалося б, творів у пісенний жанр переходять вірші, сповнені глибини почуття, майстерності слова, як то сталося і стається з поезіями Т. Шевченка, І. Франка, П. Тичини, М. Рильського, Б. Олійника. Та й у самого Д. Павличка вірш "Клен" переріс у пісню після того, як був написаний (1958), як зазвучали пісенно "Цвітуть осінні тихі небеса..." А. Малишка або ж "Лебеді материнства" В. Симоненка, вже після смерті поетів.
Саме як "звичайний вірш", самостійний художній твір сприймається одна з найпопулярніших пісень Д. Павличка, що стала вже народною піснею,- "Два кольори", музику до якої написав О. Білаш. Текст цієї пісні міг би існувати й без мелодії в поетичному доробку Павличка. Задум поезії спирається на драматизм, такий властивий фольклорній баладності, в ній за конкретним образом деталлю відкривається безконечність життя драма буття. Самі основи асоціацій, на яких будується задум, мають глибоко народну фольклорну традицію, тому так просто й природно сприймаються, так глибоко хвилюють:
Як я малим збирався навесні
Піти у світ незнаними шляхами,
Сорочку мати вишила мені
Червоними і чорними нитками.
Червоне й чорне в українській народній вишивці - не лише найдавніше й найпоширеніше поєднання кольорів, воно має свою сталу символіку, яка усвідомлювалася народом як вираження самої суті людського буття, поєднання радості й туги, а ширше - життя і смерті. Саме тому на всій Україні у вишиванні сорочок (і не тільки сорочок) мотиви орнаментів, композиції, кольори передавалися з покоління в покоління, і у всіх техніках вишивок переважає чорний колір у поєднанні з червоним.
Д. Павличко в побудові сюжету йде за принципом образотворення, характерним для народної пісенності:
Два кольори мої, два кольори -
Червоне - то любов, а чорне - то журба.
Спорідненість вірша "Гаптує дівчина..." з "Двома кольорами" могла бути результатом безпосереднього впливу або спільного джерела. Однак ні перше, ні друге не знижує оригінальності твору Д. Павличка.
Отже, червоне й чорне вишивання виступає у творі П. Тичини як один із рівнозначних компонентів загального задуму, руху ідеї - осягнення складності, драматизму людського життя і людського пізнання. Натомість герой Д. Павличка уже збагнув переплетіння "двох кольорів" материнської вишивки - любові і журби на власному досвіді:
Мене водило в безвісті життя,
Та я вертався на свої пороги,
Переплелись, як мамине шиття,
Мої сумні і радісні дороги.
Мотив вишитої матір'ю сорочки червоним і чорним вплітається у мотив дороги. Дорога виступає тут як модифікація здійсненого, один з її образних, можна сказати, символізованих виявів. У поезії, особливо двадцятого століття, - це один з найпоширеніших мотивів.
"Два кольори" типологічне прилягають до цього магістрального мотиву великої подорожі життя, хоч автор не підкреслює метафоричність самого образу подорожі. Постійна націленість в трансцедентне не властива Д. Павличкові, проекція на сферу універсального проходить глибоким підтекстом, скоріше вгадується, аніж свідомо акцентується, поет підкреслює всю привабливість земних доріг, радості й суму життя, бо це, власне, й становить вищий сенс людського буття, його велику доцільність. У цьому плані "Два кольори" споріднені скоріше з відомою піснею "Рушничок" А. Малишка. Тут мотив дороги, в яку проводжала мати сина, й мотив вишиваного рушника як долі -отже, дві акцентовані образні деталі: "дитинство, й розлука, і вірна любов". Правда, А. Малишко не виражає ці поняття через мову символів, як це згодом зробив Д. Павличко, але ця сим-воліка малася на увазі як щось само собою зрозуміле. Сам поет з цього приводу писав: "Отак воно у пісні зацвіло, як склалося. В осінні темні ночі той рушничок попавсь мені на очі, в червоно-чорнім кольорі двійнім землі й пожару, туги й перемоги".
Як бачимо, вірш Д. Павличка "Два кольори", який став популярною піснею, вводить нас у коло поширених мотивів поезії, опосередкувань і типологічних спорідненостей, які включають твір у коло складної життєвої і філософської проблематики. Але попри все це "Два кольори" містять у собі ту первозданну свіжість одкровення, первісність, яка не може бути повторенням і не може бути повтореною, ту цілісність художньої структури, яка відзначається єдністю змісту і форми, проблематики, поетики, враження і вираження. Твір хвилює, зворушує до глибини душі, і це є найпереконливішим свідченням неповторності поетичного таланту, його глибини і сили. Поет розповідає про власну життєву дорогу, власне життя, вишите матір'ю на шматку полотна, а читач упізнає в усьому цьому свої дороги, радощі і болі.
Вірш "Два кольори" і без музики є яскравим оригінальним художнім
Loading...

 
 

Цікаве