WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Дмитро Павличко - Курсова робота

Дмитро Павличко - Курсова робота

милується й дівчиною, яку "любив безмірно", і радіє дорідному врожаєві: свіже, точне порівняння передає шанобливе, згідно народної моралі, ставлення героя до хліба. Він гладив золоте колосся, як гладить милому волосся щаслива ніжна наречена. А на противагу йому бездушна дівчина грубо топтала колоски пшениці. Біль і обурення героя посилюються персоніфікацією-колосочки кричали, немов живі істоти, наче діти. Так морально бідна дівчина не чула цього крику. Герой же пригадує - тут знову автобіографічні моменти - і голодне минуле, коли він нищечком збирав на чужому полі колоски, і прищеплене з дитинства шанобливе ставлення до людської праці, до його втілення - хліба, який мати з "долівки вчила піднімати, як батька в руку, цілувати".
Народна етика, народна мораль перемагають. Юнак відчув справжню сутність, порожнечу душі коханої дівчини, яка, так йому здалося, стоптала не золоте колосся, а його любов.
Тут також основі в твору - контраст, різні життєві позиції, погляди на людську працю, природу, зрештою на важливі морально-етичні цінності.
В ряді інших творів Д.Павличко висловлює народні погляди на такі неперехідні цінності, як рідна мова, природа, вірність рідній землі, та рідному дому. Пристрасна любов до рідної мови проймає сонет "Якби я втратив очі, Україно..." Відчувається, що він написаний саме поетом, який живев стихії слова, рідної мови.
Народна мудрість говорить: найдорожче в людини - око. І ото Павличко знаходить оригінальний і сміливий хід, щоб показати свою любов до мови до рідного слова. "Якби я втрати очі, Україно, то міг би жити, не бачити ланів, дерев, озер, Дніпра, хоч вони такі прекрасні. І світ знову заяснів би від сяйва або "лунала мова солов'їна", а в ній є все, вона все може передати відтворити. Коли б же втратив слух, не чув би пісні, мови співу солов'я - тоді й жити не зміг би:
А глухоти не зможу перенести,
Бо не вкладе ніхто в печальні жести
Шум Черемошу, співи солов'я
Дивитися на радощі обнови,
Та материнської не чути мови -
Ото була загибель - смерть моя.
вважає поет.
Звичайно, тут є поетичне перебільшення. Але думка про неоціненну вартість слова, рідної мови розкрито у вірші переконливо, сильно, образно.
...Був сонячний липень 19634 року. Україна прощалася з Рильським. Йому на вічну пам'ять присвятив Павличко цикл сонетів "Гранослов", задум яких виник, очевидно, в сумну годину прощання:
Стояв і плакав я коло труни
Максима Рильського в печалі темній
І сам себе у марноті нікчемній
Побачив із його височини.
Образ співця "троянд і винограду" овіяний у Павличка, почуванням люблячого сина і учня, який складає шану своєму літературному наставнику, захоплюється велично його постаті:
Він України мав чарівну вроду,
Носив її наймення гордолиць,
Він виріс від суниць аж до зірниць,
Великий гран ослав свого народу.
В душі поета виростає несхитне бажання продовжувати діло вчителя - "так, як він, свою верстати путь".
Тема хліборобської праці, образ хліба як символу достатку й добробуту ніколи не сходить з орбіти художніх пошуків митця. Прочитаймо рядки з двох сонетів, які мають однакову назву - "Хліб":
Нема такого хліба на землі,
Як той, що моя мати випікала
На листі горіховому в печі,
Глибокій, мов тунель коло Яремче.
("білі сонети").
Цей хліб, що світить на моїм столі,
Поборює мою печаль і втому
Я сонце двигіт відчуваю в ньому,
Неначе пульс на власному чолі.
(Сонета подільської осені).
Хліб - запорука безсмертя, окраса вільної праці, трудівників. Ось один із них: "Вдень і, вночі, на сонці і в тумані блискочуть й мулять його плуги". Так починається сонет "Тракторист", герой якого невтомний у праці і водночас романтик (у сні мчить в ракетоплані). Щаслива усмішка прояснює його яйце, бо сон минущий, а дійсність багатша і щедріша від будь-якої фантазії ("в зерні пшениці більше дива, аніж в зорі, що з'ятрює блакить").
Линуть у залі, линуть над світом чудові пісні поезії Павличка, мед олійні крила яким дав талановитий композитор Олександр Білаш. Творче приятелювання митців, сина Прикарпаття з сином полтавського краю почалося ще в 50-х роках. Ясність думки, висока образність Павличкових творів і задушевні мелодії Білаша припали до вподоби людям.
Особливо полюбилася народу пісня роздум "Два кольори". Тим, що йдеться про вишивання, про рідну матір, людську долю з її Шляхами - дорогами вона перегукується із Славнозвісною "Піснею про рушник". А Малишка. Але тут не наслідування - просто два визначні поети вдалися до одного народного джерела і кожний по-своєму оспівував і рідну серцеві матері і любиме народом вишивання. Як і в багатьох інших творах. Д.Павличка в основі пісні - контраст між червоним і чорним, між добром і злом, між радістю і горем, які символізують ці кольори.
Вишита червоними й чорними нитками, подарована матір'ю юнакові, який іде "у світ незнаними шляхами", сорочка, як Малишків рушник, уособлює все життя, дороги, долю. В ній і горе, і радощі і любов, і журба. Зворушливими й мужніми словами говориться в пісні про вірність рідному дому:
Мене водило в безвісті життя,
Та я вертався на свої пороги.
Переплелись, як мамине шиття,
Мої сумні і радісні дороги.
І, побувавши в світах пізнавши й переживши багато ("Мені війнула в очі сивина.."), людина вертається додому.
Видно, що не про своє добро вона клопоталася, жила, дл ялюдей, для народу. Тому й не везе додому "нічого - "лиш горточок простого полотна". Та цей горточок дорожчий над усе, бо вишитий він рідними маминими руками, і вишите на ньому все життя, в червоних та чорних нитках переплились сумні і радісні дороги... Так усього в п'яти строфах, у двадцяти, насичених думкою, образами словах, поет зумів сказати так багато про людську долю, про зміст життя, про радість і журбу, печаль і кохання.
Мені війнула в очі сивина,
Та я нічого не везу додому,
Лиш горточок старого полотна
І вишите моє життя на ньому.
Два кольори мої, два кольори,
Оба на полотні. В душі моїй оба,
Два кольори мої, два кольори:
Червоне - то любов, а чорне - то журба.
Пісні Д.Павличка, як і вся його поезія, статті, вся творчість - явище самобутнє, помітне в сучасному літературному процесі. Визначний поет,
Loading...

 
 

Цікаве