WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Дмитро Павличко - Курсова робота

Дмитро Павличко - Курсова робота

убозтва, хлопчик прибіг до школи босий, раптом випав сніг, малий повертається додому:
Дзвони дзвінок. Скінчились уроки.
Вертався я додому босоніж
Здавалось, не хвилини - цілі роки
Я йшов, ступаючи з ножа на ніж.
Захоплює проникливе поетичне узагальнення в останній строфі.
Коли сьогодні шлях отой згадаю, Гуцульщину я бачу дорогу,
Що йде до Вересня крізь даль безкраю.
Заплакала і боса, по снігу.
Уже з перших кроків у літературі молодий поет рішучу визначив своє місце бути солдатом у "армії життя". Про це він з радістю повідомляє в своєму поетичному листі "Відповідь батькам" - творі, який завершував збірку"Любов і ненависть" і в якому мовби підсумовувався ідейно-художній зміст книжки. Пізніше Павличко розповів про обставини, які викликали написання вірша: закінчилася війна, але темними ночами ще лютували націоналісти - мордували невинних людей, активістів радянського життя. Вбивства Ярослава Галана "зморозило не одну галицьку душу". Поетів батько в листі остеріг сина бути обережнішим. "Та я не послухався, написав вірш "Відповідь батькам" і знаю, що на моєму місці батько вчинив би так само", - розповідає поет у згаданому нарису "Тріумфальна арка Вересня".
В основі поетичного послання Павличка лежить прийом контрастного зіставлення, антитези: щира, зворушлива любов до стареньких.
Я вас люблю великою любов'ю,
Бо добре знаю вашу міць і твердь,
Бо знаю, що за правду ви готові
Самі піти на муки й на смерть.
І біль у душі сина, завданий батьківською пересторогою, проханням бути обачнішим, обережнішим - не хулити "Святого", не чіпати, "гадину з тризуби ротом", - бандитів-лісовиків, і якщо не зовсім "покинуть віршувать, то складати "пісні - "та не з заліза, а з легкої вати".
Поте утверджує свою позиції громадянина, борця за ідеали Жовтня, за правду на землі. Він твердо вирішив поставити слово "на чати", недвозначно виклавши своє поетичне кредо.
Співати треба, звісно, і прозорі,
Про те, як шепче в лузі очерет,
Але людське забувши щастя й горе,
Який до чорта буду я поет.
Уже в перших творах Павличка чітко визначилися найприкметніші ознаки його поетичного голосу - чесність, відвертість, прямота, почуття відповідальності перед народом і перед історією. Свої вірші поет будує на гострих зіткненнях таких понять, як любов і ненависть, правда і брехня, велич і дріб'язковість, добропорядність, нікчемність.
Дмитро Павличко зростав під благотворним впливом літератури високої громадянської напруги. Водночас він настроював власний голос, вирізняв власний голос, вирівзняв власний поетичний стиль.
Появляється його збірка "Моя земля".
Тема дружби народів зокрема України і Росії розкрита у вірші "Що зв'язане віками".
З патріотичною гордістю говорить поет про високий рівень культури, освіти нашої Батьківщини в стародавні часи, коли, наприклад, за неграмотних французьких "королів підписувалась Анна Ярославна". Символом науки і Культури виступають "друкарні першої таблиці та верстати" Івана Федорова, який заклав основи друкування в Росії та на Україні.
Важливу роль в утверджені ідей єдності братніх народів відіграють і інші яскраві сторичні деталі. Це і "єдиний стрій" повсталих військ Богдана Хмельницького х донцями й дончаками", і написаний Брюсловим портрет Жуковського - ціна викупу Тараса Шевченка з кріпацтва, й Кобзарів "Заповіт", під яким клялись народи "новій сім'ї на вірність". Такі самі точні й повнозначні деталі знаходить Павличко, щоб розкрити єдність народів у наш час.
Воєнне лихоліття відтворюється різними, трагічними штрихами з Бабиного Яру шрами окопів. І сильним, поетичним образом, близьким до наодної пісні "Ще з України ждуть російські матері своїх синів, що стали Яворами". Гаряча любов до братнього російського народу звучить у рядках:
Ще слово йде моє звеличувать Москву
За правду світову й свободоносну вроду,
За все, що маю я, за все, чи я живу,
За волю українського народу.
Сила дружніх почуттів, усеосяжність братніх зв'язків між народами передаються повторенням прийменника на початку рядків та нагнітанням однорідних членів: за правду, за волю, за вроду, за все чим я живу…
Цій любові протистоїть пекуча ненависть до ворогів радянського народу буржуазії, націоналістів. Тут голос поета набирає гнівного сатиричного звучання.
Д.Павличко зневажливо називав їх "зпризубниками", таврує печу кую ненавистю як фашистських найманців, кривавих привидів, що прислужують заокеанському "захланному суперменту".
Подавши широку картину історичного минулого, на фоні якого гартувалася дружба народів, поет утверджує її нерушимість, її вічність.
Хто міну припае під наш крутий поріг.
На себе зрушить сам, як скелю, смертний камінь.
Ще не вродився той, що все порвати б зміг
Що зв'язане народами й віками.
Поезія своєю суттю покликана говорити про найінтимніше, найзаповітніше в людині: про любов до Вітчизни, до матері, про чисте й велике кохання, дружбу, почуття прекрасного в людині, природі, мистецтві. У ліриці Д.Павличка природно й невимушено переплітаються громадянські мотиви з найніжнішими інтимними, філософське осмислення важливих суспільних подій - з м'якими, задушевними картинами внутрішнього світу людини. В усіх своїх творах він залишається нашим сучасником, поетом соціалістичного суспільства, палкий у пристрасті, ніжним у почуттях, причому ніколи вузько особисто, навіть найсокровенніше, не заступає загальнолюдського, громадянського.
Однією з так званих вічних тем літератури є тема кохання. Д.Павличко, продовжуючи традиції. О.Пушкіна, І.Франка, Лесі Українки, О.Блока, створює чудесну поетичну, збірку "Таємниця твого обличчя", в якій захоплено, але й цнотливо пише про кохання наших сучасників. Перед читачем постає багатий, складний світ почуття, де воєдино зливаються юнацька любов, життя природи, моральна чистота радянських людей, зримі прикмети сучасності.
Одним із найпопулярніших творів Д.Павличка цього циклу є поезія "Коли ми йшли удвох з тобою..", де показано, як глибоке, щире почуття кохання розбивається об душевну глухоту, черствість дівчини.
Ліричний герой, юнак, йде з коханою полем, і він, селянський син, що знає й тяжку працю в полі, й голод милується достиглим хлібом. Душа його сповнена щастям, він
Loading...

 
 

Цікаве