WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Біографія Шевченка Т.Г. - Реферат

Біографія Шевченка Т.Г. - Реферат

Тарас Григорович ніжно і ласкаво називав "світе мій! Моя ти зоренько святая! Моя ти сила молодая!.. Моя ти доне!", писала йому у цей час з-за кордону:
"Мій самий любий Тарасе Григоровичу! Чую, що ви хворієте і нездужаєте, а сама собі вже уявляю, як ви там не бережете себе… Я все це добре знаю та не побоюся сказати Вам: дуже Вас прохаю - бережіть себе!"
23 листопада Тарас Григорович звернувся до лікаря Е. Я. Барі - ординатора Петербурзької лікарні св. Марії Магдаліни із скаргами на страшенний біль у грудях. Шевченко мав хворобливий вигляд, лице його було зовсім набрякле. Лікар Барі уважно оглянув Тараса Григоровича, вислухав серце, легені і похмурнів. Він призначив лікування, порадив берегти себе, вести спокійний спосіб життя, не вихолити з дому.
Умови життя поета в цей час у Петербурзі були незадовільними, а для людини з хворим серцем особливо важкимию про це свідчить недавно виявлений в архіві Літературного фонду за 1861 рік лист друга Тараса Григоровича Поета Володимира Жемчужникова до літератора П. М. Ковалевського - племінника голови Літературного фонду Є. П. Ковалевського:
"Павле Михайловичу! - прискорте швидшераду Літературного фонду на допомогу бідному Шевченку. У нього водянка в грудях у сильному ступені, і хоч лікує його хороший лікар з приязні , але медична допомога паралізуєтьсяневлаштованністю життя Шевченка і відсутністю будь-якого за ним догляду; живе він в Академії, у кімнаті, поділеній антресолями на два яруси, спить у верхньому, де вікно знаходиться врівень з підлогою, а працює в нижньому, де холодно. В обох ярусах вогко, дме з вікна, особливо в верхньому, тому, що воно починаєжться від підлоги. Це посилює набряклість ніг і примушує до існуючої хвороби простуду" .
Такі умови життя Шевченка призвели до різкого погіршення стану здоров'я. Тарас Григорович з кожним днем слабшав. Зима тягнулася для нього надзвичайно довго. Здоров'я продовжувало різко гіршати і на новий 1861 рік, він уже був прикутий до ліжка. У січні і в лютому у Тараса Григоровича були, правда, короткіперіоди полегшення, він відчував себе здатним працювати, гравірував, писав портрети. В один із січневих днів "він весело і спокійно працював з 12-ої до 4-ої години",- згадував О. Лазаревський.
22 січня поет писав своєму родичеві Варфоломею Шевченку:
"Погано я зустрів оцей новий поганий рік. Другий тиждень не вихожу з хати: чхаю та кашляю, аж обсіло".
Поет у цей час переніс ще й грип, який становить серйозну небезпеку для тяжких серцевих хворих.
Сили поета слабли, здоров'я з кожним днем все гіршало. В тому ж листі до Варфоломея Шевченка Тарас Григорович писав: " Багато б ще треба дечого сказать тобі, та нездужаю". В листі від 29 січня, також адресованому В. Шевченкові, читаємо: "Так мені погано, що я ледве перо в руках держу… Прощай! Утомився, наче копу жита за одним заходом змолотив".
Художник і збирач фольклору Л. М. Жемчужников свідчив на початку 1861 року: "Здоров'я поета-художника, видимо, руйнувалося… На обрій його насувалася темна хмара і вже потягло холодом смертельної хвороби на його полите сльозами життя. Він все ще поривався бачиться з друзями, вса мріяв оселитися на батьківшині… Але почував себе дедалі гірше".
Відомий письменник Микола Семенович Лєсков, який відвідував Шевченка в кінці січня 1861 року, докладно описує стан Тараса Григоровича:
- Ось, пропадаю, - сказав він. - Бачите, яка ледащиця з мене зробилась.
Я почав вдивлятися пильніше і побачив: насправді, в усій його істоті було щось надзвичайно хворобливе… Він скаржився на біль в грудях і на жорстку задишку.
- Пропаду, - закінчив він і кинув на стіл ложку, з якої щойно проковтнув ліки…
- От якби до весни дотягнуть! - сказав він після тривалого роздуму,- та й на Україну… Там, може б, і полагшало, там, може, ще хоч трошки подихав… А їхати треба: помру я тут неодмінно, якщо лишуся".
Відчуваючи близький кінець, поет писав 14 лютогого свій останній передсмертний вірш "Чи не покажуть нам, небого" - звернення до Музи з дружніми прощальними словами, сповненими безмірної душевної туги. Поет висловлював ще якусь надію, що лікарі допоможуть йому подолати смерть, яка уже заглядала у вічі.
Хворому Шевченку необхідна була серйозна медична допомога, треба було терміново змінити житлові умови. Завжди скромний і невибагливий, ніяковіючи від піклування про нього, Шевченко зрештою дав згоду лягти в лікарню. Його друг поет В. М. Жемчужников (брат художника Л. М. Жемчужникова) 20 лютого 1861 року писав П. М. Ковалевському, щоб той посприяв у поданні термінової допомоги хворому Шевченкові:
"Я бачив його лікаря, Круневича, і знаю від нього, що при такій невлаштованості життя ненадійне не тільки на одужання Шевченка, але навіть і збереження сил його до весни, щоб він міг принаймні виконати своє бажання: з'їздити на батьківщину, на придбану ним недавно земельку на березі Дніпра, де він потурбувався збудувати собі скромну хату і про яку він так любив мріяти. Якщо не можна знайти йому квартиру з мешканцями, які б взяли на себе догляд за ним, то можна помістити його, наприклад, у Максиміліанську лікарню, де є окремі зручні місця для хворих, за ціну не надто високу. Треба тільки виклопотати в цій лікарні місце, а Шевченко перейти туди згоден. Поклопочіться, щоб це було улагоджено якнайшвидше! Нещасний Шевченко,- починалося для нього спокійне життя, визнання,- і йому так мало довелося користуватися ним".
З кожним днем поет фізично слабнув, згасав. 24 лютоого Шевченко писав своєму знайомому І. М. Мокрицькому: "Я болен, другой месяц не только на улицу?"
В ніч з 24 на 25 лютого У шевченка був тяжкий серцевий приступ. "За словами Тараса Григоровича, з ночу в нього почався страшенний, пекучий біль у грудях, який не давав йому лягти",- згадував О. Лазаревський.
25 лютого - це був день народження поета - першим його відвідав вірний, випробуваний друг Михайлор Лазаревський і застав його у страшенних муках. Він сидів на ліжку і напружено дихав. "Напиши брату Вапрфоломею,- сказав він Лазаревському,- що мені дуже недобре".
Незабаром приїхав Едуард Якович Барі. Він вислухав хворого і сказав друзям поета, що знаходить у Шевченка початок набряку легень. "Муки страждальця були неймовірні, кожне слово коштували йому надлюдських зусиль,- свідчить Лазаревський.- Мушка, покладена йому на груди, трохи полегшила страждання. У цей час йому прочитали вітальну депешу з Харкова…
- Спасибі! - тільки й міг вимовити Тарас Григорович.
Звідусіль: і з України, і з Москви, і з далекого Нижнього надходили привітання улюбленому поетові з побажанням здоров'я і щастя. З хвилюванням слухав Тарас Григорович ці короткі послання далеких і
Loading...

 
 

Цікаве