WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Україна в поетичному сприйнятті Є.Маланюка - Реферат

Україна в поетичному сприйнятті Є.Маланюка - Реферат

руках, із пшеничним колосом, квітами, червоним яблуком. Вона вказує на історичну тяглість української дійсності від сивої давнини до сьогодення, закарбовану в національних архетипах, дарма що вона щоразу нищилася "гураганом" половецької, більшовицької чи будь-якої іншої орди. Україна завжди була для поета непорушною у своїй суті, постаючи в історичних формах та барвах: то "вишневим цвітом", то "...блакитним мітом (тобто міфом) В золотім полудневім меду".
Є. Маланюк болісно переживав вимушену розлуку з Батьківщиною, що властиво всім емігрантам, сприймав її вже у вигляді "фата-моргани", недосяжного міражу, що ввижався хіба що блукальцям у пустелі. Відтак з'явилася гіркотна метафора "На пісках емігрантських Сахар", навіяна, очевидно, безпросвітними буднями у каліських таборах інтернованих вояків, розташованих серед пісків. Тут Є. Маланюк змушений був уперше відчути дошкульний подих вигнання, але не втратив віри повернення до втраченого раю ("Нам немудрим-даремний дар!"), до України.
У вірші "Лист" Є. Маланюк вважав, що мудрість - то історія Батьківщини.
Євген Маланюк пише листи до себе, сповідується перед Україною. Він творить поезію зі своєї плоті й крові, сперечаючись і заперечуючи самому собі.
Щоб зрушити національну свідомість, розбудити її, примусити українців критично оцінювати минуле й сучасне, варто було не лише писати про позитивне в історичному досвіді, але й мати мужність вказати на ганебне в рідній історії.
Але така нелюбов до України - то болюча, незагойна рана в поетовому серці.
Два суперечливі прояви ментальності: покора і мудрість, що виражаються двома системами образів, протистоять одна одній:
Батьківщина німа
- доба гримить,
марно палавши
ворог регоче,
виростає мудрість -
безрадісний плід.
Справді, скільки літ "росте" мудрість українського народу, а він так і не спромігся на державність. Порівняння мудрості з важким каменем, що виростає у безрадісний плід, тільки увиразнює мотив туги і безнадії.
Мудрість важко дається людині, як і державність виростає у нас повільно, а особливо на першопочатках життєвого шляху. І це закономірно, бо лише з висоти прожитих літ можна оцінити зроблене.
І ще одне - твори Євген Маланюка довгий час замовчувалися або вважалися шкідливими. То й мудрість "байдужих онуків" росла повільно. А зараз, коли прочитали його гнівні рядки, чи стали всі ми хоч трохи мудрішими, чи знову цей камінь на ногах заважає йти у світле майбутнє?
Так вийшовши з глухого степу,
З зітхань страждальної землі,
Вирізьблюю німий життєпис
На дикім камені століть.
Назва вірша "Строфи" вжито як віршований жанр, відмінний від значення однойменного терміна, що вказує на поєднання у першому вірші кількох рядків, пов'язаних між собою відповідною системою римування. "Строфи". Поняття "строфи" стосовно твору Є. Маланюка вжито як віршований жанр, відмінний від значення однойменного терміна, що вказує на поєднання у певному вірші кількох рядків, пов'язаних між собою відповідною системою римування.
Щойно гармонійний простір заповнює "безверхе бойовисько", толочить "козацьке перекотиполе", неспроможне вкоренитись у ґрунти рідної землі. Цією навдивовижу точною метафорою Є. Ма-ланкж вихопив істотні риси української душі, нездатної до внутрішньої самодисципліни, схильної до отаманства, такої, що зумовлює національний хаос. Ось вона, сумна правда козацтва: маючи славну історію, воно втратило можливість утвердитися в ній через внутрішні чвари та розбрат, зникло разом із Військом Запорозьким та Гетьманщиною. Розмірковуючи над суворими уроками минувшини, поет не з'ясовує причин національної руїни, даючи змогу читачеві самому розкрити їх, побачити їх у собі, у власній ментальності та зробити відповідні висновки. Зобразивши непривабливе "козацьке перекотиполе", він лишає питання відкритим:
"Чи проковтне страшним простором степ, Чи дикий чвал той перейме Мазепа". Тут окреслюється фатальне українське питання -"Бути чи не бути?", або розпорошитися без сліду, або зупинити нарешті той "дикий чвал", або зникнути безвісти, або самоствердитись у собі, беручи за приклад вчинок того ж І. Мазепи та продовжуючи його справу до логічного завершення.
"Молитва" Євгена Маланюка то гнівне прокляття тим, хто терпить приниження. Поет просить у Бога й України благословити випекти "смертельний чад дичавини". Хоч у вірші поряд стоїть ім'я Мазепи і місце слави захисників України - Крути, та все ж історична пам'ять невблаганно повертає нас у сьогодення, де безсоромно очі їсть
Тих, що живуть без слів і чести.
Справді, не може народ сам іти в ярмо, не може він "побусурманити" душу. Ні! Такого не може бути! А воно є...
"Гроза пройшла..." "над полем рути і отрути" - і що ж ми маємо сьогодні? Та нічого. Той же "чад дичавини", хіба що під жовто-блакитними прапорцями.
Поетичне слово це не тільки ода, а більше гірка правда, роздуми про себе і для себе: "Що я зробив сьогодні для України?" Кожен мусить запитати себе: і "Внук кремезного чумака", і "Січовика блідий праправнук..."
Складні поетичні пласти постають з рядків вірша "Візія". Це і буденний світ, і соціальні потрясіння, і душа людини. Висвітлюється це безжальним пером патріота України, що прагне розбудити "приспане сумління" небайдужих онуків. І коли люди вже мають Стільки гріхів, то й небесні сили не можуть їх захистити.
Такий погляд на нашу історію вимагав і незвичного світосприймання. Тому у вірші така символічність образів, де і Страшний суд, і Божа Матір, і святий Юрій Побідоносець об'єднані силою авторського таланту. Це наша Історія, своєрідна Книга Спостережень, де кожне покоління має записати свою правду, своє героїчне та трагічне. Кожна сторінка Книги - то звернення до майбутніх поколінь, бо життя вічне і його не спинити ніяким вітрам, ніяким життєвим бурям.
Отже, Євген Маланюк звертається до вічних проблем людської духовності, до душі, що прагне високості та змушена на землі творити добро (тобто прозріти), щоб сміливо стати перед Божим судом.
Вірш "Візії", в якому відчуваються грізні інтонації Святого Письма, Шевченкових пророцтв, було написано 1933 р. Саме тоді в Україні більшовики організували голодомор, а в Німеччині до влади прийшли нацисти. Навіяний драматичними подіями міжвоєнного двадцятиліття твір переймався не розпачем а вірою в обов'язкову, хай по-суворому здійснену справедливість у світі та в Україні Поет сподівався що це станеться невдовзі "Літаки закрутяться мов листя Башти захитаються й падуть". Насправді історія внесла серйозні корективи у передбачення Є Маланюка Україна здобула незалежність мирним шляхом.
Слушні викривальні застереження поета тим хто завжди намагався "заснуть, втекти, Сховатись за Мазепу й Крути" Тому він, добре знаючи українську дійсність, звертався до своєї музи "Вчини мене бичем своїм" Звісно, буквальне прочитання таких пружних, енергійних поезій - абсурдне Мовиться про головнеЄ Маланюк і в еміграції, і на Батьківщині був і лишається оголеним, чесним сумлінням нації.
Loading...

 
 

Цікаве