WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Життєвий і творчий шлях Юрія Федьковича - Реферат

Життєвий і творчий шлях Юрія Федьковича - Реферат

"принести на вівтар матер Русі, на вівтар людськості".
Останні роки життя Федьковича позначені напруженою працею. З-під пера поета вийшли оригінальні вірші "До ліри", "Наші старі", "На Новий рік", "До наших румунізаторів", нові редакції драматичних творів. Та важкі умови життя підірвали здоров'я письменника. Висловлюючи своє останнє бажання, Федькович писав: "Любляче серце і ніжні руки прошу посадити на гробі та навколо нього ялину, рожі і барвінок, щоб мило було спочити. В головах класти мені не хрест, а ялину! Хрестів у своєму житті я мав досить".
11 січня 1888 року навіки затихло втомлене серце буковинського співця. Селяни-гуцули гірко оплакували "свого батька Федьковича". Д. Лукіянович на основі свідчень очевидців розповів, що під час похорону "якась удова з плачем пригорнулася до сирої землі і приповілася, що Федькович рятував її з дітьми. А треба знати, що він сам умер у недостатках, у чужій хаті".
На смерть поета відгукнулася тогочасна преса. В одній з чернівецьких газет говорилося: "Це був великий талант, який... своєю силою найбільше спричинився до пробудження народного життя на Буковині. В особі Федьковича втратила не тільки Русь, але і все слов'янство, вся європейська література - одного з великих майстрів пера".
2. ОСНОВНІ РИСИ ЛІТЕРАТУРНОЇ
ТВОРЧОСТІ Ю.ФЕДЬКОВИЧА
Федькович вважав себе "з роду простим мужиком". "Моя школа, - з гордістю заявляв він, - була Чорно-гора, а не львівська або віденська академія". Вказуючи на найтісніші зв'язки письменника з народом, І. Франко одночасно відзначав його уміння проникати безпосередньо "в самі глибокі тайники життя народного і людської душі".
Важливим джерелом поетичного натхнення Юрія Федьковича стала усна народна творчість. Письменник захоплено відгукувався, про музичну обдарованість українського народу: "Бо й справді, - писав він у передмові до німецьких перекладів українських пісень, - кожний парубок, кожне сільське дівча переливає свої почуття у пісні, з яких переважно віє найвища поезія... Чи не є це доказом, якими благородними, якими глибокими почут-тями сповнений той народ?".
Пісня супроводжувала поета від раннього дитинства до останніх років життя. Про народнопісенну основу своєї творчості співець чітко сказав у вірші "На день добрий":
Бо мене мати ба й породила,
Де вірли воду пили,
Навчила мене ба й співаночок
Сто двадцять і чотири.
Бо мене мати ба й породила
У полі край Дунаю
Та й сказала ми: співай, синочку,
Та як соловій в гаю .
На думку Федьковича, поетичної майстерності можна домогтися, тільки припавши до багатющих скарбів усної народної творчості. Сам поет на зразок народних пісень, за їхніми мотивами, образами написав чимало оригінальних віршів. З цього приводу О. Романець справедливо відзначив: "...Свої перші вірші він (Федькович) почав складати ще тоді, коли й уяви не мав про існування українського письменства, ба навіть абетки української не знав. Як поет він народився з народної пісні.
Коли до інших поетів слова "співець", "співати" вживаються, як правило, у переносному значенні, то до раннього Федьковича їх треба застосовувати тільки в прямому. Бо ж він справді співав свої вірші, щоб розвіяти невимовну rope-тугу краян-буковинців, яких у складі 41 стрілецького полку австрійський уряд кинув у гори далекої Італії...".
Широко використовуючи фольклорний матеріал - пісні, казки, героїчні перекази, легенди, - Федькович засвоював принципи поетичної майстерності, оволодівав прийомами типізації, утверджував у своїх творах народні погляди й ідеали. "Народна поезія, - підкреслює М. Пазяк, - навіювала його творам неповторну простоту і красу вислову, витонченість і грацію мови".
Заслуговує на увагу фольклористична діяльність Федьковича. Письменник вважав святим обов'язком кожної людини, "що народність свою любить", збирати неоціненні фольклорні скарби. За час своєї творчої діяль-ності поет записував найрізноманітніші пісні, які об'єднував у жанрово-тематичні збірки. Найціннішою серед них є рукописна збірка "Найкращі співанки руського народа на Буковині. Зібрав О. Федькович". Більшість фольклористичного доробку поета опублікована у книжці "Народні пісні Буковини в записах Юрія Федьковича" (К-, "Музична Україна", 1968). Видаючи книжку, упорядники її писали: "Збірка дає змогу по-справжньому оцінити широчінь поетових зацікавлень, дозволяє зблизька побачити прекрасну і щедру землю, яка зродила й наснажила його великий талант". Учителеві доцільно ознайомити учнів з цим виданням під час з'ясування джерел творчості Федьковича. Це матиме виховний вплив на учнів, заохотить і їх самих записувати народні пісні.
Слід підкреслити, що Федькович дуже багато зробив у справі популяризації української народної пісні. 1862 року він опублікував сім перекладів українських пісень німецькою мовою. В наступні роки він продовжував знайомити німецькомовних читачів з перлинами українського фольклору.
Федькович вважав, що література має бути доступною широким народним колам, вона повинна допомагати простим людям долати соціальні перешкоди, сприяти зростанню свідомості трудящих. Його завітним бажан-ням було:
Аби наша піснь і слава
Повік гомоніла
І нас далі загрівала,
Як доси нас гріла!
Могутній вплив на розквіт музи Федьковича мала попередня українська література. Учні пригадують, що на західноукраїнських землях ще в 30-ті роки XIX ст. розгорнули діяльність члени "Руської трійці" - М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький. Та реакція намагалася придушити національно-культурне відродження. Посилювалось переслідування прогресивних діячів, були заборонені книжки народною мовою, навчання в школах велося тільки по-німецьки і по-польськи. Чорні хмари реакції оповили духовне життя західноукраїнських трудящих. Однак з Наддніпрянської України, з Росії уже пробивало темряву ночі проміння нової української літератури, що так щедро засяяло у творчості Котлярев-ського, Квітки-Основ'яненка і особливо Шевченка та Марка Вовчка.
"...Якби не повіяло з України, - пише М. Нечиталюк, - якби не донеслись звідти нові звуки, не долетіло на крилах альманахів і книг народне слово українських письменників, надихане новими демократичними ідеями, не знати, доки ще тривав би після конфіскації "Русалки Дністрової" летаргічний сон західноукраїнської громадськості, і коли настав би день національного пробудження, і коли заграв би на своїй чарівній лірі Федь-кович".
Вперше з творами наддніпрянських письменників Федькович познайомився у 1859 році. Велике враження справили на нього твори Шевченка, Квітки-Основ'яненка, Марка Вовчка: "Нема в нас сонця, як Тарас, нема місяця, як Квітка, нема зіроньки, як наша Марковичка", - захоплено писав Федькович в листі до Д. Танячкевича. Одночасно поет критично поставився до писань П. Куліша: "...Я єго не можу читати... скоро зачну го читати, то якосьмені, гей бих під шрубами був, - усе мені на гадку набивається, що Куліш дуже учений, але не знає ще серце свого народу".
Звідси випливає, що Федькович важливими критеріями цінності художніх творів вважав їх
Loading...

 
 

Цікаве