WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Розвиток кінематографії. Діяльність О.Довженка - Реферат

Розвиток кінематографії. Діяльність О.Довженка - Реферат

Сан-Тандері (Іспанія). Мали міжнародний успіх і стрічки Юрія Іллєнка "Лісова пісня" (приз кінофестивалю у Вільнюсі) та "Лебедине озеро. Зона" (премія Фіпресі на Каннському кінофорумі). Державною премією було вшановано "Польоти уві сні та наяву" Романа Балаяна. Але рекордсменом стала "Чорна курка, або Підземні жителі". Картина здобула п'ять міжнародних та три всесоюзні відзнаки. Тоді ж для найповнішої реалізації молоді при кіностудії створили творче об'єднання "Дебют". Там свої перші фільми зняли Галина Шигаєва, Анатолій Матешко, Олександр Візир. На жаль, воно проіснувало тільки сім років. Настали дев'яності, які потіснили кіномистецтво. Прийшла ринкова економіка з її жорстокими законами: зробив - продай. Тому як відгук на попит виходять розважальні й інші "доступні" жанри - детективи, пригодницькі стрічки. Це був час суворого іспиту. Але українська історія і культура знайшли своє втілення на екрані. З'являються "Гетьманські клейноди", "Страчені світанки", "Вінчання зі смертю" та фільми- біографії "Із життя Остапа Вишні" та "Іван Миколайчук. Посвята". І знову кінематографістам допомагає вижити література. За останнє десятиріччя екранізовано Миколу Куліша ("Зона"), Михайла Коцюбинського ("Подарунок на іменини"), Гната Хоткевича ("Камінна душа"). А за творами Тараса Шевченка було знято "Прометея", "Назара Стодолю", музичний фільм "Наймичка" і першу українську стрічку-балет "Лілея". У цей важкий час дебютували режисери Андрійченко, Маслобойщиков, Домбровський. З новими успіхами повертаються з фестивальних орбіт фільми, і, незважаючи на всі негаразди, довженківці не зупиняють кіновиробництво.
Долаючи труднощі, наші митці створили знакові фільми: "Молитва за гетьмана Мазепу" (Іллєнко), "Шум вітру" (Маслобойщиков), "Мамай" (Санін). Фільм Саніна справді видатний: став подією, явищем, як колись "Тіні забутих предків". На моє глибоке переконання, він відродить поетичне кіно. І зовсім не випадково вперше за свою сімдесятип'ятирічну історію кіностудія імені Довженка побореться за "Оскара".
2. Діяльність і життя О.Довженка
Стати справжнім мистцем - значить умерти. Цей трагічний парадокс українського пореволюційного відродження здійснився і на Довженкові, хоч був він ще найбільш щасливий із творців Розстріляного Відродження. Перші зрілі фільми Довженка - "Звенигора" (1928), "Арсенал" (1929), "Земля" (1930) - завоювали йому цілии світ; але відібрали Україну, підрізали його творчі крила, вкоротили йому віку. Користуючись залізною завісою, маючи Довженка у себе в полоні в Москві, Росія так заховувала від світу трагедію Довженка, що її не помітили навіть найпалкіші прихильники його мистецтва в Европі й Америці. А оцінили його у вільному світі надзвичайно високо й щедро. У періодичній пресі і в товстих фахових курсах з історії кіна, нарешті, в постанові журі Міжнародної виставки в Брюсселі 1958 року Довженко визнаний як один із першого десятка провідних мистців цілої 60-річної історії мистецтва фільму. "Перший поет кіна" - так назвав його Левіс Джекоб у своїй "Історії американського фільму" (видання 1939 і 1947); "Земля" Довженка мала глибокий вплив на молодих кіномистців, зокрема Франції і Англії", - пише Жорж Садуль у своїй "Історії мистецтва кіна" (Париж, вид. 1949 і 1955); найкращі японські фільми "Роша мун" і "Ворота пекла" зроблені під впливом Довженка - твердить Артур Найт у своїй книжці "Найживіше мистецтво. Панорамна історія кіна" (Нью-Йорк, 1957); "Земля" Довженка -- це твір генія; йому мусіли відступити перше місце російські кіномистці Ейзенштейн і Пудовкін - пише Айвор Монтегю у своєму есеї "Довженко - поет життя вічного" (міжнародний кіноквартальник SIGHT AND SOUND, Лондон, ч. 1, літо 1957). Це лише кілька прикладів із сотень. Довженка визнали в світі справді беззастережно. Західні кінознавці звернули увагу на різкий занепад творчого генія Довженка після "Землі", але ніхто нічого не сказав про причини. Правда, польський часопис у Варшаві "Trybuna Ludu" (4 січня 1957) у статті К. Тепліца обережно, та все ж досить виразно зазначив, що Довженкові "не дали розвинутись повністю", що його змусили замовчати і що "великий поет України, творець мистецтва так сильно національного, що аж вселюдського, замовк у половині слова, залишаючи, однак, по собі кілька творів, які назавжди залишаться в історії фільмового мистецтва як явище неповторне і велике". Так, але Польща тепер не належить до "Заходу". На Заході майже не знають про роки погрому України і її культури (1930-34) і про те, що Довженко за свої фільми "Звенигора" і "Земля" був проклятий у пресі як "український буржуазний націоналіст", що він стояв під загрозою розстрілу. "Мене заарештують і з'їдять", - казав він тоді у родині знаного маляра Василя Кричевського (О. Плавський. "Олександер Довженко", УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРНА ГАЗЕТА, Мюнхен, ч. З, 1957). Довженко подбав про те, щоб нащадкам було ясно, що з ним сталося: він 1939 року написав "Автобіографію" (опублікована посмертно в київському журналі "Дніпро" за грудень 1957), а також залишив свої передсмертні "Записні книжки", що по його смерті появилися в уривках під заголовком "Нотатки і матеріяли до "Поеми про море"" ("Дніпро", чч. 6 і 7, 1957). Довженко пише в "Автобіографії" про те, що сталося з ним після випуску "Землі": "Радість творчого успіху була жорстоко подавлена страховинним двопідвальним фейлетоном Дем'яна Бєдного під назвою "Философы" в газеті "Известия". Я буквально посивів і постарів за кілька днів. Це була справжня психічна травма. Спочатку я хотів був умерти". Довженко спробував був одкупитись фільмом про індустріялізацію - "Іван" (1931), але нападки на нього ще більше загострились. Чи то з власної ініціятиви, а чи, може, й за порадою "згори" - Довженко 1934 року тікає з Києва (де тоді масово арештовували і стріляли українську інтелігенцію) до Москви і подає листа товаришеві Й. Сталіну з проханням "захистити мене й допомогти мені творчо розвиватися". Стероризувавши Довженка і заборонивши його фільми, Сталін зіграв ролю його спасителя, записав його у російські кіномистці, поставив його на працю в Мосфільмі, сам дав йому теми для фільмів, послав на Далекий Схід. А тим часом міжнародний успіх "Звенигори", "Арсеналу" і "Землі" присвоїв російській кінематографії. Це останнє не було трудно: на Заході мало хто бере серйозно конституцію СРСР як союз рівноправних республік; російське і совєтське, СРСР і Росія - там часто сприймають як синоніми. Довженко у зустрічах із закордонними кінознавцями і кіномистцями мусів видавати себе не за українського, а за "совєтського". Він мусів прилюдно вдавати із себе щасливого і байдужого до розгромленої України: "Стоячи на березіТихого океану і дивлячись на захід, я згадував Україну, і вона постала перед моїми очима у своєму справжньому розмірі, десь там далеко на заході в лівому кутку, і це помножило мою гордість громадянина великої Радянської країни". За темами Сталіна Довженко поставив фільми "Аероград" (1935), "Щорс" (1936-37) і "Мічурін" (1948). Усього тільки три фільми за 22 роки вавилонського полону в Росії! і ні один із них не дорівнювався його "Землі", не додавав нічого до тієї міжнародної слави, що її він здобув своїми українськими фільмами, зробленими лише за три роки в бідних умовах українських кінофабрик. Це марнотратство генія в чужому полоні
Loading...

 
 

Цікаве