WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Життєвий і творчий шлях Г.Косинки - Реферат

Життєвий і творчий шлях Г.Косинки - Реферат

Г. Косинка, пiднесений ним до рiвня свiтової, сказати б, теми. Вiн має принципове значення для розумiння i драм революцiйної дiйсностi, i iсторико-психологiчних особливостей українського народу загалом, який на складних шляхах революцiї шукав життєвої iстини з такою ж болючою одержимiстю, як i легендарний Фауст iз трагедiї Й.В. Гете на рубежi середньовiчної та нової iсторiї Європи. Європейський Фауст, як вiдомо, не знайшов тiєї iстини, але залишив людям спрагу шукань i незнищенну вiру в величезнi духовнi можливостi людства. Таким же, хоч i на специфiчно локальному, суто українському теренi, постає в новелi Г.Косинки i "Фавст з Подiлля" - Прокiп Конюшина, шукання iстини якого закiнчилось божевiллям i смертю в муравйовсько-бiльшовицьких застiнках.
Муравйовщина - одна з найчорнiших сторiнок в iсторiї громадянської вiйни на Українi. Україножерськi програми її, що здiйснювались пiд прапором радянської влади, обiйшлися українському народовi дуже дорого. Та й не тiльки українському. Г.Косинка показує в "Фавстi", що муравйовцi горнули попереду себе представникiв будь-якої нацiї i нове життя уявляли собi не iнакше, як режим карцерного типу. Тому в зображеному письменником карцерi "успiшно" конають разом з українцями також росiяни, поляки, євреї, хтось iз мусульман та iншi народи. Центральною постаттю серед них вивищується Прокiп Конюшина, якого росiянин Клєнцов за характерну сивину саме й назвав Фаустом, але це iм'я героя Й.В. Гете, як я вже говорив, спорiднюється з Конюшиною не лише зовнiшньо: в муравйовськi застiнки посаджено не лише сучаснiсть, а й iсторiю, не одну якусь особу, а цiлий народ.
Друга проблема новели "Фавст" - фiлософiя буття українського народу i його вiчний "гордiїв вузол". Суть того "вузла" концентровано виражає рядок iз згаданого в новелi вiрша:
"Слiпе село лютує, а Україна кров'ю харка". Село України справдi "лютувало" в роки громадянської вiйни, але нерiдко залишалось "слiпим", бо не мало чiтких соцiальних орiєнтирiв i до того ж ставало на бiй стихiйно, в дусi партизанщини. Як наслiдок - утворення в багатьох селах так званих "своїх" республiк, якi по черзi були потопленi в кровi. Одна з таких республiк зображена в "Думi про Британку" Ю.Яновського, а найдовше, майже до середини 20-х рокiв, протрималась республiка в селi поблизу Холодного Яру, що пiд Чигирином, про що маємо художнє вiдлуння в повiстi Д.Бузька "Лiсовий звiр" ...Трагедiя Конюшини, зображеного Г.Косинкою, полягає в тому, що муравйовцi бачать у ньому "самостiйника", а вiн вважає себе щирим i свiдомим борцем за свободу свого народу. Фiнал цiєї трагедiї i закономiрний, i художньо вмотивований: герой гине в бiльшовицьких "секретках", а письменник бачить у цiй загибелi не випадок, а типовi обставини, в якi потрапив соцiальне i нацiональне поневолений народ.
Прокiп Конюшина - це ще один iз тих "блудних синiв" України, якi в вирiшальнi моменти iсторiї так i не можуть вийти на стовпову дорогу до iстини. Європейський Фауст шукав її "iз молитовником в руках" (П.Тичина), а "Фавст з Подiлля" взяв до рук навiть зброю, але її виявилось замало. Щось неладне робиться з людиною в цьому свiтi, говорить автор, i йому здається, що жертовностi людськiй не буде кiнця до тих пiр, поки правитимуть свiтом розбрат i рiзнi форми неприязнi, поки Кленцови ради втiхи "розпiкатимуть" Яцкiвських, поки Однорогови i Бейзери не зрозумiють прагнень Конончукiв i Конюшин, а Сторожуки "за шмат гнилої ковбаси" вислужуватимуться навiть Перед найбiльшими гнобителями тих Конончукiв та Конюшин...
Новела "Фавст" належить до тих творiв, у зв'язку з якими немає потреби окремо говорити про "художнi засоби", "письменницьку майстернiсть" та iншу суто естетичну атрибутику творчого мислення. Усе в нiй "на своїх мiсцях" навiть у незавершеному варiантi, i кожна деталь так званої форми з такою виразнiстю "працює" на розкриття змiсту, що цiлковито розчиняється в ньому. З висоти лiт можна тiльки ще раз з гiркотою пошкодувати, який могутнiй талант в особi Григорiя Косинки втратила українська проза. Почасти втiшає хiба те, що його "стефаникiвську" естафету в новелiстицi свого часу пiдхопив Григiр Тютюнник, а не за горами, мабуть, уже той час, коли вродить наша земля ще молодшого їхнього побратима. Бо ж не даремно повторював Прокiп Конюшина: "Сотнi поляжуть, тисячi натомiсть стануть до боротьби".
Арештовано Косинку як звинуваченого "в органiзацiї пiдготовки терористичних актiв проти працiвникiв радянської владi. У вироку вiйськової колегiї Найвищого суду Союзу РСР у м. Києвi у справi терористiв-бiлогвардiйцiв вiд 15 грудня 1934 р. (за цiєю справою "проходили" також письменники Фалькiвський, Влизько, Буревiй, Антiн i Iван Крушельницькi) зазначається: "Суд встановив, що бiльшiсть обвинувачених прибули в СРСР через Польщу, а частина - через Румунiю, маючи завдання по вчиненню на територiї УРСР терористичних актiв. При затриманнi у бiльшостi, обвинувачених забрано револьвери i ручнi гранати. Керуючись постановою ЦВК Союзу РСР вiд 1.12.1934 р. i арт. арт. 54 та 54-11 КК УРСР, виїзна сесiя вiйськової колегiї... присудила... Григорiя Косинку-Стрiльця... розстрiляти. Майно... конфiскувати..."
Посмертна реабiлiтацiя письменника вiдбулася 19 жовтня 1957 року. У копiї довiдки за формою № 30, що зберiгається в архiвних фондах ЦНБ iм. Вернадського АН України, зазначається:
"Дело по обвинению Косынки-Стрелец Г.М., арестованного 5 ноября 1934 года, пересмотрено военной коллегией Верховного суда СССР 19 октября 1957 года.
Приговор военной коллегии от 13-15 декабря 1934 года в отношении Косынки-Стрелец Г.М. по вновь открывшимся обстоятельствам отменен и дело за отсутствием состава преступления прекращено. Косынка-Стрелец реабилитирован посмертно".
Реабiлiтацiя художнiх i публiцистичних творiв письменника вiдбувалася в кiлька етапiв. У часи хрущовської "вiдлиги", були виданi чотирнадцять новел, якi нiбито не суперечили своїм змiстом радянськiй кон'юнктурi i мали, як писав у передмовi до збiрника М.Рильський, "велике пiзнавальне значення... безперечну iдейно-естетичну цiннiсть". Пiзнiше, в 70-х роках, до них у рiзних виданнях несмiло долучалися "Троєкутний бiй", "Анкета" i "Темна нiч", а вся художня i публiцистична спадщина письменника (без "Фавста" i "Зустрiчi") опублiкована лише в 1988 роцi. Вагоме мiсце в тогорiчному виданнi, що мало назву "Гармонiя", займали твори (вiсiм новел), якi радянська критика вважала найбiльш "ворожими" -бандитськими, не просвiтленими iдейно i т.iн. Насправдi в них iшлося про драму тих заблуканих "лицарiв темної ночi", якi не могли "вхопити тропи", творили грунт для отаманщини, мiжгрупових чвар тощо. Такими явищами, як вiдомо, завжди (а на Українi - особливо) супроводжувались значнi суспiльнi злами та потрясiння, i письменник цiлком закономiрно вiдтворив їх з великою художньою силою i з великим людським болем. Разом з iншими новелами та публiцистичними зарисовками цi "ворожi" твори письменника дають якщо не епопею революцiї та громадянської вiйни (про що писав у згадуванiй передмовi М.Рильський), то справдi широку картину народного лиха, яке принесене на нашу землю бiльшовицькою революцiєю i спробою вiрних марксистiв-ленiнцiв загнати людей в утопiчну, карцерного типу комуну. Водночас новелiстика Г.Косинки являє собою показовий взiрець художнiх шукань i знахiдок, якими українська проза першої третини XX столiття просувалася (рухалася) вiд "старого" реалiзму до модерних форм естетичного мислення. Найбiльших успiхiв тут досягали В.Стефаник i О.Кобилянська, В.Винниченко i В.Пiдмогильний... Г.Косинка - в їхньому ряду.
Loading...

 
 

Цікаве