WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Життєвий і творчий шлях Г.Косинки - Реферат

Життєвий і творчий шлях Г.Косинки - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
"Життєвий і творчий шлях Г.Косинки"
Григорiй Михайлович Косинка (справжнє прiзвище - Стрiлець) народився 29 (17) листопада 1899 року в селi Щербанiвка Обухiвського району Київської областi. Батьки - малоземельнi селяни - пробували одного разу полiпшити своє злиденне життя в далекосхiдних краях, але швидко повернулися назад до села i перебивались батькiвським пiдробiтком на цукровому заводi в сусiдньому селi Григорiвцi. Майбутнiй письменник змалку теж пiдробляв для сiм'ї, працюючи на панських економiях. Двокласну школу закiнчив у селi Красному Обухiвського району, де жив його дiд по матерi. Заохочував малого Григорiя до навчання особливо материн брат, у майбутньому - вiдомий прозаїк Калiстрат Анищенко.
Коли Григорiєвi минуло 14 рокiв, вирушив вiн до Києва на заробiтки. Працював чистильником чобiт, канцеляристом i закiнчив вечiрнi гiмназiальнi курси. Брав участь у громадянськiй вiйнi, сидiв три мiсяцi в тюрмi (можливо, це була муравйовська тюрма, зображена пiзнiше письменником у новелi "Фавст"), а протягом 1919-1922 рокiв учився (закiнчив три курси) в Київському iнститутi народної освiти. Першi зарисовки i статтi опублiкував 1919 року в газетi "Боротьба"; тут же вмiщена була i перша новела письменника "На буряки". 1920 року входив до творчої групи "Гроно", яка видала альманах пiд такою ж назвою, опублiкувавши в ньому три етюди Г.Косинки - "Пiд брамою собору", "Мент", "За земельку". Протягом 1924-1926 рокiв був членом лiтературного угруповання "Ланка", яке в 1926 роцi перейменувалось на "Марс" (Майстерню революцiйного слова). Пiсля лiквiдацiї лiтературних органiзацiй у 1932 роцi був позагруповим. Арештований 5 листопада 1934 року, розстрiляний пiсля вироку вiйськової колегiї Найвищого суду Союзу РСР в м. Києвi вiд 13-15 грудня цього ж року.
Тематично творчiсть Косинки тiсно пов'язана з проблемами дореволюцiйного села. Iдейно-стильове спрямування її розвивалось у дусi традицiй модерної української новели рубежа XIX-XX столiть, найяскравiшим представником якої був Василь Стефаник. З ним Григорiй Косинка пiдтримував творче листування, одержуючи вiд нього вiдгуки про свою новелiстику i по-батькiвськи щирi творчi поради. В. Стефаник називав Косинку "своїм сином з Дiвич-гори" (назва гори над Днiпром поблизу Києва).
Уже перша збiрка новел письменника "На золотих богiв" (1922) засвiдчила, що вiн не збирався бути речником якоїсь однiєї полiтичної тенденцiї. Як художник "вiд бога", вiн виступає водночас i "за всiх", i "проти всiх"; йому болять i рани бiдностi найбiльш окраденого селянина ("На буряки"), i месницькi дiї заблуканого "бандита-дезертира", та кров переконаного партiйця ("Десять", "Темна нiч"), i дрiмуча безпросвiтнiсть декласованих спекулянтiв та "вiчних" мiщан ("Мiсячний смiх", "Троєкутний бiй"). Власний стиль i "своя" стилiстика сформувались у Косинки дуже швидко. Вiддавши (на початку творчостi) данину iмпресiонiстичним, символiстським i романтичним барвам, вiн уже в другiй новелi "В житах" (1926) поставав перед читачем як прихильник реалiстичного письма стефаникiвського типу, в якому поєднались найрiзноманiтнiшi форми художнього мислення. Найпослiдовнiшим (як художник-мислитель) Косинка виявлявся в утвердженнi думки, що революцiйнi перевороти та доба пiсля них - це велика драма народу. Цю драму по-своєму вiдчули i створенi письменником характери вдiв-матерiв ("На золотих богiв", "За ворiтьми", "Мати", "Змовини", "Гармонiя"), поглиблювали її "лицарi темної ночi", що опинилися в хащах отаманщини ("Темна нiч", "Десять", "Пострiл", "В житах", "Зустрiч", "Фавст"), не знаходили виходу з неї i сiльськi багатiї "з колишнiх", i теперiшнi агiтатори за бiльшовицьку iдею ("Товариш Гавриш", "Полiтика", "Десять", "Гармонiя"). Своєрiдний синтез художнiх роздумiв письменника про революцiйну драму народу постав у новелах "Гармонiя" i "Фавст", що своїм обсягом нагадують коротку повiсть. Тут ця проблема осмислена як свiтове шукання iстини буття, котра внаслiдок революцiйних перетворень не наблизилась до людства, а ще далi вiд нього вiдiйшла.
Об'єктивнiсть художнього письма i гострота вiдтворюваних ним конфлiктiв викликали здивування в середовищi критикiв, а найбiльш вульгаризаторськi з них звинувачували письменника в поетизацiї ворожих новiй дiйсностi сил, в апологетизацiї куркульства, бандитизму i т. iн. В.Коряк писав, що з новел Косинки не ясно, з ким вiн i проти кого; Я.Савченку здавалось, що з усiх сучасних письменникiв Косинка "найкривавiший"; О.Слiсаренко нiби мiж iншим закинув, що авторовi "Полiтики" все одно, хто кого б'є, а С.Щупак i О.Полторацький квалiфiкували Г.Косинку як куркульського агента в радянськiй лiтературi. Натомiсть високу оцiнку творам письменника давали М.Iрчан, М.Рильський, С.Єфремов та iн. М.Рильський наголошував, що новели Косинки, з часом у певну гармонiю злившись, дадуть епопею революцiї, а С. Єфремов писав, що Косинку цiкавить не просто перебiг революцiйних подiй, а буття народу.
Ця риса творчостi письменника добре виявлена вже в однiй iз його раннiх новел "На золотих богiв". У нiй розкрито драму народу, який змушений боронити свою волю пiд злиденними стрiхами i на злиденних осьмушках та обнiжках i разом з ними горiти потiм у вогнi бiлогвардiйських карателiв i завойовникiв. Стиль художнього мислення в новелi - типово романтичний. "Романтичнi образи людей i подiй, - пише В.Фащенко, - виникають тут у стислих фрагментах, що квапливо змiнюють один одного, але ця швидкоплиннiсть не затемнює сутi речей та авторської концепцiї" ("Iз студiй про новелу". - К., 1971. С. 108). Полягає вона в героїзацiї селянської боротьби проти пiвнiчних завойовникiв ("За погорiлi нашi хати, за кров братiв i волю нашу - вперед!..") i в показi незмiрностi того горя, яке несли українському селу розбої бiлогвардiйських банд ("...одступило вiйсько золотих богiв, i на мiсцi гарячих боїв селянської волi лишилась чорна руїна, полита сльозами, як дощем...").
З оповiданням "Фавст" - ще бiльш драматична iсторiя: не маючи надiї на його опублiкування, письменник навiть не завершив його, i воно тривалий час залишалося в рукописi. Першу публiкацiю його здiйснив журнал "Український засiв", що протягом кiлькох мiсяцiв у 1942-1943 роках виходив в окупованому нiмцями Харковi. Як потрапив рукопис "Фавста" до видавцiв "Українського засiву", сказати важко, оскiльки пiсля арешту письменника 1934 року його майно конфiскувалось. Подiбна загадкова доля спiткала, до речi, i ще деякi рукописи Г. Косинки. Частина їх уже "об'явилась", а на слiд такої новели, як "Перевесла", натрапити поки що не вдалося. За спогадами сучасникiв, автор передав її одному з перiодичних видань республiки за якийсь час до арешту i страти.
Опублiкований текст "Фавста" в названому журналi не можна вважати (з точки зору текстологiї) останньою волею автора, але те, що вiн належить саме Г.Косинцi, я не сумнiваюсь. Працюючи над лiтературним портретом письменника (написаний у 1973 роцi, а виданий у "Радянському письменнику" 1989-го), я переконався, що вiнналежить до тих художникiв, якi пiзнаються (вiдчуваються) з кiлькох писаних ними фраз. А в цьому випадку маємо не кiлька фраз, а цiлий твiр, хоч i не закiнчений. Припускаю, що видавцi "Українського засiву" могли внести в новелу якiсь словеснi доповнення чи виправлення, але дух твору залишився незмiнним: вiн суто Косинчин i за життєвим матерiалом, i за характером художнього осмислення його.
У закiнченому виглядi "Фавст" мiг би бути чи не найглибшим твором самого письменника i всiєї української новелiстики 20-х рокiв. Мотив громадянської вiйни, до якого тут звернувся
Loading...

 
 

Цікаве