WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Перше повернення Т.Г.Шевченка на Україну - Реферат

Перше повернення Т.Г.Шевченка на Україну - Реферат

Григорович поїхав на Україну, в рідне село Кирилівку, де жили його брат і сестра, щоб побачитися з ними після довгої розлуки. Сестра не відразу впізнала в змученій, старій людині, яка важко дихала, свого брата Тараса.
Художник Віктор Васильович Ковальов, згадуючи своє враження від зустрічі з Т. Г. Шевченком у 1859 році, з глибоким болем писав: "Я був вражений різкою зміною його зовнішньоого вигляду. Це не бум колишній широкоплечий, кремезний, з густим волоссям на голові, в сірому сюртуку, яким я його знав раніше; преді мною була зовсім схудла, лиса людина, без кровинки на лиці;руки її просвічувались так, що видно було наскрізь (!) кістки і жили… Я мало не заплакав".
Все це свідчить про те, що Шевченко повернувся із заслання з цілком підірваним здоров'ям.
30 вересня 1859 року Л. Тарновська писала своєму синові В. В. Тарновському, колекціонеру, засновнику музею у Чернігові: "Бідолаха Шевченко хворий, і я боюсь, чи не водянка у нього в грудях; він не лежить, але руки його важкі і лице набрякле". Друг поета інженер Ф. Черненко розповідав, що "вже в кінці вересня і на самому початку жовтня, відвідуючи Шевченка, не можна було не помітити, що поет дуже хворий".
На автопортреті, написаному в 1860 році, лице Шевченка з явними ознаками набряклості.
У другій половині листопадаздоров'я Шевченка різко погіршало. Наслідки дистрофії і, головним чином, ревматизм, набутий у засланні, все більше давалися взнаки. Напружена робота, погані житлові умови і загальна невлаштованість побуту багато в чому сприяли розвиткові хвороби.
Сили поета слабли, здоров'я з кожним днем все гіршало. В тому ж листі до Варфоломея Шевченка Тарас Григорович писав: " Багато б ще треба дечого сказать тобі, та нездужаю". В листі від 29 січня, також адресованому В. Шевченкові, читаємо: "Так мені погано, що я ледве перо в руках держу… Прощай! Утомився, наче копу жита за одним заходом змолотив".
Пізно ввечері Тарас Григорович, ухопившись руками за матрац, сидів на ліжку, важко дихаючи - з великим напруженням. Так без сну Шевченко провів всю ніч з 25 на 26 лютого. Нестерпні передсмертні страждання, тяжкі болі в грудях не давали йому лягти. У кімнаті було душно, повітря сповнене терпкого запаху ліків і отруйних кислот, що їх застосовував Шевченко при гравіруванні.
Поет вмирав. В його грудях клекотіло, як у кратері згасаючого вулкана. Часом здавалося, що вже кінець, а через якусь мить хворий знову підводив важкі повіки, і з грудей виривався глухий стогін.
Вночі він ніби задрімав. Але близько 5-ої години ранку раптом заметушився, підвівся з ліжка, запалив свічку і, чіпляючись за стіни, вийшов з кімнати. Йому захотілося побути у своїй майстерні, де сиділи кілька найближчих його друзів. Він спустився гвинтовими чавунними сходами, зупинився в дверях, похитнувся, скрикнув і важко впав на підлогу. Люди, що підбігли, підняли його вже мертвим. Так помер великий геній України.
Це сталося о 5-й годині 30 хвилин ранку 26 лютого за старим стилем, або 10 березня - за новим.
Смерть настала моментально, внаслідок паралічу серця, зумовленого хронічною серцевосудинною недостатністю.
Лікували Т. Г. Шевченка у відповідності з рівнем медицини того часу. Але ніякі лікувальні заходи не могли вже вплинути на перебіг хвороби та її кінець.
Чи можна було б врятувати Шевченка, застосовуючи методи сучасної медицини? Медицина наших днів могла б продовжити життя великого Кобзаря. Могутні сучасні лікувальні засоби, безперечно, подовжили б життя поета, але не надовго - надто вже великої, непоправної шкоди було заподіяно здоров'ю Т. Г. Шевченка нестерпно важкими умовами ув'язнення, заслання і солдатчини.
Смерть геніального поета, полум'яного борця за волю і щастя людей викликала глибокий сум народу, пекучим болем відгукнувся у серцях мільйонів трударів.
Для прощання з Т. Г. Шевченком труну з його тілом було встановлено в Академії мистецтв, поруч з кімнатою небіжчика. Багато квітів і лаврових вінків вкривало труну, заповняло кімнату.
28 лютого 1861 року на панахиді були виголошені промови не тільки російською, але й українською і польською мовами. Відомо, що царський уряд будь-що прагнув опорочити українську мову, заявляючи, що це мова не літературна, а простонародна. І треба було мати велику мужність, щоб виголосити над труною Т. Г. Шевченка промову українською мовою, тим більше, що в храмі цей час були присетні церські жандарми.
До труни великого Кобзаря прийшла також і вся корпорація польських студентів і викладачів. Один з них, демократ В. Ю. Хорошевський, виголосив над труною проникливу промову польською мовою: "Нехай також і польське слово, коротке, але сердечне, лунає біля твоєї труни, славний поете русинський! Ти любив край свій рідний, своє Дніпро синє, свій народ сірячинний; ти був могутнім співцем цього народу… Хвала ж тобі, гідний Тарасе, хвала тобі!"
Ховали Шевченка на Смоленському кладовищі. За труною йшли його численні друзі і знайомі, серед них були М. Некрасов, М. Салтиков-Щедрін, Ф. Достоєвський, М. Лєсков, Л. Жемчужников, І. Панаєв та багато інших.
Вже більше ста років пройшло як перестало битися благородне, мужнє серце геніального поета революціонера Тараса Григоровича Шевченка. Але світлий образ великого Кобзаря безсмертний, як і сам народ, що породив його. Вічно нетлінна творчість геніального сина України жива подихом життя, биттям гарячого людського серця. Безсмертні могутня сила його таланту, проникливість і глибина його думки, мужність і ніжність його лірики, гострота і пристрастність його слова, мужність і пісенність його віршів, самовіддана любов його до своєї батьківщини, до свого народу.
Loading...

 
 

Цікаве