WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Життєвий і творчий шлях О.Кобилянської - Реферат

Життєвий і творчий шлях О.Кобилянської - Реферат

повість реалістичного звучання "В неділю рано зілля копала...", в основу якої покладено мотив романтичної пісні-балади "Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці". Певний поштовх до написання цього твору дав болгарський письменник П. Тодоров, оповідання якого містять художні інтерпретації народнопоетичних образів і мотивів і який, за словами О. Кобилянської, звернув її увагу на народні пісні, їх багатство і свіжість. Звернення до народнопоетичного джерела збагатило художню палітру письменниці, музикальні, ліричні інтонації її прози. У повісті, в її ідейно-художній концепції органічно поєдналися два начала - реалістичне й романтичне. "Особи - це типи з дійсного життя, які я пізнала в горах: циганку Мавру, старого Андронаті, її батька, Гриця, одного молодого знаного мені одинака-гуцула, а решту домалювала фантазія",- свідчить О. Кобилянська в автобіографії "Про себе саму". Романтична стихія ріднить цю повість з пізніше написаною драмою-феєрією Лесі Українки "Лісова пісня", з гуцульською поемою-піснею в прозі М. Коцюбинського "Тіні забутих предків".
Сюжет твору розгортається двома взаємозв'язаними лініями: перша, реалістична - трагічна доля циганки Маври, яка карається за подружню зраду, поневіряння її батька, музикиАндронаті, який покинув табір; друга, романтична - кохання Гриця, сина Маври, до Тетяни й Настки, засноване на мотиві відомої народної пісні. У своїй розробці мотивів народної пісні О. Кобилянська уникла мелодраматизму, створивши життєво переконливі образи циган і мешканців гуцульського села. Кожен з персонажів твору наділений індивідуальними рисами характеру: Гриць пристрасний, але хисткий і роздвоєний у своїх почуттях, Настка - м'яка, лірична натура, Тетяна -o горда, одчайдушна, як і її любов, що "ваги не знає". У кожного з героїв по-своєму трагічно складається життя, над ними всіма тяжить "гріх" Маври, яку звабив угорський шляхтич, а потім кинув на поталу циганського табору. Трагічна доля Маври тяжіє над Грицем, який виріс у чужих людей, не зазнав материнської ласки. Кобилянська, змальовуючи трагічні долі своїх героїв, не раз ставить питання: хто винен? І хоч чіткої відповіді вона не дає, але підводить до думки, що винне те зло, та соціальна нерівність, які роблять нещасливими Мавру та Андронаті, без вини винен і Гриць, який, всупереч народній моралі, кохає двох дівчат.
"В неділю рано зілля копала..." - один з найпоетичніших і найлі-ричніших творів О. Кобилянської, хоч він і сповнений глибокого драматизму. Ліричного характеру значною мірою йому надають одухотворені письменницею картини природи, якими вона досягає великого емоційно-художнього впливу на читача, поетичні інтонації її мови.
Подальша творчість письменниці проходила в умовах лихоліття першої світової війни, яка трагічними акордами відбилася не лише в прозі О. Кобилянської, а й О. Маковея, В. Стефаника, Марка Черемшини, Катрі Гриневичевої та інших письменників, в умовах боярсько-румунського поневолення краю, коли українська культура, зокрема література, переслідувалася, заборонялася. Ті суворі випробування, що випали на долю письменниці, позначилися на її творчості. Роздуми й переживання періоду першої світової війни знайшли своє художнє відбиття в нарисах та оповіданнях "Юда", "Лист засудженого на смерть вояка до своєї жінки", "Сниться", "Назустріч долі", "Зійшов з розуму", написаних 1915-1923 рр., що силою свого трагізму не поступаються новелам антивоєнного циклу Василя Стефаника й Марка Черемшини.
Письменниця шукала свого підходу до зображення картин народного горя, часто вдаючись до такого художнього засобу, як сповідь-самовираження героя, що надає її творам життєвої безпосередності, емоційної наснаженості. Формою епістолярного жанру О. Кобилянська майстерно скористалася в творі "Лист засудженого на смерть вояка до своєї жінки". Цей художній документ з часу війни не можна читати без глибокого хвилювання. Сповідь засудженого на смерть безневинного солдата-українця австрійської армії вражає нас трагізмом, приреченістю долі. Крізь призму сну (до цього засобу письменниця зверталася неодноразово) прорізаються, ніби висвітлені прожектором крізь темінь ночі, жахливі картини воєнної дійсності, наближаючи страшний кінець воїна, засудженого до розстрілу "за зраду". І тяжкий сон, і страшні картини реальної дійсності - все зливається в цьому творі у єдину цілість, переростаючи в посмертний реквієм за живим ще солдатом. Пафос твору - в осудженні людиновбивства, війни, зокрема австро-угорських військових інституцій, їх кривавої жорстокості. Заглиблюючись у психологію людини, приреченої на смерть, замислюючись над трагічною долею цієї жертви війни, О. Кобилянська осуджує суспільну несправедливість, національний гніт. Воїна-українця, який не знає німецької мови, судить австрійський польовий суд, не бажаючи слухати його виправдань: "Я хотів боронитися, але не розумів добре їх мови, так само, як і вони моєї не розуміли. Воєнний суд невмолимий, скорий, як вогневий кріс. І я, і моя матірня мова - ми обоє втратили нараз грунт під ногами",- з невимовним болем сповіщає засуджений на смерть дружині в своєму останньому листі.
Інший характер має драматичний символічний ескіз "Сниться". Перед читачем постають дві пристані; одна - із змученими війною, нелюдськими стражданнями солдатами; друга - із жінками та дітьми, що в розпуці чекають з фронту своїх чоловіків, батьків, братів. І одні, й другі - страдники, жертви ненаситного молоха. Крізь алегоричний серпанок оповіді, завуальовані символікою образи проступає, як світло з тьми, утверджувана письменницею ідея минучості воєнного лихоліття, перемоги розуму над силами безумства. Крізь гук гармат могутньо лунає заклик матерів, дружин і дітей до воїнів - швидше вернутися до мирної праці. Відповідь: "Ми вернемося...", "Ми будемо"- сповнена віри в мир, у безсмертя народу.
Надбанням антивоєнної прози О. Кобилянської є оповідання із символічною назвою "Назустріч долі". В центрі твору - образ дівчини Настки, її роздуми й переживання під час війни, глибокий душевний потяг до свого рятівника - солдата російської армії, українця 3 Наддніпрянщини. Оповідання пройняте почуттям любові до єдинокровних братів-наддніпрянців. У свідомість малої Настки входить український степ, народжується почуття духовної спорідненості з ним. "Мала Настка думає про степ, про багато, багато зір на небі, про місяць, що пливе поволі або не рухається, думає про свого спаси-теля..." з Наддніпрянщини. З цією думою йде назустріч своїй долі.
У 20-30-і рр. письменниця далі розробляє соціальні та морально-етичні теми з життя буковинського селянства. Одним з кращих творів цього періоду є велике оповідання, що тяжіє до жанру повісті,- "Вовчиха". В ньому авторка проникливо показала, як приватна власність в умовах капіталістичного ладу
Loading...

 
 

Цікаве