WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Життєвий і творчий шлях Тараса Мельничука - Реферат

Життєвий і творчий шлях Тараса Мельничука - Реферат

пристрастей), трав і квітів (усе живе, що має душу і дороге до безмежжя). Поет говорив, що у росі, мов у краплині, відбувається весь світ, наші почуття, наші думки, наші страждання. Вона - лікувальна купіль на світанку, що зцілює від екземи та псоріазу. Образ роси у віршах Т.Мельничука з'являється в різних іпостасях; але всюди містить основну символіку - чистота, зцілення.
Так,у поезії "розкрий своє лоно..." проходить асоціація роси з дівчиною, яка "співала на гітарі":
. . .
він першу-ліпшу зірку цілував
й вона страждала
бо не було у них дітей
лише роса співала на гітарі
і гнались юнаки
за дівчатами
як коні що сміються...
Незбережена цнота, яка стає причиною безплідності, відчаю чоловіка і жінки - це мотив, який вдало відлунюється одним символічним рядком: "лише роса співала на гітарі". Уже йшлося про те, що образи поета наскрізні, тобто об'єднують вірші в єдине ціле, відбиваючись у них якоюсь одною деталлю, рисою, гранею із множини інших. Як от у вірші "сидить дощик..." той самий образ роси, але уже несе інше ідейне навантаження, задля цього відкривши іншу свою змістову сторону:
сидить дощик
у гаї гаї
та росу робить
крап-крап
крап-крап
Яке тобі росо дати серце
Щоб не розірвалося
а дай мені серце
зелене як калина
а дай мені серце
солодке як Україна.
Як бачимо, тут згадуваний образ асоціюється із новим життям, появою маленької істоти, якій душу, серце дається з неба. За віруваннями наших предків вода має здатність запам'ятовувати інформацію, можливо, десь звідси автор бере ідейну наснагу для останньої строфи вірша: серце виповнене любов'ю до України, її краси матиме силу знести, стерпіти, пережити долю, призначену йому і українській нації.
Та ж таки дівоча чистота. непорочність розкривається за допомогою символіки образу роси в поезії "присядь зайчику...":
присядь зайчику
біля суниці
черлена ж
аж лапку пече
ти все ж таки мужчина
хоч і косити не вмієш
а трава аж під росою
а трава аж під косою
бо ж дівчина.
Тут розвивається ще одна значеннєва лінія цього образу - "трава аж під росою... бо ж дівчина" - звичаї, усталені міркування людей щодо цноти, невинності переносяться у середовище, сферу існування природи. Дійові особи вірша - зайчик і суниця, трава, яка "під росою", ріка, яка "давно вже замужем". Поет одухотворяє природні явища, тварин, надаючи їм специфічних людських рис. Вірш має у зв'язку з цим настрої захоплення минувшиною, обрядами, віруваннями і традиціями свого народу.
Самобутність світу художніх образів Т.Мельничука визначається певною мірою і властивим гуцульській міфології анімізмом усього сущого в природі. Чи не тут джерело улюбленого митцем художнього прийому - одухотворення природи, персоніфікація її явищ. Усе життя гуцула - від колиски до домовини - міцно переплетене із життям довкілля. Тим-то й у поезіях Тараса природа ніколи не лишається байдужою до людського смутку чи радості, горя чи щастя. Ліризм його закорінений у гармонії внутрішнього світу героїв і довкілля. Як от у поезії "а ще трави мої не скошені..." духовний стан, самопочуття, життєствердні настрої персонажа передаються природними явищами, ознаками:
А ще трави мої не скошені
І дороги в клубок не змотані,
І земля, як весільне запрошення -
З пшеницевою позолотою.
Над моїми скрипками манливими
Ще смичкові покручувать вуса.
Під моїми хмільними калинами
Ще дівчатам губити буси.
Щодо одухотворення природи, неживих предметів, варто зауважити, що цей прийом автор використовує і задля побудови нового омріяного світу:
. . .
а на столі хліб
у мережаній сорочці
і під стріхою
ластівка будує собі
маленьку Україну.
У цьому світі діють людські закони, однак тут вони сприймаються відсторонено, тому дивують, бентежать, стають незрозумілими, а деякі - взагалі не піддаються логічному осмисленню, як-от у наступній поезії:
сокира птахою
поклонилася
сокира
на маленьке деревце
помолилася
поможи боже.
Уже дещо було сказано про образ птахи у поезіях Т.Мельничука, тут ми можемо помітити нову значеннєву лінію - невпинність, швидкість. Сокира і птаха - два, здається, несумісні поняття, чому ж автор ставить їх у один рядок як порівняння? Чому сокира (знаряддя страти, вбивства) набуває людських рис, душу, бо ж отримує вміння молитися, просити чогось (здобувати енергетику) від створеного божества? І для чого - для страти, вбивства. Чи можна було виразніше розкрити суть людського життя, жорстоких взаємин, коли на трупах будуються держави-загарбники?
У творах громадянської (політичної) лірики йдеться про події суспільно-політичного життя (згубні наслідки війни, цивілізації, жахіття, винищування людей за власну думку, волелюбне слово, за бажання мати незалежність для свого народу), оспівуються постаті видатних історичних осіб (часто зустрічається міфологічний образ Ікара, казковий Мольфар, який будить національну гідність).
Як-от у вірші:
Падай, Ікаре...
Не мучся даремно.
На падіння право
Заслужив ти летом.
І вже назустріч тобі
Летять дерева
І птиці, і люди!..
Ікар не чує.
Ікар витирає сльозу,
Щоб не впала разом із ним
На планету. .
Автор співпереживає із духовними пориваннями героя, співчуває йому, вбачаючи його намагання марними. Читач може помітити спорідненість ідейних мотивів лету до сонця (символ правди) із творіннями митця, призначеними відобразити складні суперечності життя, затаврувати їх або ж возвеличити. І як Ікар, поет вимушений вистраждати болі народу, "витерти сльозу" з вірою в те, що його подвиг, лет душі, спонукає подивитися на небо (символ волі) зневірені очі нації, її провідників.
У філософській поезії Т.Мельничука порушуються проблеми буття людини і суспільства. Скороминучість і марність усього сущого на землі, і водночас неповторність кожного "дня грядущого" який дасть життя новим "проліскам, симфоніям, містам / й Прометеям..." - ідейна тематика наступного вірша - філософії буття:
Хай живуть сніжинки, що летять у завтра,
Хуртвоно, дужче хуртовинь.
Кожного колись чекає захід
Під пучком кощавої трави.
Він і ти, і я - усім одне спасибі
І платня усім одна і та ж.
Грай же, поки не погасла в скибах
Твого сонця скрипка золота.
Грай красиво, на високій ноті
Ув ім'я своє й ім'я других,
Де у зірки клен купує злото
Й височать собори, танки і стоги.
Рука поета-мислителя вбачається у останньому рядку вірша: "й височать собори, танки і стоги". Людські творіння різного плану і сенсу тут поставлено в один рядок. Ми будуємо собори - символи святості, духовності, ведемо війни - нищення, заперечення життя, існування та стоги, які є життєствердженням. Поєднання несумісних понять, як уже було зазначено - одна із
Loading...

 
 

Цікаве