WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Панас Мирний - Реферат

Панас Мирний - Реферат

втіху. Та мало радості, мало світлого було серед днів негоди того часу. А все-таки було.
Само серце письменника горіло великою любов'ю до людей,- добрих, але скривджених,- і тепло тієї любові розлите по всіх творах його.
Ласкаво й ніжно він писав про дітей, про їхні чисті жадання, мрії, добрі порухи серця...
Отакий чудовий і сердечний семилітній хлопчик Пилипко з оповідання "Морозенко". Нас глибоко вражав трагічний зміст цього твору, якому автор знайшов таку довершену форму, розкрив у такій гармонійно побудованій композиції. Кажуть: у краплині відбито весь світ. Оповідання "Морозенко" і є така "краплина".
В ньому знайшласвій художній вияв головна тема творчості Панаса Мирного: "лихо давне і сьогочасне", особливо - сьогочасне, і нестерпно-пекуча гіркота жіночої долі, долі сироти-наймички, яку занапастив панич.
І Після скасування кріпаччини сирота Катря вирвалася "на волю", пішла в місто за наймичку. Місто її перемололо, перечавило й викинуло, вона повернулася на село і опинилась у холодній і обдертій хаті на грані катастрофи, їй би веселіше було повіситись, аніж отак жити, коли б не дитина, не Пилинко. Щоб син не виривався в таку холоднечу до хрещеного батька посипати, вона лякає його страхітливим дідом Морозенком. Та Пилипко, сповнений любові до мами й бажання порятувати її, таки викрадається серед ночі, іде в далеку дорогу, щоб принести додому грошей сороківку, ковбаси й паляниці.
Хлопчик замерзав в лісі, в царстві Морозенка, і ця трагічна сцена, змальована з реалістичною правдивістю, і разом з тим - з казковою феєричністю, вражає нас до глибини серця, і
Панас Мирний дуже любив природу, тонко відчував її настрої і вмів яскраво розповідати про красу степів, річок і гаїв рідної Полтавщини.
Чарівне оповідання "Серед степів". Ось автор милується степом, тішиться ним: "...синє небо, побратавшись з веселою землею, розгортав над нею своє блакитне, безмірно-високе, безодньо-глибоке шатро: де тоне ваш погляд у безкрайому просторі, як і ваша душа - у безмірній безодні того світу та сяйва, синьої глибини та сизо-прозорої далечизни..." Художник слова знов накладає і накладає пензлем мазки ще тонші й виразніші, ніжні, ледь помітні й - широкі, на півнеба, на півсвіту...
Автор, сам зачарований, приголомшений красою світу, у захваті заплющує очі, й тиха радість починає обнімати його серце. Аж ось зустрічається йому валка возів: це правляться селяни з родинами, з усім збіжжям і начинням у далекий-далекий край - на Амур. Немає їм тут землі, немає радості серед цієї розкоші. І візник Яким питається, як записатися на Амур. Чого? Хіба є де кращий край на білому світі, ніж оцей?
- Так воно-то так, добродію. Що й казати? Хороше в нас, врасно, і всього вволю є... Тільки все то, добродію, чуже та не наше.
"Бо вже ж тая Кривда стала правдувати",- співали тоді в пісні.
Кривда й виганяла трудівників-хліборобів з рідного краю...
От Панас Мирний і написав свою "Казку про Правду та Кривду".
Розповідав її дітям стара-престара бабуся. Сили і явища природи наділені тут людськими пристрастями й поставлені в людські взаємини, між ними точиться безнастанна боротьба. Кривда й над людьми гору взяла: "устав рід на рід, коліно на коліно, розпочали січу душогубну..."
"- Бабусю, а настане коли такий час, що Правда одолів Кривду й почне на землі панувати? - спитався бабусі білолиций Івась.
Усі діти уп'яли очі у бабине обличчя, дожидаючи, що та скаже. Бабуся нічого не одказала, тільки низько-низько склонила голову, і та стара голова її на тонких в'язах чогось дуже хиталася".
- Нелегко з Кривдою боротися,- каже письменник.- І нехай кожен змалку знає це і готує себе до боротьби з нею, до боротьби за перемогу Правди і її панування.
Якою дорогою піти? Дорогою совісті й порядності чи, може, совість і честь заважатимуть? Може, вони тільки зайвим тягарем будуть? Ще змалку, ще в підлітка, душа пускав пагіння у той чи в інший бік, і вже видно, на яку стежку схильна стати ця маленька людина. Отак і в оповіданні "День на пастівнику" ми бачимо ті різні схильності у трьох пастушків. Вони всі брати. Грицько й Івась - рідні, а Василь - двоюрідний. Вони по-дитячому сваряться, по-дитячому й миряться, а в тих сварках уже видно, що їхні незгоди мають якусь соціальну підоснову, ще, може, незначну соціальну нерівність, але яка, безсумнівно, дедалі зростатиме. У Василя батько - полковий писар і якісь грошенята присилає додому. Василь учиться в школі, він хлопчик розумний, здібний, допитливий і вольовий. Але він уже знає, що йому в житті не по дорозі з Грицьком та Івасем. Грицько й Івась у школі не вчаться, вони тільки глибоко зітхають, коли мова заходить про школу. Про занехаяне й покинуте князівське дворище Ратієвщину вони знають страшні й дивовижні перекази, в яких справжні факти перемішані з неймовірними вигадками. Для Грицька й Івася оте дворище тільки й цікаве своєю казковістю. А Василь - практичний. Він ладен чортам душу запродати, аби тільки доскочити отакого маєтку.
Василь глухо зітхнув.
- 0х! Хіба уже не доживу до того...- промовив.
- До чого? - спитав Грицько.
- А Ратієвщина моя буде! - аж скрикнув він".
Згодом з нього вийде зажерливий і жорстокий жмикрут.
Ще молодим, двадцятидвохлітнім, Панас Мирний з душевним трепетом стежив у пресі за подіями Паризької комуни і болісно пережив її поразку. Потім близько стояв до революційного руху народників, сам належав до гуртка "Унія". Пережив радість революції 1905 року і звідав пекучої гіркоти, коли вона була придушена.
Всією своєю творчістю, всім своїм життям він належав народові й разом з народом чекав і готувався до "слушного часу", до великої справжньої волі.
"Ні, не слава - ота шинкарка п'яна - поривала мене в мої молоді літа до роботи,- писав він у маленькому етюдику 1909 р.- Моє невеличке серце ще змалечку пестила любов до тебе, мій обездолений краю, і вона - оповила мою душу чарівними снами і підбурювала думки до роботи".
"...Страшною марою оце сучасне життя стало передо мною і лякало мою юнацьку душу своїми злодіяцькими заходеньками. Що воно буде? І як воно далі буде? Допитувалась моя залякана душа, та, призвичаєна ще змалку до роботи, вона не піддалася жахові й - потай усіх, темними ночами - скликала свої яскраві думки до гурту, наструнчувала занепаду силу і почала викладати оті випади лихого життя дрібними рядками на папері".
Дожив Панас Мирний до Жовтневої революції, до нової ери. І коли обірвалися в широкому гирлі береги його життя, все прекрасне творіння його попливло далі - в бурхливе море, в океан майбутніх поколінь, у безсмертя...
Loading...

 
 

Цікаве