WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Панас Мирний - Реферат

Панас Мирний - Реферат

освіту самотужки, перечитував твори українських, російських та світових класиків.
Історія світової культури знає багато випадків, коли дуже талановиті люди неймовірними зусиллями волі самотужки опановували знання свого часу. Приклад шукати недалеко. Геніальний російський письменник Максим Горький ніякої - нівищої, ні середньої школи не закінчував, але він жадібно здобував освіту сам, він ніколи не міг угамувати своєї спраги знати все про людське життя. І, як наслідок цього, Максим Горький ще замолоду вийшов на вершини світової культури і був одним з найосвіченіших людей своєї доби.
Панас Мирний належить саме до такої категорії людей. Школа дала Панасові тільки перший поштовх у навчанні, а далі він уже сам проходив свої "університети". Через три роки після закінчення школи юнак записує в своєму щоденнику думки, які викликають подив і зачудування. Коли він устиг стільки перечитати, щоб так зріло міркувати! Адже ж одразу по закінченні школи пішов Панас працювати писарчуком! На самоосвіту в нього залишалось дуже мало часу. Після служби до пізньої ночі, одриваючи години од сну, читав він і писав. І так цілий вік. І коли був юнаком, і коли став відомим письменником...
Напевне, ще в школі читав він і друковані, а також недруковані твори Тараса Шевченка, які ходили в списках з рук у руки, мов палаючі смолоскипи революції: "Заповіт", "Сон", "І мертвим, і живим, і ненарожденним...", "Холодний Яр" та інші. Ходили вони по руках потайки, але в душах читачів викрешували блискавиці й котили гуркотливими громами бунтарського духу, закликали до революції.
По всій Росії, а особливо на Україні, вибухали в той час селянські повстання. Гнів народу двиготів, гув у глибинах, віщуючи землетрус, ось-ось прорветься земна кора, шугне до неба вогонь і потече лавина - кара народна панам і паненятам за всі вікові кривди, за кров, за гніт, за сльози.
Схаменіться! будьте люде,
Бо лихо вам буде.
Розкуються незабаром
Заковані люде,
Настане суд, заговорять
І Дніпро, і гори!
І потече сторіками
Кров у синє море
Дітей ваших...-
гримів голос Тараса Шевченка.
Російський цар і пани стурбувалися, бо бачили, як перед тим по країнах Західної Європи прокотилася могутня хвиля революції. До того йшло і в Росії. Що ж робити? Як уникнути революції? І вони знайшли вихід.
Із щільно закритого казана, в якому кипить вода, час від часу випускають пару, бо як не випустиш - вона розірве найтовщі чавунні стінки. Отак і пани зробили. Вони випустили бунтівливу "пару" народного гніву,- скасували кріпаччину, але ошукали, одурили селян. Пустили їх "на волю", але без землі або з дуже убогими наділами. Селянин опинився на волі, можна сказати,- сам собі пан, та якщо своєї землі немає, то мимоволі підеш до пана проситися на роботу і працюватимеш за ту платню, яку він тобі призначить. І працюватимеш до сьомого поту. Він тебе купив і за ті копійки кров з тебе висмокче і жили повитягає. "Голодна воля",- так назвав її пізніше Панас Мирний, ставши письменником.
Коли скасувалася кріпаччина, учневі Гадяцької повітової школи Панасові Рудченкові було 12 років. Перед очима допитливого підлітка відбувалася велика громадська подія. Кругом нього клекотіло й гаморіло. Одні раді були й такій волі,- хай і голодна, аби воля... А інші чекали нагоди, щоб силоміць відібрати в панів землю.
Юний Панас Рудченко не міг ще збагнути усього дитячим розумом, але враження від подій і від розмов старших глибоко відкладалися в його пам'яті. І згодилося все це пізніше йому не раз.
І тоді, коли писав "Лихий попутав", і тоді, коли малював картини життя народного в повісті "Лихо давнє й сьогочасне".
Могутні потоки вливалися в річище юності Панаса Мирного, потоки од великих рік Григорія Сковороди, Івана Котляревського, Миколи Гоголя, Тараса Шевченка... Повнили його й невичерпні джерела усної народної творчості. Панас із захопленням читає номери журналу російської революційної демократії "Современник", у якому 1863 року був надрукований роман М. Чернишевського "Що робити?".
Панаса зачарували образи нових людей-революціонерів, чистих, чесних і справедливих. У них він побачив взірець справжньої передової людини свого часу.
Душа юнака була сповнена великих поривань, а жорстока й нещадна дійсність штовхала його на службу в задушливу канцелярію.
На той час у нього вже виробилися тверді і ясні погляди, він бачив у житті Правду і Кривду і рішуче став на бік Правди. Він бачив знедолене, ошукане, пригноблене селянство - і став на його боці, віддав йому всю любов, весь пал свого гарячого серця. Бачив, як панство зневажало українську мову, як ту мову не допускали в школи, в установи, як кривдили її і пхекали на неї пани, як забороняв її царський уряд,- і полюбив свою рідну мову навіки найніжнішою любов'ю, полюбив її за красу, мелодійність, яскравість, барвистість і співучість. Потім він цілий вік плекав її і леліяв, мов садівник свій неосяжний квітник з усіх квітів-медоносів, з усякого зілля запахущого. То розгортав у своїх творах, мов на килимах дорогих, її скарби незчисленні, показуючи всім: ось дивіться, які це коштовності, які самоцвіти, які в цій мові зорі мерехтливі, яке небо глибоке, яку музику вітру в ній чути і дихання людське. Погляньте, які думи в ній ширяють, які почуття вирують,- то бунтівливі і гнівні, то ніжні, як дівоча або материнська пісня, як перше слово дитини. Прислухайтесь, скільки плачу і стогону в ній, скільки журби і горя, скільки радощів і веселощів...
Тоді це був худорлявенький височенький хлопець з тендітним обличчям, з м'яким поглядом і лагідною вдачею. Зовні - дрібний чиновник у канцелярії,- писарчук Прилуцького казначейства.
А душа юнака, збурена ідеями й образами творів Тараса Шевченка і Миколи Чернишевського, вже готувалася до великого творчого подвигу в житті. Як то тяжко мати молоде орлина серце в грудях і жити в неволі!
У серпні 1867 року його перевели в Миргородське казначейство помічником бухгалтера. І знову - як пташка в клітці. Працював там майже чотири роки.
5 березня 1870 року Панас Рудченко, доведений таким життям до розпачу, писав у щоденнику:- "І найшли на мене думки одна другої тяжче, одна другої важче. Пригадалася моя служба і в Гадячому, і в Прилуці, і тута. Невесело, і як невесело зробилось на душі... Серце моє наливалося огнем, у грудях ходили прибої гніву... О, чим я тобі відомщу, дурний начальнику, за твої даремні попріки, за твоє огудне і неправдиве слово?! Ні, я виставлю тебе напоказ усьому мирові, твої дурні привички.
водить добрих, сердечних, поруч кривди змальовує й добрі поривання людські, поруч горя та сліз показує радощі і
Loading...

 
 

Цікаве