WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Життєвий і творчий шлях Т.Мельничука - Реферат

Життєвий і творчий шлях Т.Мельничука - Реферат

"Садок вишневий коло хати". Тут є і дівчата, і женці, але замість хрущів дивним чином виринають комарі, які "пітніють тілом", а Україна постає не у вишневих садках, але підпорядкованою ромашці "в білому вінку". Дивне поєднання великого з малим досить часто зустрічається у віршах Т.Мельничука: "прикуте небо", "до галер прикований Дніпро", "запечені рушники", "земля навколішках до паркану", "синє море, яке крізь човен витікає". Цікавий прийом ("полон" великого тіла малим) створює образ руху, який має внутрішні перепони, природні явища тут персоніфікуються і сприймаються "технологічно нерозвиненою спільнотою". Така ж ідея у вірші "травиміцно // прикуті ногами // до галери степу" (Див.: "я князь роси..."). Символічний образ трави поєднується поетом із долею людей, уярмлених на своїй землі, які, однак не рушають (відриваються) від призначеного їм місця.
Варто сказати, що Т.Мельничук підпадав під неабиякий вплив Шевченкового генія, у ньому знаходить порятунок від творчого знесилення. Адже це останнє покликання (віршування) завдавало чималих клопотів Тарасові. В одному із своїх інтерв'ю він згадував, що при написання творів почувався на межі людської сили, а потім "... вкрай був змучений, якби переспав зо три рази з якоюсь молодицею". І тут з'являється порятунок - дух Кобзаря, який проникає в розуміння світу, мислення, почуття Т.Мельничука, творить нову грань його поетичної індивідуальності. Із автобіографічних нотаток ця історія відома нам досить детально. Поет розповідає: "І раптом - Тарас. Уві сні чи серед білого дня - вже не пам'ятаю. Знаю добре, що не з'явився, а каже з мене: "Ти мусиш залишитися! Бо покликаний зробити ще не зроблене - врятувати Україну. Я - це ти..." Десь у такому плані, розумієш?.. Як мене те закрутило! Я ж перед тим великі роки кружляв довкола його віршів". Можемо говорити про спорідненість долі обох поетів, яким довелося терпіти муки заслань, переслідувань, нерозуміння світу за Слово, за правду. Як уже згадувалось, Т.Мельничук відсидів за ґратами двічі (майже 6 років життя). Цей період зумовив тематику "невольничої музи". Деякі дослідники вважають, що без тюремних переживань не було б його поезії. Сувора дійсність витворила полігони відчуження для талановитих, інтелігентних людей, які не хотіли миритися з нею, а висували, тримались за свої гуманістичні ідеали:
вчуся в таборі
грати на бандурі
бо думаю собі
поки я в таборі
то хай хоч навчуся
грати на бандурі
і вчуся вчуся
а то у мене
нічого не виходить:
струни з-під пальців
тікають на Україну.
Такий сильний, буквально вибуховий акорд детонує в нашій свідомості з неймовірною силою, вириває з глибини історичної пам'яті сумні аналогії з долею багатьох страдників нашої літератури і культури.
Т.Мельничука ніколи не покидало бажання бачити, вивчати, спостерігати цей суперечливий світ і себе в ньому. Кожне його слово містить у собі думку, пов'язану з реаліями світу, піднесену до символу, наділену особливою експресією:
тонконогий сніг -
знову здоровий
уста гармати -
безсоромні
і стогін тягає
за коси землю
хвилину вбрали
у червоне.
основному людині), предметів (гармата має безсоромні уста), явищ (стогін, який "тягає за коси...", і кого - землю). Створюється картина вбивства, сповнена людськими стражданнями, чеканням з надією на порятунок або ж на смерть. Рядки поезії видаються маренням божевільного, що аж ніяк не пов'язані із реальністю. Тут мова йде про нищення людей, націй. Тож як можна про таке розповідати, зберігаючи здоровий глузд, логічні міркування, висловлювання? Це була б розповідь не очевидця, не людини, яка зазнала утисків системи, зрештою, не люблячого сина України, це були б рядки не Т.Мельничука.
Т.Мельничук - поет із яскравим, самобутнім і щедрим хистом. Він створив неповторний і життєствердний світ зі своїм способом мислення і почування.
А водночас - людина розкованої, вільної вдачі твердого гуцульського духу ("Зрубають - Пусти нове коріння, щоб не знали коли ти встиг") і, безперечно, драматично долі.
Тернистий шлях також судився багатьом його віршам, рукописам... Скільки їх, списаних щільним живописним почерком, розсіяно поміж людьми, а скільки перетворилося у муках на чорний попіл...
Під пером Т.Мельничука утверджувалося вільне і своєрідне українське слово, щира любов до України, жагуче прагнення до неуярмленого життя на предківській землі. Поет успадкував вільний дух запорізьких козаків, який не дає стати рабом. Паростки цієї волелюбності досить помітно пробились у художньому слові першої книжки Тараса "Несімо любов планеті" (1967). Її вихід у світ якраз припав на період шаленого розгулу реакції, коли ім'я В.Симоненка вилучалось із літературного реєстру. Та й чи тільки Симоненка. Про Ліну Костенко загалом було заборонено згадувати, а для світової громадськості комуністичні ідеологи придумали казочку про щасливе безтурботне життя людства країни Рад, і такі як Тарас Мельничук тільки зводять наклепи на "радянську дійсність".
Та й надрукована в 1982 р. українцями Канади у видавництві "Смолоскип" книжка Т.Мельничука "Із-за ґрат", потрапила до України лише на початку 90-х. Поетичну збірку "Чаґа" було конфісковано під час арешту поета 1967 р. А було ще рукописів на яких 20 збірок, що їх зберігали відважні потові друзі. Звіз їх Тарас в Уторопи у 1990-му і мріяв упорядкувати та здати до друку, та не судилося.
Але за збірками, які залишилися після поета (окрім уже згаданих, це ще й "Князь роси" (1990) та "Строфи з Голгофи" (1990)), за рукописами творів, які друкувалися в періодиці (своєрідні добірки віршів у журналах "Дніпро", "Україна", "Жовтень" (тепер "Дзвін"), газеті "Літературна Україна", колективному збірнику "Яворове листя" та ін.) ми, читачі, стаємо свідками відчайдушного прориву на той час крізь заґратовані обрії, задротовані шляхи...
Весною 1992 року Т.Мельничук став лауреатом Державної премії України імені Т.Г.Шевченка за збірку поезій "Князь роси". А в липні цього ж року за добірку віршів у газеті "Літературна Україна" був удостоєний премії імені В.Сосюри і прийнятий до рядів Івано-Франківської Спілки письменників України.
Поетові, на жаль, не довелося повністю розкритися, реалізуватися і навіть залишити для майбутніх поколінь увесь творчий набуток. Чимало віршів щоденникових записів Т.Мельничук не вивіз із неволі, втратив при обшуках.
Доведений до відчаю, поет і сам спалював свої твори. Зокрема, в протоколі допиту від 3 липня 1972 року є пояснення причин спалення в листопаді 1971 року другого примірника збірки віршів "Чаґа", різних віршів із циклів "Золотий Козелець", "Дивосил".
Loading...

 
 

Цікаве