WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Дмитро Чуб (Дмитро Нитченко) - Реферат

Дмитро Чуб (Дмитро Нитченко) - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Дмитро Чуб
(Дмитро Нитченко)
Народився Дмитро Чуб у заможній селянській родині на Полтавщині далекого 1905 року. Про своє дитинство, як, зрештою, і про все подальше - доавстралійське - життя, він докладно розповів у дуже цікавій книжці спогадів "Від Зінькова до Мельбурна", що побачила світ в австралійському українському видавництві "Байда". Там же, до речі, опубліковано більшість його книжок.
Навчався майбутній письменник в індустріально-технічній школі в Зінькові, потім був Краснодарський робітфак, де його оголосили класовим ворогом, і з цим тавром його було виключено (така доля в ті часи характерна для десятків тисяч людей).
Він переїхав до Харкова, вступив на мовно-літературний факультет місцевого педінституту. Там прилучився до літературного життя столиці України, знайомиться з відомими письменниками, починає працювати в Державному видавництві. Сторінки спогадів про той період життя рясніють іменами Івана Багряного, Миколи Хвильового, Бориса Антоненка-Давидовича, Остапа Вишні, Майка Йогансена, Григорія Епіка, Олекси Слісаренка, Володимира Сосюри, Юрія Яновського - всіх їх Дмитро Нитченко бачив зблизька й запам'ятав характерні деталі, які допомагають читачеві побачити цих людей справді живими.
З початком другої світової війни Дмитра Нитченка мобілізують в армію, він потрапляє в полон. Війна закінчується. Письменник разом із сім'єю живе в таборі переселенців у Німеччині, де зібралося чимало українських інтелігентів, які не мають жодного наміру повертатися додому, де лютують репресії.
Тут навіть налагоджується культурно-літературне життя. В місті Ульмі діє українська гімназія, в якій викладає і Дмитро Нитченко, відбуваються літературно-мистецькі вечори.
1949 року письменник разом із сім'єю від'їздить до Австралії. В одному із своїх віршів він так передав тодішній стан душі:
Незнаний світ за обрієм клекоче,
Хлюпоче день об кораблів борти,
А серце б'ється птахом серед ночі:
У край який життя своє нести?
І от у світ біжать в'юнкі дороги,
Геть перетнувши прірви і поля,
Та ще не раз нас дожене тривога:
Чи вернемо додому звідтіля?
Чи рідний сад почує моє слово
(Там не одна пролинула весна),
Чи яблуко зірву я з яблунь знову,
Що вітами схилились до вікна?
Чи вийду ще з косою я на луки,
Чи рідне сонце в щоку припече?
І серце стогне, плаче від розпуки,
Хоч по виду сльоза й не потече.
Нелегко було на перших порах на п'ятому континенті. Треба було щодня думати про хліб насущний, оскільки сім'я, ясна річ, не мала ніяких заощаджень, - Дмитро Нитченко працював тоді у каменоломнях. А у вільний час вивчав англійську мову. І, звичайно ж, не переставав писати. Успадкована ще від діда-прадіда селянська наполегливість та працелюбність допомогли йому вижити в тому світі, вигодувати й вивчити дітей.
Незабаром Кенгуралія (так жартома називають тамтешні українці Австралію) стала йому вже не чужиною, а майже рідним краєм.
Він тривалий час учителював в українських школах, очолював Українську центральну шкільну раду в Австралії, організував літературно-мистецький клуб імені Василя Симоненка й керував його діяльністю. Нитченко - також член об'єднання українських письменників "Слово" (очолює його австралійську філію), дійсний член Наукового товариства імені Шевченка. Одне слово, громадських обов'язків у нього вистачило б на десятьох. Але така він людина, що просто не може без цього обходитися. Та й у свої, скажемо прямо, вже далеко не молоді літа почувається людиною при здоров'ї і по-молодечи гострому розумі. Про це чи не найкраще свідчить така деталь. Я зустрівся з ним у київському готелі "Дніпро" під час його приїзду до столиці України. Після кількагодинної розповіді про свою життєву одіссею й українську літературу Австралії він почав демонструвати мені комплекс складних фізичних вправ, які він виконує щоденно, підтримуючи "форму". Такі навантаження посильні не кожному з молодиків.
З-під його невтомного пера вийшло чимало книг. А пише він і вірші, й оповідання для дітей, і мемуари, і літературознавчі праці, і підручники, і статті та рецензії - здається, просто немає тих жанрів, у яких би він не працював. З-поміж найпомітніших його книжок треба назвати "Це трапилось в Австралії", "На гадючому острові", "Вовченя", "Стежками пригод", "З новогвінейських вражень", кілька підручників і збірок статей. Є серед них особливо популярна серед юних українських читачів Австралії, Канади, Німеччини й США (вона витримала вже кілька видань). Це - "Живий Шевченко". Вперше свою біографію поета Дмитро Чуб опублікував ще 1947 року. Вона була прихильно прийнята українською емігрантською пресою. Потім з'явилася в англійському перекладі Юрія Ткача (до речі, внука письменника), а також в оригіналі, збагачена новими розділами й матеріалами. Він добре знає праці вітчизняних і зарубіжних шевченкознавців, спогади сучасників Кобзаря і пов'язані з його особою документи. Чи ж треба казати про те, що за цим стоїть багатолітня напружена робота над темою.
Споглядаючи українську літературну спадщину, визнаємо її значний поступ в життєписній царині. Окрім відомих творів, що десятиліттями перебували в науково-культурному вжитку, з'явилася можливість дослідити й доробок діаспори та репресованих за різних часів авторів.
Якщо брати до уваги шевченкіану української діаспори, то вона створювалася у численних країнах світу впродовж багатьох років. Характерно, що значна частина її мала вихід на дитячого читача. Назвемо лише кілька творів. Скажімо, це "Перші кривди: Оповідання з дитячих літ Кобзаря" (1925) А.Лотоцького, "Шевченкова верба" (1923) Б.Лепкого, "Селянський король" (1949) Ю.Липи, "Шлях велетня. Ілюстрована біографічна розповідь про Тараса Шевченка" (1955) Н.Лівицької-Холодної тощо.
Знаменно, що своїми творами автори з діаспори прагнули формувати у дітей національну свідомість. Так, видавець М.Борецький у передмові до естетичної оповіді "Шлях велетня…" писав, що зображене у цьому творі подвижництво великого Кобзаря "є для нас найвищим прикладом самопізнання і безпосереднього шукання вселюдських правд, приклад найвищої національної ідейності, цілковитої самопосвяти і безкомпромісності супроти ворожих Україні сил".
В контексті потоку української шевченкіани для дітей доцільно розглядати й естетичні оповіді Дмитра Чуба "Живий Шевченко", які видавалися 1947, 1963 за кордоном і 1994 році в київській "Весельці". Сам автор родом з Полтавщини. У бурхливі роки другої світової доля закинула його за межі України, пізніше він виїхав до Австралії. Як пише М.Слабошпицький , "є на тому
Loading...

 
 

Цікаве