WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Творчість та життя Л.Костенко - Реферат

Творчість та життя Л.Костенко - Реферат

поетичним, настільки воно є справжнім - про це теж писали теоретики філософії поетичного слова: "Поезія нагадує ілюзію чи сон у порівнянні з реальною й крикливою дійсністю, у котрій ми ніби живем... дійсною є мова поета й завдання, яке він виконує власним існуванням" (М.Хайдеґґер), "Поезія є те, що дає можливість передати - за допомогою мови, яка здобула свій правічний ритм, -таємний зміст різноликого буття; і тим самим вона дарує нашому марному буттю справжність, і тому ідеал будь-якої духовної діяльності полягає саме в ній" (Стефан Малларме). Сама особистість Ліни Костенко втілює Поезію в онтологічному сенсі цього слова, бо "реальна, криклива й марна дійсність" аж ніяк не приваблює її, а втеча в самоту, непоміченість -пошукуваний ідеал індивідуального духу Поетеси. Не слід думати, що в цій відреченості від людського тлуму прихована погорда митця. Прагнення самотності -природний стан творчої особистості. Літератор Микола Євшан на початку XX ст. в одній із критичних статей тонко спостеріг: "Тільки одиниці уміють використати життя як матеріал для естетичних можливостей, видобути з нього джерело надії, дати йому порив. Творець - значить самотній; не той, що приймає життя, а той, що відкидає його і живе іншим, своїм життям, з якого черпає всю силу".
Модерний характер художньої свідомостіЛіни Костенко сприймається як природне явище, але в контексті конформістського пристосування поезії до ідейних вимог тоталітаризму (на цей час, на жаль, припало становлення Поетеси) і її поезія, і сама особистість були викликом тій системі, яка ховалась якраз за словесною псевдореальністю, гаслами і т.п. Десь у надрах творчого духу Ліни Костенко зародилась ідея буття дословесного, а отже, істинного й у філософському сенсі цього слова, і в контексті ідейного духу того часу, в якому випало їй жити. Образ невтіленого у слові буття становить чи не найголовнішу естетичну прикмету поезії Ліни Костенко:
Ще кожен пальчик сам собі Бетховен.
Ще все на світі гарне і моє.
І світить сонце оком загадковим
Ще слів нема. Поезія вже є.
Світ незбагненний здалеку і зблизька.
Початок є. А слова ще нема.
Ще дивен дим, і хата ще казкова,
і ще ніяк нічого ще не звуть.
І хмари, не прив'язані до слова,
от просто так - пливуть собі й пливуть...
У наведених рядках відлунює ота недовіра до слова І навіть страх перед словом, про що йшлося на початку статті. З огляду на абсолютну відповідність творчості Поетеси онтологічній сутності Поезії це теж цілком природно. З цього приводу М.Хайдеґґер у статті Тельдерлін та сутність поезії" писав: "Мова є небезпекою з небезпек... Небезпека - це загроза для буття з боку сущого". Слово - це суще, поезія - це буття, і перше загрожує другому. Тому й не дивно, що мотиви мовчання, німоти, тиші є наскрізними в ідіостилі Поетеси. Ці образи ніби уособлюють справжнє Буття, точніше присутність справжності у всьому, що претендує бути істинним Буттям з поетичної точки зору Ліни Костенко. Згадані образно-словесні мотиви незмінне виникають, коли йдеться про поетичну творчість: "Ми мовчимо - поезія і я", "Марную день на пошуки незримої // німої суті в сутінках понять", "Душа з очима снайпера // в трагічній німоті, // здається, все вже знайдено, і знову - ні" (...); кохання: "Я вас люблю. О як я Вас люблю! Але про це не треба говорити", "Такої дивної отрути // я ще ніколи не пила... такого зойку у мовчанні, такого сяйва навкруги"; природу: "Я їх ліси люблю. Я знаю їхню мову. Я з ними теж мовчанням говорю"; у тишині протікає одухотворене буття ліричної героїні: "Я тихо йду. Так ходять скрипалі, не сколихнувши музику словами". Не сколихнути музику словами - вельми показовий для Ліни Костенко естетичний принцип світобачення: вона визнає примат несловесних мистецтв, особливо музики, що, як відомо, має своїм предметом "душу (а не розум - Л.С.), що звучить" (Гегель). Музика - ірраціональна почуттєва стихія, здатна "виправити" затертість слів, перевести їх у план індивідуальної "мовчазної" поетичної реальності: "Будую мовчання, як зал філармонії. Руки на клавіші слова кладу".
Домінанта поетичного світу Ліни Костенко - стихія ірреальності, крізь призму якої вона бачить навколишній світ.
Якщо спробувати вибудувати словесну поетичну модель світу Ліни Костенко, то постане лексичний ряд іншосвіття, абстрактно-умоглядних понять, звернених до понадчуттєвої суті: сон, казка, мрія, марення, уява, магія, вигадка, чудо, омана, загадка, спогад, пам'ять. Шматочок реальної дійсності опосередковується цими абстракціями таким чином, що вислів сприймається у двох вимірах: реальному й поетичному - з акцентуванням останнього звичайно ж. Можна сказати "я не скажу "коханий", але у Ліни Костенко - "Я не скажу і в пам'яті "коханий"; або "ти любиш мене" - цей нормативний вислів є тлом, на якому проступає експресія індивідуального, костенківського - "...трохи любиш сни свої про мене". Лексема сон - одна з найуживаніших у поетичній мові Ліни Костенко; цей поетизм не тільки опосередковує дійсність, а й є знаком поетичності як такої, адже не забуваймо, що у філософському потрактуванні "поезія нагадує ілюзію чи сон", а оскільки Поезія адекватна Буттю, то й паралель буття - сон сприймається у відповідному смисловому вимірі з необхідною поетичною конкретизацією абстрактного "буття":
Чи ти мій сон, чи ти моя уява,
чи просто чорна магія чола...
Я дуже тяжко Вами відболіла.
Це все було, як марення, як сон.
Моя любове! Я перед тобою,
Бери мене в свої блаженні сни.
Хай не розбудить смутку телефон.
Нехай печаль не зрушиться листами.
Хай буде легко. Це був тільки сон,
що ледь торкнувся пам'яті вустами.
Поетична стихія сну ніби "розчиняє" в собі "слово"; вислів наснились слова переводить суще, раціональне "слово" у план індивідуальної естетики Ліни Костенко:
В пустелі сизих вечорів,
в полях безмежних проти неба
о скільки слів,
і скільки снів
мені наснилося про тебе!
Рядки з лексикою іншосвіття заворожують читача, дають йому відчуття причетності до чогось неземного:
Щовечора ти дзвониш без "алло"
і вже стаєш одмріяно казковим.
Заклинаю тебе, будь навіки мені незвичайним.
Чорна магія ночі, скажи мені голосом рік.
Так, тексти Ліни Костенко не копіюють реальності. А відмова від усталеного, буденного виражається в її поетиці начебто звичайним способом - заперечною часткою не. У цій естетичній дрібничці захована мовна особистість Поетеси. У сильній текстовій позиції початку вірша звичайними є речення з не, що одразу ж уводять в індивідуальний поетичний світ, відмежований від стереотипних уявлень. У її рядках звучить відмова від стереотипів
Loading...

 
 

Цікаве