WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Григорій Федорович Квітка-Основ’яненка літературна і громадська діяльність - Реферат

Григорій Федорович Квітка-Основ’яненка літературна і громадська діяльність - Реферат

притчі.
Оповідання "Салдацький патрет" (1833) є чудовим зразком української гумористики. Своїм підзаголовком "Латинська побрехенька, по-нашому розказана" письменник вказує на певний травестійний характер твору. Справді, в ньому творчо використані відомі Квітці з "Натуральної історії" Плінія Старшого або з похідних від неї джерел мотиви античних анекдотів про художників Зевксіса і Апеллеса. Серед джерел оповідання- сюжети та образи з українського фольклору, які залучаються письменником для створення жанрових сцен і ярмаркових типів (чумак, цигани, москаль). Поєднавши всі ці мотиви з матеріалом своїх безпосередніх життєвих спостережень, Квітка-Основ'яненко створює масштабну, динамічну, мальовничу й багатоголосу картину українського ярмаркового дійства, в якій відбилося чимало характерних сторін тогочасного життя й побуту простого українського народу, знайшли місце й окремі соціальні моменти. "Салдацький патрет" мав і алегорично-полемічну спрямованість проти реакційних критиків, які виносили некомпетентний і недоброзичливий присуд українській літературі. Ця ідейна спрямованість, власне, й є головною пружиною розвитку дії. В науку тим критикам Квітка описує анекдотичний випадок з шевцем Терешком, який своїми зухвалими безпід-ставними закидами на адресу картини здібного художника Кузьми Трохнмовича знеславив себе. В оповіданні втілюється принципово важлива думка про те, що головним, справжнім суддею над мистецтвом е народна маса, громада. До езопівських, алегоричних прийомів Квітка Основ'яненко вдаватиметься й пізніше, зокрема в "Конотопській відьмі", "Знахаре", "Маргарите Прокофьевне" тощо.
Оповідання "Мертвецький Великдень", "От тобі й скарб", "Пархімове снідання", "Підбрехач" написані за фольклорними мотивами і здебільшого підпорядковані морально-виховним завданням, їх дотепний гумор спрямований проти пияцтва, неробства, брехливості, обмеженості, намагання розжитися нетрудовим способом. В окремих місцях оповідань робляться різкі сатиричні випади проти повсюдного хабарництва представників влади й суду, проти соціальної нерівності, паразитизму панів, зажерливості духівництва.
Найвизначніший бурлескно-реалістичний твір Квітки-Основ'яненка, повість "Конотопська відьма" (1833), серед його українських прозових творів має найбільший обсяг, складну побудову з поділом на структурні частини, з переплетенням сюжетних ліній, реальних та фантастичних подій, із складною інтригою. Імпульсом до написання повісті, за свідченням самого Квітки, був справжній факт, очевидно, пов'язаний із страшною посухою та неврожаєм 1833 р., коли з наказу однієї поміщиці за поширеним у середньовіччі варварським звичаєм топили у воді запідозрених у "відьмуванні" жінок, щоб виявити "достеменних" відьом (вони не тонуть) та примусити цих "чаклунок" повернути "вкрадені" ними дощі. Повість побудована на матеріалі спостережень
Квітки над сучасною дійсністю, поширених розповідей про "відьом" та відомостей про негативні явища побуту й урядування колишньої козацької старшини. Простежується ремінісценція апокрифічних мотивів (четь мінеї) про випробування "водою обличенія", про покарання "баби Віфліємської".
"Конотопська відьма" багатозначна за своїм ідейним змістом. Передусім це гостра сатира на панівну верхівку українського суспільства XVIII ст., характерні негативні риси якої втілені в образах невігласа й ледаща сотника Забрьохи, підлого крутія та безпросвітного п'яниці писаря Пістряка, свавільного Халявського, отця Симеона, який, звикши паразитувати на людському горі, виявляє невдоволення тим, що зменшилася смертність людей. До показу минулого Квітка звернувся тут з наміром "бити в минулому сучасне". (Цим естетичним принципом він керується і в романах "Пан Халявский" та "Жизнь й похождения Столбикова".) З одного боку, він справді показав типові риси тієї козацької старшини XVIII ст., яка виродилася в звичайну експлуататорську верхівку, розкрив потворність тогочасних суспільно-адміністративних порядків, порушення характерного для колишньої Запорізької Січі і козацько-повстанських рухів революційного чи республіканського принципу комплектування командного складу за особистими здібностями та заслугами, а не за знатністю походження. Водночас у повісті просвітительська ідея, соціальна сатира спрямовані й проти сучасних Квітці характерних породжень несправедливого укладу. В образах Забрьохи, Пістряка, Дем'яна Халявського він втілює і риси сучасного йому українського панства, утвореного з тієї колишньої соціальної верхівки (старшини) шляхом нагромадження нею маєтностей, здобуття від царського уряду дворянських привілеїв. Цю ідейну лінію письменник пізніше продовжить в образах Шпака ("Шельменко-денщик") та панів Халявських ("Пан Халявский"). Зачинателі їх родів добули дворянсько-поміщицьке становище тим, що один майстерно розважав гетьмана, свистячи шпаком, а другий - що "героїчно" вбив халявою мишу, яка непокоїла короля.
Квітчині негативні образи представників козацької старшини та ряд інших моментів повісті мають, отже, і алегоричне навантаження, вони спроектовані на сучасність. Вдаючись до сатиричних, гротескних чи бурлескних засобів та прийомів, письменник таврує обмеженість, неуцтво, нікчемність представників панівної верхівки взагалі, різко засуджує їхнє ледаче, бездуховне, паразитичне життя. Прийоми викривального зображення в повісті різноманітні. Тут і пряма авторська характеристика (сотник "не мав дев'ятої клепки" в голові, "зовсім не тямив діла"), і самовикриття ("я нічого письменного не розжую, хоч і у школі вчився", "ліків більш тридцяти не знаю", "я нічого пак не вміючи писати, та на ньому сторч і підписав"), і при-йоми гротеску та шаржу (сцени писаря з хворостиною, сотника з рацеєю-промовою під час сватання, сотника й писаря в хаті без вікон і дверей), і бурлескні прийоми ("Прокіп Ригорович.., задравши догори
голову, рот роззявив, аж горлянку видно, очі вилупив та руками знай розмахує, щоб то піймати та вдержати пана сотника, що полетів, як гусак"); тут і введення персонажів в анекдотичні ситуації, запозичені з фольклорних сюжетів (Пістряк, як і персонаж народних анекдотів про помилку в лічбі, не може долічитися одного козака; епізод з Пістряком і молодицею, чоловік якої, несподівано повернувшись додому вночі, застає в своєї жінки "чорта" в образі Пістряка).
Забрьоха й Пістряк з повісті Квітки-Основ'яненка багато чим цілком сучасні його добі по суті й формі вияву своєї експлуататорської психології, бездуховності існування, в їх користолюбстві, позбавленості позитивних громадянських ідеалів. Звичаї сучасної адміністративно-панівної верхівки пізнавалися в отому генеалогічному принципі зайняття сотником своєї посади, в його байдужості до бідування народу, в його бундючному, а то й класове ворожому ставленні до підлеглих конотопців, експлуататорському егоїзмі, який межує із злочином (на подяку відьмі, яка обіцяє одружити сотника з хорунжівною Оленою, він
Loading...

 
 

Цікаве