WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Вивчення міфів. Історія розвитку міфокритики - Реферат

Вивчення міфів. Історія розвитку міфокритики - Реферат

життя певної спільноти людей на певному історичному етапі, а є відлунням давно забутих древніх ритуалів, які служать початковим поштовхом для розвитку літературно-міфологічної традиції. Ця ритуальна традиція, запрограмована первісно в людській психіці, така сильна, що народ несвідомо і автоматично черпає з неї образи і ситуації, суть яких повністю втратила соціально-історичне значення. Ф. Реглан був одним із перших міфокритиків, котрі заговорили про мономіф, точніше про моноритуал, із якого розвинулася згодом вся література людства, хоча увагу свою зосереджує більше на фольклорних творах.
К. Стілл був продовжувачем традицій кембріджської школи ("Вічна тема", 1936). Він розглядає міф і ритуал як щось єдине і кладе це в основу літературних явищ пізніших епох. Він робить спробу відшукати мономіф - єдине джерело всіх значних творів художньої літератури людства. Такий мономіф він бачив у відомому "королівському ритуалі", замінивши, однак, тілесний розквіт і в'янення духовним падінням та воскресінням. Твори культури є глибоким відображенням глибинних, тобто духовних, процесів. Глибинність ця визначається причетністю до традиції, до того, що К. Юнг назвав архетипами. Перейшовши до проблеми символотворчості, К. Стілл називає як універсальні символи лише чотири елементи - Землю, Воду, Повітря і Ефір. Автор висуває теорію падіння і відродження героя, яка повторюється в усіх вищих формах людського вираження.
Отже, аналіз літературознавчих досліджень представників кембріджської школи показує, що всі вони прагнули до відшукування в літературі не просто міфологічних основ, а ще й міфологічного центру.
В середині 40-х років ХХ ст. міфокритика почала інтенсивно розвиватися в літературознавстві США. Подія, що знаменує собою початок цього розвитку, - вихід одного з номерів журналу "Химера" (1946), повністю присвяченого проблемам міфологічної критики. В одній із статей номеру ("Міф, метод і майбутнє") автор У. Трой одним із перших в американській міфокритиці заговорив про міф як про засіб вирішення екзистенційних проблем, говорячи, що тільки в міфі можна надіятися побачити образ любові та справедливості. Критик пов'язує особливі надії з сучасною міфотворчістю, глибинна мудрість якої ( у творах типу романів Д. Джойса та ін.) може врятувати людство від усіх бід. Автор створює психоаналітичний портрет англійського прозаїка Д. Г. Лоуренса, відшукує і аналізує счисленні "плачі над Осірісом" в романі "Коханець леді Чаттерлей" та інших творах. Крім того, автор аналізує і твори Стендаля та Бальзака на основі психоаналізу.
Провідними ж авторами, теоретиками міфологічної критики стали Річард Чейз і Нортроп Фрай. В книзі "Пошуки міфа" Р. Чейз відзначає прагнення сучасних письменників Заходу до міфологічної літератури не як випадкове явище, а як наслідок духовного та естетичного голоду, викликаного, зокрема, розчаруванням деякими попередніми методами. Вступаючи в полеміку з Т. С. Еліотом, котрий розглядав міф як застиглу конструкцію, що дає форму і напрям розуміння життя, Чейз розумів міф як щось динамічніше і похідне від мистецтва, власне, як саме мистецтво, літературу. Міфотворчість ніби вводиться автором у сучасність. Багато сучасних творів називає він повноцінними міфами, а не похідними від давньої міфотворчості. Автор стирає грань між давньою і сучасною міфотворчістю, не принижуючи міф, але і не рекомендуючи його як художній зразок для наслідування. Чейз вважав, що сучасним міфологічним твором може вважатися лише той, зміст якого пов'язаний з сучасними проблемами, як особистими, так і суспільними: "Твір, який стає міфом, виходячи із сучасної емоційної необхідності, особистої чи суспільної, є міфологічним твором, і для цього він ні найменшою мірою не потребує давнього міфу". [54]
Одним із найвідоміших і найпродуктивніших сучасних міфокритиків є Нортроп Фрай. Він ставить перед собою велике завдання - дати всьому літературознавству нові методологічні засади. Розуміння ним міфа в основному співпадає з ученням Р. Чейза. Міф для Н. Фрая - це передусім художній твір, певний тип художньої оповіді, який є однією з форм словесного мистецтва. Він бачив у міфології (як і К. Юнг) архетип, матрицю сучасної літератури. Основними елементами міфа Н. Фрай називає аналогію та ідентифікацію. Перша проводить паралелі між життям людини і життям природи, інша ж творить богів. Основне функціональне навантаження цих богів (в міфології, в релігії, в літературі) полягає в тому, щоб надати людської форми неживій природі, оживити її. При побудові своїх численних структурних моделей Н. Фрай застосовує теорії З. Фрейда, К. Юнга, Дж. Фрейзера.
У пізніших статтях "Архетипи літератури" (1951) і "Анатомія критики" (1957) він висунув основні концепції своєї нової, "систематичної", критики. Автор закликає розглядати літературу не тільки як явище, що розвивається з одного центру, знайти який і є завданням критики. Можна знайти первісні формули в працях великих класиків, більше того, існує загальна тенденція з боку великих письменників до відтворення цих формул. Н. Фрай спробував зібрати давні формули в один фокус і представити літературу як явище, котре розвивається не з термінологічно неясного центру, а з одного конкретного міфа (мономіфа, першоміфа). Цим мономіфом був міф про від'їзд героя на пошуки пригод. Цей міф автор ставить в тісний зв'язок з порами року (вмирання та відродження) і вважає в кінцевому рахунку міфом про виконання всіх людських бажань, про "золотий вік". У тематичному аспенкті центральний міф літератури показує кінець життєвих труднощів, вільне суспільство, в якому задовольняються всі бажання.
Міфи, архетипи, на думку Н. Фрая, пронизують літературу на протязі всієї історії. Вони визначають не тільки образну систему творів, а й їх жанр. Автор пропонує структурний каркас для характеристики основного напряму, жанрів і образів літератури: "І. Світанок, весна, фаза народження. Міфи про народження героя…і поразку сил пітьми, зими і смерті. Другорядні герої - мати і батько. Архетип пригодницького роману, дифірамбів та рапсодій. 2. Зеніт, літо. Одруження або тріумф. Міфи про обожнення, про священний шлюб, про рай. Другорядні герої - друг і наречена. Архетип комедії, пасторалі та ідилії. 3. Осінь і "фаза смерті" з міфами про вмираючих богів. Ця фаза є архетипом трагедії та елегії. 4. Зима породжує міфи про хаос і чудовиська, що є архетипом сатири". [55]Часто Н. Фрай дає паралельно дві інтерпретації твору - фрейзерівську і фрейдистсько-юнгіанську. Крім того, він називає Біблію архетипом західної культури,котрий служив основою для символіки багатьох творів (хоча зауважує, що і сама Біблія виросла із раніших, дохристиянських джерел). Для Н. Фрая міф, зливаючись з ритуалом і архетипом, є вічним підгрунтям і витоком мистецтва; міфологізуючі романи ХХ ст. уявляються йому природнім і стихійним відродженням, що завершує черговий цикл історичного кругообігу в розвитку поезії. Н. Фрай стверджує постійність літературних жанрів, символів і метафор на основі їх ритуально-міфологічної природи. [56]
Таким чином, зусиллями Н. Фрая, Р. Чейза, а також Дж. Кембела, Е. Фромма та ін. була створена теоретична основа міфологічної
Loading...

 
 

Цікаве