WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Вивчення міфів. Історія розвитку міфокритики - Реферат

Вивчення міфів. Історія розвитку міфокритики - Реферат

позитивістські традиції Е. Тейлора і А. Ланга, а К. Юнг був представником антипозитивістської ідеалістичної думки, що культивувала інтуїтивізм.
Подальшою розробкою міфологічних теорій минулого століття займалися Л. Леві-Брюль та Р. Маррет. Вони розробили теорію протопсихізму, або преанімізму, за якою релігія, міф і магія розвинулися із поклоніння дикунів перед невизначеною, невідомою силою, що містилася в речах. Ця невизначена сила ("мана") інтуїтивно шанувалася людьми задовго до появи таких диференційованих форм анімізму як віра в богів та в душі померлих предків. Л. Леві-Брюль, спираючись на соціологічні теорії О. Конта, Е. Спенсера і Е. Дюркгейма, висунув також ідею "партиципації", чи співпричетності, що є одним з основоположних принципів розумової діяльності людини. Логічні висновки, характерні для людини пізніших епох, у первісної людини замінюються примітивними уявленнями про співпричетність, свою містичну єдність із своєю соціальною групою, з рослинним чи тваринним світом. Міфи, вважав автор, виникли вже на тій стадії розвитку людини, коли співпричетність, як основний закон мислення, поступилась місцем логіці. Міфи були спробою здійснити цю співпричетність.
Оскільки можна чітко розрізнити лінії сучасного розвитку міфологічної критики - лінію Фрейзера і лінію Юнга, міфологічне літературознавство часто іменують як "ритуальною критикою", так і "юнгіанською критикою". Піонерами міфокритики є учні та послідовники Фрейзера, так чи інакше пов'язані з Кембріджським університетом. Найвизначнішими представниками фрейзерівської школи міфологічної критики є Е. Чемберс, Г. Меррей, Дж. Харрісон, Дж. Уестон, Ф. Корнфорд. [52] Першим літературознавцем, котрий застосував ідеї Фрейзера як інструмент інтерпретації літературних творів, був Едмунд Чемберс ("Середньовічна сцена", 1903). Він пробував детермінувати генезу драми тими ритуалами, які зачіпали наукові інтереси Фрейзера, а також користувався тейлорівськими концепціями анімізму та пережитків і аналізував ті впливи на становлення середньовічної драми, які були породжені сучасною їй епохою.
Відомим зразком фрейзеровської міфокритики була книга Джессі Уестон "Від ритуалу до роману"(1920), в якій авторка подає ритуальну гіпотезу романів про чашу Грааль, пов'язуючи їхній зміст з давніми ритуалами, викликаними культами Таммуза у вавілонян, Осіріса у єгиптян, Адоніса у греків та Аттіса у фрігійців та римлян. Особливий інтерес викликає аналіз загадковоі і складної символіки романів, наприклад, Чаші Грааля, Списа, Меча, Каменю, які, на думку автора, були відомі задовго до християнства і які утворюють групу символів Плодючості, пов'язаних з дуже древнім ритуалом. Основний висновок, до якого приходить дослідниця, полягає в тому, що герої, а також символи і вся структура романів про Грааль є не простим літературним вимислом, а спадщиною доісторичних героїв арійської раси.
Інша дослідниця, Джейн Харрісон, схильна була шукати основу ритуалу не стільки в культі Життя, скільки в самій природі соціальної структури Роду. Ритуал, вважала вона, мав на меті нагадати людині про те, що вона є лише частиною цілого. Велику увагу приділяє вона ритуалу ініціації, тобто "другого" (соціального) народження, пов'язуючи з ним виникнення найважливіших міфів. У своїй книзі "Давнє мистецтво і ритуал"(1913) авторка детально описує ритуал ініціації, котрий кваліфікується нею як центральний серед усіх первісних ритуалів, і який стане згодом предметом особливої уваги з боку пізніших міфокритиків (так виникне теза про мономіф, основу якого складають ритуальні випробування юнака, котрий стоїть на порозі "соціального" народження).
Особливе місце в кембріджській школі міфологічної критики займає Г. Меррей, котрий стояв ніби на перетині двох течій - фрейзерівської та юнгіанської. Засвоївши деякі ідеї К. Юнга, Г. Меррей в одній із відомих своїх робіт "Гамлет і Орест", опублікованій у 1927 р., приходить до висновку, що поряд із свідомою традицією існує і "несвідома". Цей висновок став одним із перших свідчень повороту міфокритики до юнгіанства. Асимілювавши вчення К. Юнга про "несвідоме" як аккумулятор людського досвіду, дослідник залишився вірним і основним принципам фрейзерівської школи. В основу інтерпретації трагічних образів Гамлета і Ореста покладено фрейзерівський метод, що ним користувалась і Дж. Уестон у розглянутій вище роботі. Вказавши на непокірність та ексцентричність обох персонажів, їх ненависть до жінок, ворожнечу з матерями, їхні думки про смерть, автор робить висновок, що Гамлет і Орест уособлюють собою вмирання, яке в давніх ритуалах пов'язувалося з зимою. Орест і Гамлет, таким чином, є кровними братами міфічних богів зими, які вбивають літо, тобто все живе. Згодом цей же висновок (щоправда, користуючись уже зовсім іншими методами) зробить і відомий сучасний шекспірознавець Уілсон Найт. Використовуючи ідеї К. Юнга, Г. Меррей робить висновок про несвідому солідарність та ідентичність літературних персонажів, що переходить із століття в століття, та про те, що найважливіші деталі несвідомо передаються з покоління в покоління.
Тісно пов'язаний з Кембріджем і викладач Оксфордського університету Френсіс Корнфорд, котрий займався переважно проблемами грецької комедії, але користувався при цьому ідеями Фрейзера та деякими положеннями Меррея. Так наприклад, конфлікти між старими та молодими людьми в комедії Конфорд пояснює однією фрейзерівською моделлю: вмирання - відродження.
Поступово міфокритика все більше переорієнтовується на юнгіанство. У відомій роботі "Архетипи в поезії"(1934) Мод Бодкін широко використовує досягнення психоаналітичних теорій К. Юнга, З. Фрейда та О. Ранка. Авторка ставить за мету визначити ті форми чи образи, в яких втілюються одвічні сили людського існування. Дослідниця намагалася детальніше, ніж інші юнгіанці, дослідити шлях того чи іншого архетипу в художньому творі. Відшукуючи аналогії, М. Бодкін широко користується біблійними переказами (представники ж кембріджскої школи бачили в релігіях лише "раціоналізацію" давніх і незрівнянно більш продуктивних у творчому відношенні ритуалів). Дослідниця широко, об'ємно використовує ідеї К. Юнга, додаючи до них цілий ряд фрейдистських і неокритичних ідей. Таким чином, із появою праць М. Бодкін посилилися юнгіанські ідеї в міфокритиці. [53]
Традиції ж Фрезера продовжували такі дослідники як Ф. Реглан та К. Стілл. Ф. Реглан ( "Герой", 1936) досліджував переважно вплив ритуала на фольклор і на початкові стадії драми. Ні міф, ні ритуал, вважає дослідник, не мають ніякого відношення до науки чи до історичних подій. Міф є словесною структурою, котра асоціюється з ритуалом. Основне призначення ритуалу - запобігати нещастям таприваблювати удачу. Ритуал мислиться як щось первісне стосовно міфу. Ф. Реглан намагається поставити народження деяких оповідних і драматичних жанрів у відповідність від їхньої віддаленості від своєї першооснови - ритуалу. Він вважає, що міфи, які найближче стояли до "священних ритуалів", згодом перетворилися в релігійні писання. Решта перетворилася в саги, казки, легенди. Фольклор же є чимось, нав'язаним народові ззовні. Саги і казки не відображають реальних фактів
Loading...

 
 

Цікаве