WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Роман М.Стельмаха „Правда і кривда” - Реферат

Роман М.Стельмаха „Правда і кривда” - Реферат

Безсмертний став ще чутливішим до світської правди і краси. Коли фронтовик побачив, як Антон Безборотько губить здоров'я і материнство жінок, він уже інакше не міг вчинити і загнав жосткосердя в крижану воду.
Такий вчинок - хоч якоюсь мірою і непродуманий - якраз у характері Марка. На пленумі райкому Безсмертний так пояснює свою поведінку:
- Мене змалку батько-матір учили шанувати і жіночу красу, і жіночу працю, і особливе материнство, бо як цього буде менше на світі, то куцішою стане любов і віддаль між людиною і мавпою.
Цей вчинок, загострює сюжет, відіграв першорядну роль не лише в розкритті образу Марка Безсмертного, а й у зриванні "масок" з Безборотько, Мамури й Киселя.
У кінці роману "Правда і кривда", коли Марко Безсмертний досяг жаданого (біля нього "дитячою мовою жебоніло зерно")/, Михайло Стельмах стає ще стриманішим і скупішим у довершенні образу: підкреслюється велика радість героя і його незгасна любов ("Я люблю вас"), і в той же час - його простота в усьому - великому і малому.
Євмен Дибенко в романі "Правда і кривда" втілює тему народу, величі його духу, перемогу правди. З "діда з критикою" б'є кличем розумний іскрометний сміх. Дошкульним словом він глузує з тих керівників, які зловживають службовим становищем, ганяються за збагаченням; з дружиною і друзями добродушно жартує, не "переходячи межі". При створенні цього колоритного характеру Стельмах-художник скористався мудрою порадою Остапа Вишні: "Ловіть, спостерігайте контрасти - буде сміх!"
З однієї суто дибенківської фрази: "Покисла трохи і відкисай" Марко Безсмертний відразу ж пізнає діда-гострослова. Євмен у зображенні Стельмаха-художника ніби з картини зійшов:
Ще хтось затупав угорі, скрипнули двері, і в підбитому одвірку, наче в рамці непокірний портрет, заворушився невисокий, міцножилий в свитці на рохристі дід...
Означення "непокірний" подано на першому місці. А потім окреслено контури зовнішності - надто скупі, наскільки дозволяв світло в землянці. Освітлені лише дві характерні риси: дід Євмен "невисокий, міцнотілий". І ще неначе мимохідь - "в свитці на розхристі". Але який промовистий цей штрих! У такій звичці - риса характеру старого...
Та найвиразніше виясняє свою вдачу Євмен через мовну індивідуалізацію. Слово в нього іскрометне і барвисте. Фраза енергійна, з внутрішнім зарядом. Говорить Дибенко - і відразу ж відчуєш: людина він мудра, дотепна, з багатішим життєвим досвідом. Прямий, наполегливий.
Над усе в житті старий любить доглядати коней. "А я - війна не війна - увесь час біля коней човпію і в рай чи в пекло на конях думаю трапити, бо такий мій талан кінський. А весь час мене елементом називають".
За що ж так приліплено Дибенкові цей - з явним відтінком недовіри, підозрілості - бюрократичний ярлик? "За язик. Діду, тільки тільки за язик, - з насмішкою обізвався світлоокий Василь Тримайвода. - Довгий він у вас."
Тримайвода сказав, аби звести розмову на веселий тон. Й його репліці немає й тіні принизливої насмішки, лише добродушний натяк на надмірну балакучість старого. Але дід Євмен і тут "знайшовся", обернув натяк Василя на свою користь: "А ти його міряв? У мене, бісова макітро, коли хочеш знати, нічого куцого нема. І вік мій довгий, і труд, і стаж, і язик. Та говорить він тільки правду, а ви її в резолюції не записуєте."
Цими словами Євмен Дибенко - народний заступник і справедливість - ніби підсумував найсвященіше, розкрив "секрет" своєї непримеренної вдачі.
Поцілуйко теж намагається найболючіше вразити Дибенка: "Недаром вас елементом називають". На це дід Євмен з гідністю відповідає: "Такі прозивають. А на ділі елементами виходять такі, як ти". Як набундючений пристосуванець Кисіль. Як розтлінний горе-керівник Безборотько . Проти них й веде нищівну боротьбу Євмен Дибенко - один з найрельєфніших і надсильніших образів не лише в творчості Михайла Стельмаха, а й в усій українській прозі 60-х років.
Дибенко називав голову колгоспну "викрутнем", "недбальцем, який "совість прогуляв", як червінець, а хитрості напозичався". Із цієї гострої, але справедливої характеристики довідуємося, що Антон Безборотько "паплюжник", "шеляговий правитель". Вкрай негативно оцінив дії пристосування й учитель Григорій Задніпровський:" Безборотько з підземним лабіринтом крота".
Наодинці з собою горе-голова не кривить душею, не прикидається, не лицимірить. Тут він відвертий до кінця. Його мало турбує що люди мерзнуть у низьких і вогких землянках, що на фермі вже давно нема сіна. Безборотько зайнятий найбільше своїм особистим благополуччям. Колгоспники "тицяють пальцями на його оселю", яку він нечесно збудував.
З приїздом Марка Безсмертного Антон Безборотько втратив спокій: "І принесло ж цього Марка ще до закінчення війни, буде кому води каламутити, - це такий, що не всидить і не влежать. Гляди, ще й потурить з головування" . Тож "на людях, де міг і як міг, а найбільше намагався "підвезти базу, ідейну чи економічну".
Антон Безборотько задля власної нагоди ладен породичатися з ким завгодно, хоч і з чортом. Він хитрий і передбачливий, як ота стара баба з безсмертної гуморески Степана Руданського "Треба всюди приятеля мати": "Не судіте, люди! Ніхто того не відає, Де по смерті буде!.. Чи у небі , чи у пеклі скажуть вікувати..."
"Шеляговий правитель" лицемірить навіть перед своїм колишнім однодумцем і спільником, холоднокровне прикидає в думці : "Не одна ниточка зв'язувала його раніше з Поцілуйком - це такий ловкач-доробкевич, що сьогодні під льодом торохтить, а завтра, гляди, в якомусь міністерстві вирине". Хто-хто, а Безборотько вже знав всі "кротячі ходи" підлого Поцілуйка. Тому й побоюється його, тому й запобігав перед ним.
У душі "паплюжник" сповідав одне (проклинає на чім світ стоїть Поцілуйка), на словах же - зовсім протилежне: "Безборотько, лаючись і розкидаючи на всі боки розумом, швидке одягається, одчиняє двері і привітно з стрічав гостя:
- Припізнились ви, Гнате Радіоновичу. Вже й перші півні скоро співатимуть."
Викриваючи Безбородька як тип недбалого керівника-пристосуванця, Михайло Стельмах зображав йогогротескно, у гумористичному ключі. На все в Антона одна стереотипна відповідь: "Трохи пособила держава, а найбільше не можна, бо війна".
Та непримиренний Євмен Дибенко і цю маску зривав з обличчя лицеміри: "На її плечі (війни І.С.) усе можна скинути - і вкрадене, і згноєне. Але цією байкою не нагодуєш худоби."
А коли нікчемний Безборотько пропонує добити голодних коней, старий Дибенко жбурляв йому вслід найобразливіші і найдошкульніші визначення - характеристики: "Геть, душогубе, іроде, звідси! ...
Конфлікт досягає свого апогея. Зіткнулися два погляди, два характери - полярно протилежні. В ставленні до народного майна найповніше виявилося, як ревно вболіває за добробут трудівників Євмен Дибенко і, навпаки, який бездушно-жорстокий і байдужий до всього цього Безбородько - п'яниця.
Кисіль - кар'єрист значно більшого масштабу, ніж Безбородько. В нього "обличчя з печаттю грубої владності і зрозумілості".
Начальник обласного управління сільського господарства "не належить до тих керівників, які "люблять приносити людям радість, втіху чи хоча б обдарувати їх звичайною посмішкою.." Грубе адміністрування, залякування, переслідування - ось методи "керівництва" Киселя": "Приїхав - поїхав... не розібрався, накричав і поїхав".
Розумний чи обмежений, головне - аби у номенклатурні святці" був занесений. За таких специфічних обставин й "виринути" на своїх посадах "ловкачі-доробкевичі" киселі та безборотьки. Це вони разом з некомпетентними "керівниками" вищого масштабу привели країну до тієї прірви над якою ми зупинилися.
В образах Марка Безсмертного, Григорія Задніпровського, Євмена Дибенка та інших позитивних героїв роману "Правда чи кривда" Михайло Стельмах втілює ідею безсмертя народу, перемоги правди і величі народу".
Loading...

 
 

Цікаве