WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Іван Павлович Лозов'ягін (Багряний) коротка біографія - Реферат

Іван Павлович Лозов'ягін (Багряний) коротка біографія - Реферат

Відмовитися від рідного й близького, від України, животіти, а не жити, чи залишитися вірним своїм-переконанням, але пройти через це всі кола пекла у сталінських катівнях та на каторзі? Григорій, нащадок славного гетьмана, як справжній лицар духу, обирає найважче. Навіть не думаючи про небезпеку, Сірки приймають у свою сім'ю врятованого юнака-земляка, як рідного сина. Медвин теж робить свій вибір, заради кар'єри стаючи на шлях підлості і нелюдської жорстокості. Розплата за це відповідна - страх протягом усього життя, неспокій і нікчемна смерть.
Час від часу перед Григорієм Многогрішним дуже гостро постає про-блема виживання - фізичного і морального. Вирішує він її кожного разу лише завдяки надзвичайній волі до життя і цілеспрямованості.
Григорій разом з іншими в'язнями їде в заґратованому ешелоні смерті. За ним наглядає сам начальник поїзда, на кожній зупинці перевіряючи його "наявність". І це ще більше зміцнює намір в'язня втекти, не піддатися тій страшній силі: "Все більше було тут і безоглядної рішеності на щось надзвичайне у власника того понурого голосу і тих мерехтливих очей. Клекіт зборканої, але не зламаної і не упокореної волі, що проривався зі стиснених щелепів, не віщував нічого доброго". І ось відчайдушний сплеск гордої волі - втеча! Арештант вирізав дошки у вагоні й вистрибнув на ходу поїзда, можливо, назустріч смерті. "Тільки той, хто має надлюдське терпіння і незвичайну волю, може проробити таку роботу", стати легендою "про гордого сокола, про безумного сміливця".
Але це тільки перший етап рятування. Щасливо вистрибнувши, Гри-горій тікає подалі від залізниці, блукає в нетрях, переборюючи втому. Та не знаходить "ніякої риби в струмках, ніякого звіра, ніяких пташок у тих нетрях. ...Нічого такого, що можна було б з'їсти... Ні ягоди, ні якогось овоча, крім гадючих грибів..." Природа ніби змовилась проти нього. "Прокляття! Проте відчай не брався його. Дуже - бо багато він перетерпів, щоб ще впадати в відчай. Він уже мав нагоду безліч разів умерти, і це велике щастя, що він іде цим зеленим, безмежним океаном".
Нашого героя на деякий час рятує від голоду маленький бурундучок зі своїми запасами горіхів. А далі знову безкінчена дорога у зеленому морі тайги. Неймовірним зусиллям волі Григорій долає відчай, зневіру, фізичну неміч: "Йому здавалось, що швидко йде, але насправді посувався, мов тінь, хитаючись. Аби не лежачи помирати... А надвечір сили зовсім покинули його. Край. Ліг голічерева під височенними кедрами, тягуче-важко і глибоко зітхнув, ніби випустив дух, поклавши голову на корінь, і так лежав...
Не хотілося рухати ні рукою, ні ногою. Не хотілося думати. Хотілося лежати й лежати. Вічність лежати так. І хай шумлять високі кедри". Із забуття, з напівмертвого стану Григорія вивів крик про допомогу. Так мало статися, бо саме для цього Многогрішний прийшов у цей світ, таке мав життєве кредо - служити добру, бути потрібним людям. Отож, рятуючи невідому людину від ведмедя, він рятується й сам.
Багато сторінок роману присвячено описам природи, полювання, жит-тю людей серед дикої природи. Тоді неминуче постає проблема стосунків людини і природи. Тайга велика й прекрасна, надзвичайно багата, але су-вора до тих людей, що не знають її законів-і таємниць, які не рішучі, не витривалі, не працьовиті, не сміливі. Григорій Многогрішний, їдучи разом із Сірками на полювання і зустрівшись з такими ж українськими переселенцями Морозами, відзначає про себе, що ці люди схожі на його земляків із Слобожанщини і не схожі: "Всім такі, лише одним не такі - поглядом, життєвим тембром, іншою якістю. Ці - суворі і загартовані. Безжалісні стрільці, веселі і безпощадні звіролови, мускулисті диктатори в цій зеленій первісній державі, хижі і горді завойовники цієї, ще не загнузданої стихії. Життя геть випекло з них сентиментальні риси і вайлувату ліниву млявість, насталивши їх, вигартувавши в безперервнім змаганні за своє існування..." Для людини розумної, спостережливої, чутливої до краси природа є ще й джерелом естетичної насолоди. Маючи вроджений нахил до спостережень, вирости серед природи, Григорій Многогрішний "мав в тім велику втіху. Рослинний і тваринний світ цей ховав у собі багато такого цікавого невичерпно; кожен день вражав все новими несподіванками". Ось юнак спостерігає за горностаєм, як той клопочеться-господарює, потім іде назирці за козулею з козеням, там натрапляє на слід полоза. І всьому намагався знайти пояснення, наукове обґрунтування. Отже, природа -т-це оточуючий нас світ, подеколи дуже суворий. З іншого боку, і людина може ставитися до нього надто жорстоко. Григорій, наділений чудовими людськими якостями, зумів знайти спільну мову з тайгою, зробити її своєю союзницею, другом.
Приваблюють щирістю і дружністю родинні стосунки у сім'ї Сірків. Вони ґрунтуються на глибокій повазі й любові один до одного, взаєморо-зумінні, намаганні бути "однією командою". Особливе значення це має на полюванні. Тут один схибить - інші можуть постраждати. Батьки вболі-вають за дітей, змалку навчили їх усього, що вміли й знали, щоб ті могли вижити в суворих умовах далекосхідного краю. Мати виховала в дітей любов до незнаного ними далекого краю предків - України, зберегти весь уклад українського життя - одяг, хатнє убранство, свята, пісні й., перекази! Діти - Грицько і Наталка - люблять і поважають батьків та одне одного, хоч інколи суперничають і змагаються у мисливській вправності. Вони готові щомиті прийти одне одному на виручку, свято додержують предківських звичаїв, шанують свята й обряди, народні пісні. Збудована на високоморальних засадах родина Сірків дає притулок незнайомому, але, судячи з першого вчинку, благородному юнакові, який виявився ще й земляком. Вона забезпечує його всім необхідним, бере на полювання, щоб той не відчував себе утриманцем. Отже, ставлячи проблему родинних стосунків, автор утверджує, що сім'я міцна тільки та, де взаємини будуються на любові та повазі, на вироблених віками традиціях і звичаях, на принципах гуманізму і добра.
Найромантичнішими і найпривабливішими, мабуть, у "Тигроловах" є сторінки, присвячені коханню. Здавалося б, які тут проблеми. Є він і вона - молоді, гарні, таємно закохані один в одного. Але як непросто складаються їхні стосунки! Вона- горда і цнотлива, справжня козача кров.
Він - сильний, благородний і сміливий, але зі страшною таємницею, з тавром арештанта-втікача. І всі, хто з ним стикається, хто йому допомагає, наражаються на небезпеку. Тому Григорій ладен придушити любов у своєму серці, страждати мовчки, аніж поставити під загрозу кохану людину. Оце і є справжня любов, справжнє благородство душі. У вирішальну хвилину роз-луки дівчина зважується на вчинок, на який не кожна здатна: робить перший крокі ділить з коханим його тяжку долю втікача. Згідно з авторською концепцією - "добро неодмінно перемагає" - доля у закоханих виявляється щасливою. Вони з боєм переходять кордон і опиняються в безпечному місці. Хоча не дуже віриться, що молодята, з їхньою палкою вдачею, зможуть далі жити у спокої, без пригод і небезпек. Адже Григорій Многогрішний плекає таємну мрію побачити свою Україну вільною.
То ж кохання героїв роману - не тільки взаємний потяг, симпатія, а й передусім спорідненість і благородний порив палких молодих душ.
Loading...

 
 

Цікаве