WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Штрихи до біографії Василя Стефаника - Реферат

Штрихи до біографії Василя Стефаника - Реферат

до його небезпечного експерименту. Голодомор на Україні переживав надзвичайно болісно і на знак протесту відмовився від персональної пенсії, яку йому призначив уряд УРСР. Про страхітливий голод 1932- 1933 років в Україні Стефаник добре знав. Вся Галичина була стривожена чутками, які проникали через кордон зі Східної України. І хоч польські прикордонники пильно стежили за численними перебіжчиками, однак окремим сміливцям удавалося прорватися з Великої України в Галичину і повідати людям про ту жахливу трагедію, яка сталася на Наддніпрянщині.
Та ось у 1992 р. на з'їзді Асоціації дослідників голоду-геноциду 1932-33 років у Києві я познайомився з Ігорем Бугаєвичем з Чернігова. Цей дивний чоловік, пристрасний дослідник голодомору, розповів мені про те, як Стефаник останній раз їздив до Львова в радянське консульство одержувати свою пенсію. Поїхав зі своїм сином Кирилом. Прийняв письменника сам консул. Ввічливо так. Пожалівся, що польські газети, мовляв, розпочали шалену кампанію про якийсь голод в Україні. Та й українські націоналістичні газети і журнали теж паплюжать Радянську Україну, розповідаючи про голод. Про який голод може йти мова? Україна зараз, навпаки, процвітає. Ніякого голоду немає. Отож, треба, щоб Стефаник, як патріарх української літератури, написав спростування. Письменник заявив, що ніякого спростування він писати не буде. Зовсім недавно у нього на квартирі ночувало два перебіжчики з Великої України. Вони йому розповіли, який страшний голод лютує в Україні. Навіть мають місце випадки людоїдства.
Консул розгнівався і пригрозив, що в такому разі він порекомендує урядові України позбавити письменника пенсії. Стефаник зблід. Вінвстав, кивнув головою, кинув: "Моє шанування!"- і попрямував до дверей. А йому вслід розлючений консул крикнув: "Ти диви на нього! Він не буде писати спростування. Знайдуться, що напишуть!"
Відтоді письменник був позбавлений персональної пенсії. Шкода тільки, що про це не говорять шкільні підручники. Мовчать вони і про те, скільки неприємностей зазнав Стефаник від своїх ідейних ворогів, від польської шовіністичної преси, яка дала волю пристрастям. У чому тільки не звинувачувано письменника! А він усе одно щиро вірив у майбутнє України, мріяв про возз'єднання всіх українських земель у єдиній державі.
Довідавшись, що уряд УРСР позбавив Стефаника персональної пенсії, митрополит Андрей Шептицький назначив йому точно таку ж пенсію від Української католицької церкви. Письменник попросив касира зі святоюрської каси, де він повинен був одержувати гроші, видавати назначену суму дрібними монетами, що й було виконано.
З великою торбою мідяків у руках вийшов Стефаник на майдан, де завжди сиділо багато жебраків, і жменями насипав їм у подерті шапки монети. Схвильований письменник, здавалося, не чув ні слів подяки, ні молитв за його здоров'я. Він роздав свою пенсію, всю, до єдиного гроша, бідним і просив помолитися за упокій душ невинно убієнних жертв голодомору на Україні 1933 року...
Стефаник був переконаним прихильником української державності. Разом зі своїм другом Левком Бачинським, теж послом австрійського, а потім польського парламентів, на чолі великої галицької делегації ЗУНР, письменник їздив у січні 1919 року до Києва на урочисту церемонію Злуки УНР із ЗУНР. Після розгрому більшовиками УНР Стефаник залишився щирим поборником української незалежності. Таким запам'ятали його всі, хто з ним спілкувався.
Радянські дослідники біографії Стефаника не забували нагадувати своїм читачам, а словесники, відповідно, учням, які вивчали і вивчають творчість видатного класика української літератури, що уряд радянської України милостиво запрошував знаменитого патріарха нашого красного письменства на Велику Україну. І забувають при цьому сказати, що таке запрошення було не чим іншим, як приманкою, на яку міг попастися письменник. Стефаник не приїхав. А скільки було таких, що спокусилися на брехливу агітацію і потрапили у страшний капкан тоталітарного режиму! Пригадаймо В. Бобинського, В. Атаманюка, М. Ірчана, батька і братів Крушельницьких та багатьох інших літераторів із західних областей України. Усі вони були закатовані у сталінських застінках.
Така доля чекала й Стефаника. Тому відмова польських властей видати візу письменнику для поїздки на Наддніпрянщину була скоріше щасливим випадком, ніж прикрим інцидентом.
Важливим фактором було й те, що брати Крушельницькі разом зі своїм батьком, а також інші письменники - вихідці з Галичини, були прихильниками комуністичної ідеології, друкувалися в прокомуністичних виданнях, вели явну більшовицьку пропаганду і все ж не уникнули більшовицької гільйотини, а Стефаник - прихильником незалежності. Отож лише за новели "Сини" та "Марія" він мав усі підстави позбутися життя, якщо б скористався "люб'язним" запрошенням уряду радянської України.
Стефаник не визнавав комунізму. Він був послідовним учнем Франка і розділяв його думку про те, що, коли вдалося б побудувати державу за рецептами Енгельса, то вийшла би така тюрма, якої ще не бачив світ.
Такі штрихи до біографії великого письменника складуть повніше і об'єктивніше враження про нього, допоможуть учителеві представити Стефаника своїм вихованцям таким, яким він був, а не яким хотіла бачити його радянська влада тодішньої Великої України.
Loading...

 
 

Цікаве