WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Cлово о полку Ігоревім - Реферат

Cлово о полку Ігоревім - Реферат

з принципів рідного провансальства зробити дрієнтаційний або гравітаційний осередок для національної культури взагалі. Культура орачів може бути симпатична й високо моральна, але абсурдно було б робити з неї "формуючу засаду для культури людини взагалі" (Ортега). Культура, якапротиставляла св.Софії народні дерев'яні церкви, козацькому бароко - селянські хати, гетьманським килимам - народні, старій князівській чи полковницькій ноші - народну селянську ношу під назвою "національного костюма", героїчній літературі Прокоповичів і "Слова о полку Ігоревім" - ідилії селянські або утопії Квітки 19 віку чи його наслідувачів 20 віку, - така культура вела б тільки до обниження загального рівня нашого культурного життя. Це було в літературі, в мистецтві, в театрі пристосування до тісного духового одягу і смаку нижчої верстви, на яку орієнтувалася демократична інтелігенція, орієнтація на хохла, який, вступивши на політичну сцену в постаті тої інтелігенції, уперто рішив тим хохлом лишитися"".
У розділі "Психологічне обличчя провідної верстви" Донцов до характеристик широко залучає образи "Слова", де всі чесноти аристократії втілено в постатях князів і дружинників: "До таких же хижаків, до сірих вовків рівняє дружинників князя автор "Слова о полку Ігоревім" так само, як історик конкістадорів іспанських пише, що були вони "з породи драпіжних яструбів". Була це окрема, благородна порода людей...". Слідом за автором "Слова" Донцов уважає, що Київська держава захиталася у своїх основах тоді, як настала мішанина вартостей, коли "стали князі про мале говорити: це велике" і перестали дбати про цілу Руську землю.
У наступному розділі "Формотворчі ідеї правлячої верстви" Донцов цитує "Слово" цілими сторінками, аналізує образи землі, степу, річки Дону, природи в цілому - бо це відображення світовідчування правлячої еліти, її волі до влади й пошанування сили: "Степ "Слова о полку Ігоревім" - це не розмріяний степ хлібороба з жайворонками і з ясним сонечком, з безхмарним небом, і морем золотої пшениці, розманіжений, приспаний і сонний. Це інший степ, де чутно звіриний свист, де вовки грозять по яругах, де клекотять орли, на кості звірів скликають, де лисиці брешуть на червлені щити, де самі люди не поволі, мов віл, тюпають за плугом, лиш скачуть, як сірі вовки. Це грізний степ, де чорні хмари з моря йдуть, де трепещуть сині молнії, де в напруженні чекають дружинники і вої грому великого. Не прозоро, а мутно в цім степу ріки течуть, не ратаї гомонять, лиш вороння кряче, трупи собі ділячи. Не орачі жнуть в цім степу золоте жито, лиш воїни збирають красні дівки половецькії й оксамити. Це степ особливих орачів, що замість плуга плугатаря несуть меч оборонця, або наїзника. Снопи ці степовики стелять головами, молотять не ціпами, а списами, на тоці не колосся кладуть, а життя своє, а віють не зерно від полови, а душу від тіла. В їх поезії не про борозни говориться, лиш про яруги, не про рало, а про шаблі і луки. Ніч у цім степу старокнязівськім не співає соловієм, лише стогне грозою, а птаство не колоски видзьобує на ланах, лише очі поляглим у полі[...] Був це трагічний, бо повний небезпек для воїна, степ борців і смерті, не ідилічний степ серпа й коси, як його малює Панас Мирний - [...] У степу войовників не чутно пошуму нив, лиш свисти стріл, а жита не цілують вони, лиш часто топчуть кінськими копитами. До Дону біжать вони не води напитися, коні напувати чи коноплі мочити або рибу ловити, лише щоб шоломом його зачерпнути. Поле войовника не тинами, а червленими щитами перегороджено, а мости мостили в цім "узорчі половецькими", а гати гатили дорогими шатами. Це була чорна земля кулями засіяна, не бороною, а білим тілом зволочена, не водою, а кров'ю сполочена, як співається в Думах і в "Слові о полку Ігоревім". В цих обох уявах, в обох картинах степу, таких протилежних і не подібних до себе, відбивається і спосіб життя, і спосіб думання, і мрії і задуми, і цілі й завдання таких різних між собою каст - касти панівної і касти підвладної".
У "Слові" Донцов знаходить ту ж таки антитетичність, властиву і його способові думання. Але в українському історичному контексті середньовіччя, як і в європейському, антитеза вояцької еліти й хліборобського загалу була трохи складніша: "Ідеологи "полежайства" називали цей тип лицаря - кочівником, номадом, протестували проти його "дикунства протиставляючи йому культурність хлібороба. Антитеза фальшива! Нема двох бігунів: культурний хлібороб і - кочівник козацький. Протиставлення є інше: з одного боку, хлібороб, з другого - татарин, кочівник, що нищить плоди його праці, або московський наїзник, а з третьої - вояк і праводавець, козак, що охороняє хлібороба від руїнників. Очевидно, ні Ігорі, ні Богуни не були хліборобами, вони були такі ж лицарі войовники, як Річард Левине Серце, Ґотфрід Бульонський або Карл Мартель, і коли їх не було, то хлібороби ставали або жертвою кочівника, або підпадали в залежність інших лицарів меча".
У висліді своєї ґрунтовної аналізи Донцов підкреслює непроминальне значення таких літературних творів, як "Слово", у творенні національної еліти, у плеканні її панівних інстинктів: "Ця філософія, сформульована в перлинах тодішньої літератури, яка мудрістю своєю перевищує всю мізерію літератури демоліберального століття, тримала в вічній напрузі дух тодішньої еліти, зібрана в різних "Грамотицях", "Поученнях", "Словах", "Ізборниках", "Патериках" в яскраві формули, символи, слова й образи, які були знарядом масової сугестії і творення національної душі". До такої літератури, що "горить барвами крові і сталі", він, окрім "Слова", залічує лише козацькі думи й поезію Шевченка - "поезію не плуга, а меча".
Підіб'ємо підсумки:
1. Дмитро Донцов уважає "Слово" твором суто українським: "Для нас безсмертне "Слово о полку Ігоревім", а це - твір український, а оспівані в нім діла - вчинені українцями - діла вічної слави".
2. "Слово" найповніше передає ідеологію давньої української еліти.
3. Ця ідеологія належить до ментальності нордичної раси, до західної європейської цивілізації, що виразно протиставляється Сходові.
4. Цю ідеологію прямо успадкувала козацько-старшинська верства і її література ХVІІ-ХVІП століть.
5. Між тією ідеологією і світом ідей, "якими живе демократична Україна", - прірва.
6. Мета і бажання ідеолога й політика Дмитра Донцова - подолати цю прірву, повернувшись до мужньої ідеології предків. У цьому йому вбачається національний порятунок України.
Наостанок слід відзначити, що Дониов не лише вдало використовував "Слово" для ілюстрації основних постулатів ідеології інтегрального націоналізму, але "Словом" підтвердив закоріненість цієї ідеології в українськім національнім грунті.
Loading...

 
 

Цікаве