WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Короткий літопис життя і творчості І. А. Кочерги - Реферат

Короткий літопис життя і творчості І. А. Кочерги - Реферат

нападників і утвердження князівської влади). Золоті ворота - це символ зодчества, мирного градобудівництва, про яке мріє князь Київської Русі. Особливістю композиції даного твору є і те, що всі події показані в хронологічній послідовності. Поему написано білим віршем, і велике значення для розуміння її змісту мають авторські ремарки і передмова автора на початку п'єси.
ХАРАКТЕРИСТИКА ОБРАЗІВ П'ЄСИ
Всі дійові особи п'єси поділяються на дві групи: історичні (Ярослав, Інгігерда, Єлизавета, Анна, Володимир, Сильвестр) та вигадані (Микита, Журейко, Милуша, варяги).
Центральним персонажем драматичної поеми є образ Ярослава Мудрого, на честь якого автор назвав свою п'єсу. Драматург намагався найпереконливіше відтворити дві основні риси князя - непримиренність до всіляких ворогів вітчизни (зовнішніх і внутрішніх) і прагнення до будівництва, культури й освіти народу.
"Ярослав показаний у п'єсі і спектаклі як натура цільна, вольова, могутня. Його невдачі й суперечності між прагненням до мирного влаштування, благоденства свого народу і жорстокою необхідністю всіма засобами боротися за саме існування своєї держави сповнюють образ великим драматизмом",- писала газета "Правда" від ЗО травня 1947 р.
І. А. Кочерга зображує Ярослава Мудрого як людину далекоглядну, цілеспрямовану, розважливу, яка доклала багато сил для збереження єдності Київської Русі, злагоди серед народу. Був великий князь жорстоким і добрим, мудрим і терплячим:
Да буде мир! І Богом я клянусь,
Що кожного вразить моя сокира,
Хто збаламутить Київ наш і Русь,
Хто осквернить насильством справу миру.
Ярослав мріє:
Поставити на Росі города,
Щоб степова спинилася орда...
Бо не воювати хоче князь, а будувати прекрасні храми, переписувати книги:
Щоб, меч важкий поклавши і шолом,
Палати білі й храми будувати...
І в Істини золотоверхий храм
Ввійти собі і двер відкрити вам.
Не всі розуміють князя. Внутрішні його недруги в особі дружини Інгігерди, монаха Микити та новгородських бояр змушують Ярослава і до жорстоких дій:
Людей учу я страхом і книжками,
Але і сам я у людей учусь.
Бо мудр народ, і житиме віками
В трудах і битвах вихована Русь.
Усвідомлення того, що "роками державне поле треба корчувать, щоб виросла на ньому благодать", робить вчинки Ярослава величними. Він створює перші закони "Руської правди"; будує храм на честь Божої Мудрості - Софіївський собор, що до сьогодні є величним пам'ятником великому князеві; створює першу на Русі бібліотеку.
Поряд із цим Ярослава зображено і як люблячого батька, який переживає через розлуку зі своєю дочкою:
Що тут робить?.. Віддать дочку кохану
В далекий край? О, ні, це гірше смерті...
Але обов'язок керівника держави зобов'язує його дбати про міжна-родний авторитет:
Тому, хто руську правду поважає,
Завжди у нас і шана, і хвала.
І. А. Кочерга змалював образ князя Ярослава Мудрого в реалістич-ному плані з певним романтичним замилуванням цією феноменальною особистістю. Він оспівує його державну мудрість і далекоглядність,
величність у помислах, відданість своїй батьківщині. Тільки м'яким серцем, сильною волею він міг згуртувати навколо себе народ.
Цікавим образом п'єси є образ монаха Микити - людини творчої, обдарованої, що малює заставки й мініатюри в книгах. Автор показав героя як людину неспокійної вдачі, драматичної долі. В його характері суперечать два почуття: помста за батька і любов до своєї батьківщини. Микита - син новгородського посадника Кос-нятина, якого Ярослав скарав, бо той "порушив спокій на Русі". Чинив він це не для власної користі, а в ім'я народу, батьківщини. Князь наголошує:
...вищих я не відаю скарбів,
Ніж мирний труд і щастя в мирнім домі,
Які весь вік я чесно боронив.
І поки жив, стояти я клянусь,
За руську правду і єдину Русь!
Микита розуміє правду Ярослава і, облишивши намір помстити-ся, вирушає в далеку подорож. Коли ж, повернувшись, застає князя й Русь у біді, йде на битву з печенігами і віддає своє життя за Київ, за народ, за Єлизавету, яку дуже любить.
Сильвестр - вчений-монах, який символізує нашу духовність. Це людина, яка живе для своєї країни, вірою і правдою служить князеві, а саме, втілює в життя його мрію про створення бібліотеки. Він вдало керує монахами-переписувачами:
Потщитесь, браття, треба поспішати,
Щоб книги всі переписати нам.
Сильвестр - добрий порадник і помічник родини князя. При відсутності Ярослава саме він міг своїм теплим словом і молитвою розв'язати ту чи іншу проблему. Це вірний син своєї батьківщини. З палкою любов'ю говорить він про рідне місто:
Благослови, Господь, державний Київ,
Що на горі над голубим Дніпром
Пильнує мир і всі труди людськії...
Крилатими стали слова Сильвестра, що сповнені глибоко патріо-тичними почуттями:
Хто вип'є раз дніпрової води,
Тому ніколи Київ не забути.
Журейко - вродливий, ставний, чорнобородий, завжди заклопотаний і рішучий юнак. Має гарну фізичну силу, талант до вміння організувати навколо себе народ.
Каменщик Журейко не менше Ярослава любить свою вітчизну, щиро кохає свою дівчину Милушу. Коли варяг убиває брата Ми-луші і намагається скривдити дівчину, то він стає на захист, убиваючи варяга-вбивцю. Князь поклявся скарати юнака. Журейко залишає Київ, стає моряком-рибалкою. Дізнаючись про зраду Ульфа і Інгігерди, доповідає Ярославу. Державні інтереси йому не байдужі. Однак він не корислива людина, бо відмовляється від пропозиції Ярослава залишитися при дворі. Журейко вдруге рятує Русь та Ярослава, коли приводить новгородські полки на допомогу князеві під час битви з печенігами:
Побіда, княже! Господа прослав!
Побито вщент поганих супостатів.
Інгігерда - шведська принцеса, княгиня, дружина Ярослава. На початку п'єси автор зобразив її войовниче настроєною проти князя. Його плани і мрії для неї були чужими. Вона навіть готує з Ульфом змову проти Ярослава, бо була владолюбною людиною, чим заслужила від нього гнівний вигук: "У монастир замкну я Інгігерду!". Чотири роки життя в монастирі змінює її характер. Вона розуміє дії Ярослава, бачитьу ньому мудрого політика, дбайливо батька, доброго чоловіка:
...Багато сліз сама я пролила...
Зате тепер навчилась шанувати
Любов і мир родинного житла...
Прости мене, мій княже господине,
Коли тобі я болю завдала.
А під час битви з печенігами вона молиться:
О Господи великий" милосердий,
Злих ворогів на Русь не допусти!
...................
І Ярослава в битві захисти!
...................
Обороніть нам руськую країну,
Ми ж вам церкви збудуємо святі!
Чільне місце у творі займає образ доньки Ярослава - Єлизавети. Молода князівна палко любить всій край. Перед розлукою з батьківщиною вона тужить:
О Боже мій... покинуть рідний Київ
І рідний край... Я не знесу розлуки.
Однак Єлизавету Ярослав віддає заміж за Гаральда, норвезького короля, і вона покидає вітчизну. І хоч великою була любов Гаральда, однак Єлизавета помирає, дуже сумуючи за домівкою, за Києвом.
Про Київ все співала недосяжний
І так згасала, мов свята свіча...
Сповнені великої патріотичної сили слова Єлизавети:
Де я знайду чудових стільки книг,
Такі пісні, як в Києві у тата,
Що королів мудріший всіх земних.
А Київ наш - зелений і прозорий!
Дніпро широкий... кучеряві гори,
Палати білі, бані золоті...
Де ще красу подібную знайти?
І це все кинуть...
Вона перейняла від батька любов до книг, до рідної землі.
Патріотичні почуття простого люду розкриті і в діях скромної Милуші, дочки Людомира та коханої Журейка. Це ніжна, любляча донька, вірна подруга. Вона здатна на рішучий
Loading...

 
 

Цікаве