WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Любов і боротьба Євгенія Рафаловича (Повість Івана Франка «Перехресні стежки») - Реферат

Любов і боротьба Євгенія Рафаловича (Повість Івана Франка «Перехресні стежки») - Реферат

упертюх, то того мужицького гарту, крізь який пройшов і сам автор повісті. Євгеній добре знає тягар ноші, за яку взявся, щоб його можна було назвати нерозсудливим. Вирішивши скликати народне віче, Євгеній "мав таке почуття, що підсаджує свої плечі під високу і важку кам'яну гору з наміром - зрушити її з місця. Він знав, що се праця страшенна, довга, важка, але сказав собі в душі: "Все одно! Мушу двигнути!".
Мушу - це голос обов'язку, того суспільного ідеалу, що про нього нагадував Євшан. У фіналі "Перехресних стежок" безнадії немає. Євгеній, вийшовши із в'язниці, знову спокійний і зібраний, готовий до боротьби, яка ще потребуватиме від нього сил і сил. Важко сказати, у чому побачив Євшан "тріумф якоїсь демонічної, убійчої сили" і чому повість "Перехресні стежки" викликала в нього пригноблююче враження. Щемке
- так, але пригноблююче?..
Якщо бути точним, то критик говорить про настрій, який пробивається у творі поза волею автора і всупереч його намірам. Це означає, що (за М.Євшаном) повість (зокрема її фінал) мала б вселяти надію, а об'єктивно виходить навпаки. З думкою критика про мимовільний песимізм "Перехресних стежок" погодитися непросто, проте в чомусь він таки має рацію. Чи не в тому, що Євгеній Рафалович -справді трагічна постать на галицькому тлі?
Трагізм Франкового героя має кілька відтінків. Він - і в самотності Євгенія, не завжди зрозумілого тому народові, якого хоче вивести з неволі; і в обманутості (та само обманутості!) самого цього народу; і в потребі Сізіфових зусиль для досягнення мети; і, звичайно, у цілковитій зруйнованості особистого життя...
До появи поеми "Мойсей" залишалосяп'ять років, однак проблематика цього архітвору, як бачимо, пробивалася вже в "Перехресних стежках"...
Фінансовий Робін Гуд, або Загадка Вагмана
Найзагадковіша постать у повісті Франка - "незвичайний лихвар" Вагман. З моменту першої своєї появи (XII розділ) цей "високий жид у довгім жупані, з чорною бородою і довгими пейсами" вселяє відчуття якоїсь таємниці. Надто вже екстравагантна його життєва лінія!
Сам Вагман у розмові з Рафаловичем називає себе "добродієм добродіїв", і це означає, що він поставив собі за мету тримати в залежності не простолюд, а урядників, дідичів, посесорів тощо. Його впевненість спочатку видається настороженому Євгенієві дещо цинічною. "Законами мені нічого не вдіють, - пояснює Вагман свою невразливість. - Вони знають один закон, а я знаю 10 способів, щоб обійти той закон". Але найбільша несподіванка для адвоката - простягнута йому назустріч солідарна рука лихваря, який каже: "...тих ваших противників я маю в кишені і готов допомогти вам".
Якщо правда, що ніщо так не об'єднує людей, як спільні вороги, то це якраз той випадок. Про мету Рафаловича ми вже знаємо. А ось мета "незвичайного лихваря": "Я хочу повикурювати тих панків із сіл". Сказавши ці слова Євгенієві, Вагман віддає йому векселі й боргові записи своїх супротивників.
Поведінка Вагмана мотивується аж у XXXI розділі, коли отець Зварич розповідає Рафаловичу сумну історію про те, як староста добився, щоб лихваревого сина забрали до війська, де його й замучили. З того моменту почалося перетворення "хлопської п'явки" - в "добродія добродіїв". І Зварич каже, що Вагман -"страх мудра бестія". Так і є: у цьому дедалі більше переконує сама його поведінка.
Григорій Грабович дотепно зауважив, що "в ньому (Вагманові. - В.П.) поєднується добрий Шейлок та фінансовий Робін Гуд". Безжалісний boa constrictor (удав) перетворюється у "таємного прихильника української справи", який "направляє свій значний капітал та всю свою кмітливість на те, щоб економічно зруйнувати шляхту, головним чином допомагаючи її природним ворогам - українським селянам". Грабович досить скептично ставиться до "пишномовних тирад" лихваря, вважаючи, що випадок Вагмана - неймовірний, що такий "ідилічний" варіант розвитку українсько-єврейських взаємин - "чиста фантазія" або ж "недосяжна мрія". Тим паче, що "єврейська сторона, окрім Вагмана, показана (в "Перехресних стежках". -В.П.) економічно ворожою і політичне двоїстою".
І все ж випадок Вагмана - це не якась химерна Франкова фантазія, не намагання письменника будь-що змалювати "небувале в окрасці бувалого" (як це було на початку 1880-х, коли задумувалася повість "Борислав сміється"). Якщо говорити про логіку життєвої поведінки "незвичайного лихваря", то вона визначається не лише пережитою ним особистою кривдою. Справа ще й у вельми своєрідній ідеології Вагмана.
Тут варто згадати, що 1893 року Іван Франко познайомився у Відні з Теодором Герцлем, теоретиком сіонізму. Пізніше (1896 р.) він одним із перших відгукнувся на вихід у світ такої важливої праці Герцля, як "Юдейська держава", назвавши її автора "пасіонарним героєм". Т.Герцль виклав план реставрації єврейської державності, справедливо вважаючи, що тільки через власну державу єврейство зуміє вберегти і сповна реалізувати себе.
Іван Франко те ж саме думав стосовно перспектив українства. Кількагодинна віденська розмова Франка й Герцля виявила таку спорідненість позицій, яка показала реальність українсько-єврейського порозуміння. Тим-то й Вагман з "Перехресних стежок" - не "чиста фантазія", а пошук основаних на реальних підставах шляхів та способів розв'язання існуючих суперечностей.
Вагман і Рафалович розуміють один одного не гірше, аніж Герцль і Франко під час їхньої зустрічі у Відні. Саме Вагман пропонує адвокатові рятівну ідею "паралельного віче". Розуміючи, що влада будь-що зірве збори селян-русинів, лихвар призначає на той же час (і зовсім поруч) віче єврейське, щоб у потрібний момент надати Рафаловичу трибуну, а селянам -"майданчик". Цей вчинок Вагмана цілком логічно випливає з його програми, найповніше викладеної в розділі L.
Франко звів у гострому диспуті двох євреїв - бурмістра і Вагмана. Диспут цей стосується проблеми самовизначення галицького єврейства і його стосунків з русинами (українцями). Якщо бурмістр - "цивілізований жид", який "держався партії так званих німецьких жидів", то його опонент "належав до жидів-старовірів, хуситів". Йшлося про єврейські погроми в Росії (як цілком слушно зауважує бурмістр, інспіровані російським урядом).
Loading...

 
 

Цікаве