WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Освіта, наука Т.Г.Шевченка і культурне самоутворення нації - Реферат

Освіта, наука Т.Г.Шевченка і культурне самоутворення нації - Реферат

грізні картини кривавих, жахливих страхіть (як вбивство Гонтою дітей) намагався поет злагодити ідилічними сценами тихої любові Яреми й Оксани:
Отак, ходя попід гаєм,
Ярема співає, Виглядає, а Оксани
Немає, немає.
Зорі сяють, серед неба
Світить білолиций;
Верба слуха соловейка,
Дивиться в криницю;
На калині, над водою,
Так і виливає,
Неначе зна, що дівчину Козак виглядає.
До останніх літ Гетьманщини, до часівзруйнування Запорозької Січі та до часів заведення нових московських порядків в Україні належить своїм змістом поема "Невольник". Оповідання розпочинається від тієї хвилини, коли в Україні "веселі і вольнії пишались села". Проживали тоді в одному хуторі старий козак і двоє діток - Степан і Ярина. Одної неділі старий козак прикликав до себе Степана й відкрив йому тайну, що він, Степан, не є його сином та що Ярина не сестра йому. Коли вбили Степанова батька та коли вмерла його мати, він узяв його до себе. Ніщо не стоїть на перешкоді йому одружитись з Яриною. Тільки поки що треба, говорив старий козак, піти Степанові на Січ, набратися козацького звичаю, пізнати козацьке життя. Старий козак дав Степанові свою зброю і вирядив на Січ. Плакала Ярина, ведучи коня за поводи, а старий батько, йдучи поряд, навчав,
Як у війську пробувати,
Старших шанувати,
Товариство поважати,
В табор не ховатись.
П'ять літ не вертався Степан. П'ять літ тужила Ярина й чекала його. Коли вже задумувала вступити в черниці, почула разом зі старим батьком, як на вулиці кобзар співав думу про сироту Степана, якого турки забрали в полон, а коли хотів утікати до нерідного батька й нерідної сестри Ярини, очі йому випалили залізом. Ярина впізнала Степана. Поема кінчається вінчанням Степана й Ярини.
Окреме місце займає в поемі оповідання Степана про руйнування Січі та про новий московський лад в Україні.
В Орській кріпості 1848 р. постала поема "Чернець". Чудово схопив і відтворив Шевченко в цій поемі дух давніх часів, коли воля "розвернулася весела" та шовками й оксамитами стелила шляхи. Головну увагу присвятив поет постаті Семена Гурка-Палія, описуючи хвилину його прощання зі світом перед вступом до монастиря - Межигірського Спаса - та його побут (зрештою, незгідний із історичною дійсністю) у тому монастирі серед приписаних молитов та споминів, що з непереможною силою захоплюють його думки. Палієві пригадується його побут на Січі, ввижається постать гетьмана Мазепи, завдяки якому опинився він у Сибіру, стає перед очима усе життя:
І в келії, неначе в Січі,
Братерство славне ожива,
А сивий гетьман, мов сова,
Ченцеві зазирає в вічі...
І старець тяжко заридав,
Читать писаніє покинув,
Ходив по келії, ходив,
А потім сів і зажурився:
"Для чого я на світ родився?
Свою Україну любив?"
До утрені завив в дзвіниці
Великий дзвін. Чернець мій встав,
Надів клобук, взяв материцю,
Перехрестився, чотки взяв...
І за Україну молитись
Святий чернець пошкандибав.
Молитвою за Україну чернечим життям велів Шевченко Палієві відпокутувати гріх за Полтаву й дав йому змогу очиститися.
3. Суспільні та політичні поеми Шевченка. Найбільшу вагу для українського національного життя мають ті поеми Шевченка, в яких він вогненним словом ударив на кривдників народу, - на панів, царів, тиранів, "розпинателів народних". Зродились вони під впливом страшного образу народного горя й народної кривди, який кинувся поетові у вічі, коли він після звільнення з кріпацтва відвідав Україну. Поет виступив із голосним протестом проти соціального й національного поневолення. Цей протест, ця сміла критика "темного царства" були головною причиною його ув'язнення. Більшість цих поезій 1843 - 1847 рр. зложилася в альбом "Три літа", який відібрали у Шевченка в часі його ув'язнення й який пролежав в департаменті поліції до 1906 р., коли передано його чернігівському музеєві Т. Шевченка. Ввійшли сюди між іншими: "Три літа", "Розрита могила", "Чигирин", "Сова", "Сон" ("У всякого своя доля"), "Хустина", "Єретик", "Сліпий" ("Невольник"), "Великий льох", "Наймичка", "Кавказ", "Посланіє", "Холодний яр". Цей альбом є вершиною натхненного слова Шевченка як національного українського поета. Свої ясні, устійнені погляди на суспільні й політичні відносини в Україні висловив він найвиразніше в тому часі передусім у поемах "Сон", "Кавказ", "Посланіє". Поема "Сон" (1844 р.) - це політична сатира. Поет дає опис фантастичної подорожі з Києва до Петербурга, яку відбув уві сні. Поему написав під враженням свого побуту в Україні, в часі якого він бачив жахливу дійсність життя. Поет летить у сонних мріях за совою понад землею, прощається з Україною і бачить прекрасний образ світанку:
...Дивлюся - аж світає,
Край неба палає;
Соловейко в темнім гаї
Сонце зустрічає;
Тихесенько вітер віє;
Степи, лани мріють;
Між ярами над ставами
Верби зеленіють;
Сади рясні похилились;
Тополі поволі
Стоять собі, мов сторожа,
Розмовляють з полем.
І все то те, вся країна,
Повита красою,
Зеленіє, вмивається Д
рібною росою; С
поконвіку вмивається,
Сонце зустрічає...
І нема тому почину,
І краю немає.
Серед таких чудових краєвидів бачить поет страшні картини горя та насилля: бачить, як із каліки знімають полатану свитину, як удову розпинають за подушне, як її сина, останню надію, віддають у військо, бачить матір, що на панщині пшеницю жне, а її дитина з голоду вмирає. Поет летить далі понад країною, вкритою білим снігом, понад борами й болотами й чує брязкіт кайданів під землею. Це каторжани працюють у копальнях золота в Сибіру, "щоб пельку залити неситому" (цареві). Між ними "в кайдани убраний цар всесвітній, цар волі" - ідейний борець за правду. Перелітає поет понад Москвою й затримується у Петербурзі. Бачить плюгавих перевертнів, гидкі сцени рабства, плазування, бачить царя й царицю та немилосердно їх висміює, Потім оглядає місто й пригадує собі, скільки козаків загинуло при будуванні цієї царської столиці. Великим гнівом вибухає при вигляді пам'ятника Петра Великого, який йому поставила Катерина II.
От я повертаюсь -
Аж кінь летить, копитами
Скелю розбиває,
А на коні сидить охляп
У свиті - не свиті,
І без шапки - якимсь листом
Голова повита,
Кінь басує,- от-от річку,
0т-от перескочить,
А він руку простягає,
Мов світ увесь хоче
Загарбати. Хто ж це такий?
От собі й читаю,
Що на скелі наковано
"П е р в о м у В т о р а я"
Таке диво наставила.
Тепер же я знаю -
Це той П е р в й й, що розпинав
Нашу Україну,
А В т о р а я доконала
Вдову-сиротину,
Кати, кати, людоїди!
Наїлись
Loading...

 
 

Цікаве