WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Вічна загадка любові (за оповіданням Григора Тютюнника «Зав'язь») - Реферат

Вічна загадка любові (за оповіданням Григора Тютюнника «Зав'язь») - Реферат

оповідання "Син приїхав")
Сільські трудівники завжди були близькими й рідними людьми для Григора Тютюнника. Він захоплювався їхньою любов'ю до землі й до праці, тонким розумінням краси, благородством і щирістю почуттів. Так історично склалося, що саме село стало оберегом українських звичаїв і традицій, української мови і ментальності. Але розвиток техніки, нові економічні умови привели до безробіття в селі. Тому багато молоді стало виїжджати в міста на роботу, там і осідати. Офіційно підтримувана думка про переваги "пролетаріату"-"гегемона" над селянами утверджувалася і в свідомості недалеких громадян.
Григора Тютюнника хвилювали ці процеси соціальної і моральної деформації на селі. Він з болем спостерігав, як духовне в житті відступає на задній план, як калічиться мова, як на зміну високоморальним поняттям честі, гідності, порядності приходять пристосовництво, кар'єризм, зверхність у ставленні до селянства, родинних стосунків, мовне яничарство.
Отакі й молоді ковбишівці з оповідання "Син приїхав", які після війни "подалися з дому шукати постійного заробітку і щонедільного вихідного", а, приїхавши додому, вже й говорити стали по-іншому: "Папа, а как зараз навпростець дійти до лавки?" А батьки, намагаючись у всьому догодити дітям,одказують: "Та как? Отако грядками і йди. ...Хіба ти забув?"; або: "Мамо, як у вас нащот стіраль-ного порошка? Нєт? Дак я пришлю по приїзду". І сміх, і сум викликає отака "мова" дітей, як і прагнення батьків наслідувати своїх "городських" та "учених" чад.
Головний герой твору Павло Дзякун - працьовитий і скромний, пам'ятає про батьків і приїжджає до них з дорогими подарунками, по-своєму піклується про їхній добробут (радить запросити на гулянку корисних для них людей). Він закінчив сім класів (хоч і важкувато!), ремісниче училище, став майстром, начальником зміни, але знає, що завдячує цим директору школи, який умовив його таки закінчити школу. З одруженням не поспішав, бо мріяв спочатку придбати машину. Нарешті ця мрія здійснилася. "Тепер Павло мав усе: квартиру, жінку, машину, сина, двісті карбованців заробітку разом з премією - і почував себе так, як йому й хотілося: спокійно, впевнено і незалежно". Письменник недаремно ставить в один ряд такі поняття як квартира, жінка, машина, син. Бо для героя вони якраз одного порядку, є однаково важливими складниками щастя. А якщо придивитись, то "Москвич" у нього, вважай, на першому місці. Адже Павло через нього й не одружувався, "бо як одружишся зараз, то машини вже не купиш, ляснуть гроші на меблі, одяг та всякі дрібниці, що придумаються жінці, бо жінки всі такі". Все, що потрібно для автомобіля - килимки, фіранки, брезентові фартушки - молодий Дзякун придбав тоді, коли деталі для його машини ще тільки одливалися. Це - предмет його гордості, і, як йому здавалося, він дає право ставитися до односельців, які не мають автомобілів, дещо зневажливо. Коли якийсь цікавий дядько питав, скільки "це добро" коштує, Павло" з холодною посмішкою, що й не схожа була на посмішку" відповідав: "Всі гроші". Люди проходили "мимо машини та батька з сином у нових капелюхах з дірочками", "здоровкалися шанобливо, на що Павло одказував, дивлячись над їхніми головами на річку: "С-с-тє!"; "Коли він говорив з дядьками, то тримав руки складеними на грудях і повільно та незалежно розгойдувався, стаючи то на носки, то на підбори нових своїх черевиків..."
А як герой жалкує за тією щукою, що зірвалася! Одним з потрібних людей, запрошених у гості, виявився його колишній однокласник, лісник Митро Лобода. Коли Павло приїхав за ним машиною (на знак поваги!), Митро почав комизитися, набивати собі ціну.
Та молодий Дзякун не образився: він "знав, що "полєзні люди" люблять поноровитися", і "звик терпіти потрібних людей". Так він витерпів приниження від лісника й на самій гулянці.
Хоч Павло зневажливо ставився до людей, їхня думка була йому не байдужа: "Коли виходив з пляшками, почув за спиною нетерплячий шепіт, від якого приємно замлоїло в грудях:
- Хто ж то воно?
- Та Павло Дзякунів, хіба не впізнали?
- Ти ди, яким козирем став.
- Видно, ж, і грошви!.."
Йому хотілося вразити односельців і блискучою новенькою машиною, і дорогим костюмом, і подарунками батькам, і грошима в крамниці (він взяв дві пляшки коньяку і дві шампанського попри над свою надощадливість).
До пари Павлові і його дружина Рита. Вона із захопленням розповідає свекрусі, що у них є в квартирі, якої марки меблі, холодильник, телевізор. І ні слова про своє подружнє життя, інтереси, захоплення. Видно, що між Ритою і Павлом немає не тільки любові, а й щирих, дружніх стосунків, їх об'єднує спільна мета - покращання власного добробуту на заздрість сусідам і родичам.
Письменника, очевидно, дуже тривожить ослаблення у молоді почуття родини, родинних зв'язків. Павло вважає, що "жінчиним і чоловіковим батькам бачитися не треба. Ті не понаравляться тим, ті - тим, слово за слово... Ті нашепчуть дочці, ті - синові. І пішло: лайки, ссори..." Про свою дружину він думає: "Воно й краще, як замолоду покрутить, замужем смирніша буде..." Стара Дзякунка хоч рада невістці, та все ж думає: "Для такої треба добру вуздечку..."
Взагалі-то, перші "уроки життя" молодий Дзякун одержав саме від батьків. Мати хвалиться: "Та він у нас такий, що і зробить, і змовчить, і старшого послухає". Батько навчає: "Ти дивись там з ними ладь, бо люди - це таке: не догодиш - з'їдять". Він підтримує сина у його поведінці з людьми, радіє, що той здогадався поставити "Москвича" на видному місці, що не взяв товаришів на риболовлю, що не хоче їхати до жінчиних батьків - машину бити. Бо й сам такий. Згадаймо епізод, коли "промазав і Дзякун, підпоївши лісника в коморі, доки домовлявся з ним про вільху на шалівку" та багато інших деталей.
Бацила користолюбства, пристосовництва, мовного нігілізму, на жаль, охопила усі верстви населення. Священик, не соромлячись, бере з людей подвійну плату за послуги, лісник збагачується за рахунок різних "послуг" і величається цим, сержант-надстроковик говорить такою скаліченою мовою, що стає не тільки смішно, а й дуже сумно.
Проблема духовного збідніння людей залишається актуальною " і зараз. Такі твори, як оповідання Григора Тютюнника "Син приїхав", дають змогу ніби подивитися молодим людям на себе збоку - посміятися, замислитися і стривожитися.
Loading...

 
 

Цікаве