WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Герої й антигерої в історичних романах І.Нечуя Левицького - Реферат

Герої й антигерої в історичних романах І.Нечуя Левицького - Реферат

вічні", - каже Єремія Тодозі. Кохання простої козачки - це внутрішня драма жінки, в якій борються суперечливі почуття: з одного боку, їй полюбився цей рішучий і деспотичний чоловік, а з другого - розуміє, що це кохання не принесе їй щастя, бо коханий - кат її народу. Вона намагається у цій ситуації зберегти людську гідність. Любов Світайлихи до Вишневецького чиста і благородна. Незалежно від випробувань долі, ця жінка залишається людяною й попереджає пролиття безвинної крові княгині і її малого сина Михайла.
Богдан Хмельницький у романі - досвідчений полководець, який очолив визвольну боротьбу рідного народу. Письменник показав незаперечний авторитет гетьмана у війську.
Продовжуючи тему визвольної війни, яка завершилася підписанням принизливої для України Переяславської угоди, автор вказує на те, що боротьба не закінчилася, а перейшла на інший рівень.
Композиційно роман "Гетьман Іван Виговський" складається з двох сюжетних ліній, які взаємно переплітаються і доповнюють одна одну: історія сім'ї Виговських та родини простого козака Демка Лютая. Саме через життєпис цих двох сімей письменник прагне показати ситуацію в Україні після Переяславської угоди та смерті Богдана Хмельницького, ставлення простого народу до намірів своїх провідників.
Цей роман теж належить до історико-біографічного жанру. Письменник показав життя головного героя, в зрілому віці як людину з уже сформованим характером, життєвою позицією, певним соціальним статусом. Ідучи за історичними-фактами, а також даючи волю художньому домислу, автор переконливо й аргументовано розкриває трагічну долю державного лідера, якого у вирішальний для України час не зрозуміли й не підтримали представники провідної верстви суспільства. І.Нечуй-Левицький в історичному нарисі про І.Виговського не дає власної оцінки діям гетьмана, але в романі відчувається авторська позиція щодо героя: уже з перших сторінок видно симпатії автора до гетьмана Виговського як до мудрого політика, який в усьому прагне наслідувати Богдана Хмельницького, хоч у деяких питаннях не завжди з ним погоджується. Письменник співчуває людині з таким високим інтелектуальним потенціалом, що не змогла його зреалізувати на благо свого народу. Іван Виговський, як і інші патріоти України, прагне втілити в життя ідеї Б.Хмельницького - відвернути Україну від темної Московщини, але бачить вихід не в самостійності: "Визволимо Галичину і Волинь, зберемо весь наш український народ докупи, і пристанемо до хисткої Польщі і матимемо силу і снагу вдержати самостійність при слабкій Польщі" 14. Письменник засвідчує, що така ідея гетьмана була прогресивна, але неприйнятна для народу, який багато натерпівся від польської шляхти й сподівався "зажити в щасті" під Росією.
На відміну від попереднього роману в "Гетьмані Іванові Виговському" І.Нечуй-Левицький створив цілу галерею цікавих, почасти суперечливих чоловічих і жіночих образів: стомленого військовими походами і хворобою, інколи непередбачливого й свавільного в останні роки життя Богдана Хмельницького, поміркованого й розважливого Івана Виговського, мудрого Юрія Немирича, неврівноваженого й хворобливого Юрія Хмельницького, честолюбної Олесі Виговської, веселої Катерини, сестри гетьмана, шанованої та розважливої Ганни Золотаренко тощо.
Із неприхованою симпатією І.Нечуй-Левицький змалював образ Юрія Немирича, овруцького старости й київського підкоморія, який, будучи шляхтичем, "залишився при вірі свого народу і відрікся від привілеїв свого стану" 15, приєднавшись до Богдана Хмельницького. Він був справжній патріот: "...люблю рідний край і ладен служити на добро йому, поки й мого живоття" 16. Саме думки Юрія Немйрича про розбудову України як автономної держави, в союзі з Польщею, в якій гарантувалися б широкі політичні й культурні свободи для українців, глибоко запали в душу І.Виговського й стали одним із поштовхів до підписання Гадяцької угоди, яка передбачала створення Конфедерації Польщі й України. Не вина, а біда І.Виговського і Ю.Немирича, що їхні плани не здійснилися. Тодішнє українське суспільство, передовсім провідна верства не зрозуміли і не підтримали їх. Певна річ, Конфедерація теж не розв'язала б до кінця усі проблеми, які б призвели до створення незалежної Української держави (про це говорить і той факт, що Виговського, попри його пропольську орієнтацію, вбили поляки). Та все-таки це був би крок уперед у порівнянні з Переяславською угодою, тобто питання про самостійну державу українського народу залишилося б відкритим.
По-різному можна ставитися до історичних романів І.Нечуя-Левицького. Можна їх приймати, можна критикувати за ідеалізацію чи "пониження" того чи того історичного героя, за неточне й неповне висвітлення подій минулого, але треба взяти до уваги те, що письменник писав ці романи на основі тих історичних джерел, які були йому доступними. Історичний роман, ясна річ, - це не академічний виклад історії (хоч і цей виклад не позбавлений суб'єктивізму), і йому властиві чітка авторська позиція, художній домисел тощо. Світоглядним орієнтиром письменника був націоналізм, тобто любов до України, що позначилося на інтерпретації історичних подій та осіб. Сюжетну основу романів І.Нечуй-Левицький побудував за принципом контрасту характерів героїв, їх життєвої та моральної поведінки. Найбільш яскраво письменник розкрився як художник-портретист, майстерпсихологічного відтворення внутрішнього світу героїв, "побутописець". У своїх романах він прагнув через психологічні й соціальні чинники простежити причини деформації людської душі, мотиви віровідступництва тощо. Хоч би якими барвами малював характери своїх героїв, він усе-таки не приховує жалю за змарноване ними життя, втрачені надії. Автор намагався показати, що віровідступництво, духовне зубожіння, егоїстичність натури, прагнення величі за будь-яку ціну призводять до "обміління" людської душі, до життєвої та політичної драми.
У своїх історичних творах І.Нечуй-Левицький продовжував розвивати художньо-естетичні здобутки української літератури попереднього періоду. Письменник відходить од романтичного зображення національного минулого, основою його творчої практики стає документалізм. Історична проза І.Нечуя-Левицького одночасно виконує дві функції: з одного боку, є посібником для вивчення історії України, має просвітительський характер, а з другого - засобами художнього письма відтворює реальні постаті нашого минулого. 4
________________________________________
1 Баран Є. Українська історична проза другої половини ХІХ ст. і Орест Левицький. - К., 1994. - С. 65.
2 Міщук Р. Уроки історії - уроки моральності // Нечуй-Левицький І. Князь Єремія Вишневецький. Гетьман Іван Виговський. - К., 1991. - С. 489.
3 Нечуй-Левицький І. Зібр. творів: У 10 т. - К., 1968. - ТЛО. - С. 60-61.
4 Cieslikovska T. Pisarstwo T. Parniickiego. - Warszawa, 1965. - S. 15.
5 Пінчук С. Розвиток жанру - еволюція образу // Проблеми. Жанри. Майстерність. - К., 1981. - Вип. 6. - С. 129.
6 Нечуй-Левицький І. Князь Єремія Вишневецький. Гетьман Іван Виговський. - К., 1991. - С. 334.
7 Костомаров М. Історія України в життєписах визначніших її діячів. - Львів, 1918. - С. 313.
8 Bujnicki T. Senkewicz і historia. - Warszawa, 1977. - S. 39-42.
9 Див.: Міщук Р. До характеристики індивідуального стилю Івана Нечуя-Левицького // Індивідуальні стилі українських письменників ХІХ - поч. ХХ ст. - К., 1987. - С. 146.
10 Міщук Р. Там само. - С.494.
11 Нечуй-Левицький І. Князь Єремія Вишневецький. Гетьман Іван Виговський. - К., 1991. - С.9.
12 Там само. - С.37.
13 Там само. - С.29.
14 Там само. - С.332.
15 Антонович В. Про гетьманські часи на Україні. - К., 1991. - С. 102.
16 Нечуй-Левицький І. Князь Єремія Вишневецький. Гетьман Іван Виговський. - К., 1991. - С. 343. 5
Loading...

 
 

Цікаве