WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Герої й антигерої в історичних романах І.Нечуя Левицького - Реферат

Герої й антигерої в історичних романах І.Нечуя Левицького - Реферат

прозаїком джерела. І.Нечуй-Левицький: "Нехай цар помириться з шведами. [...] А теперечки допроваджуймо до кінця справу з ляхами: треба наступити на їх з двох боків - московське військо по один бік, а шведський король по другий, і бити панів, щоб їх з корінням викоренити і не допустити їх злучитися з іншими спільниками"6. М.Костомаров: "Най його царська милість зараз помириться з Шведами; треба довести до кінця розпочате діло з Ляхами. Вирушимо на них з двох сторін: з однієї сторони війська його царської милости, з другої - війська шведського короля. Будемо бити Ляхів. Щоб до кінця викорінити і не дати їм злучитися з посторонними державами проти нас" 7.
При дослідженні історичних джерел творів І.Нечуя-Левицького, варто звернути увагу на тип оповідача. За характером трактування автором джерельного матеріалу дослідники вирізняють 4 типи оповідача в історичній прозі ХІХ століття: оповідач-історик; оповідач-"історик" з обмеженою компетенцією; оповідач-очевидець; оповідач-"філолог" із широкими повноваженнями, який сам створює історичні тексти" 8.
Не будемо характеризувати кожний тип, звернемо увагу на тип "оповідач-історик". Це оповідач, який намагається наслідувати історика, виявляє необмежену компетенцію як щодо історичних фактів, так і щодо можливостей їх інтерпретації. Його бачення художньої дійсності наближається до компетенції істориків-фахівців (а то й прямо наслідує їх). В той же час його завдання - дати цілісну, співмірну з критеріями "правдивості" чи "правдоподібності" картину історії. Оповідач цього типу людина, як правило, віддалена від зображуваного періоду, і ця часова дистанція виразно підкреслена.
Проаналізувавши історичну прозу І.Нечуя-Левицького, методи використання автором джерел, можна зробити висновок, що його оповідач є типовим представником оповідача-історика.
Залежність від джерел вплинула на композиційну структуру романів: початки розділів і епілоги радше скидаються на наукову статтю, ніж на художній твір.
І.Нечуй-Левицький, мабуть, був одним із перших в українській літературі, хто звернувся до таких проблем: поводирі нації, виховання особистості, здатної повести за собою Маси, випробування багатством та владою, 'причина та наслідки віровідступництва й зради інтересів народу.
Потрібно зазначити, що проблема національного манкуртства й до І.Нечуя-Левицького порушувалася в українській літературі, зокрема А.Свидницьким у романі "Люборацькі". Ще П.Куліш зазначав, що українські землі дали не тільки визначних представників козацтва/а й ревних захисників Речі Посполитої. Сам І.Нечуй-Левицький заперечував спосіб життя, який не відповідав етичним уявленням народу; ламання звичного укладу життя письменник мотивував розривом із глибинною національною традицією і перейняттям чужих звичаїв і понять.
У романах письменник використовує так званий біографічний сюжет. Він, як правило, зображує позитивного героя і його антипода. Таке попарно групування персонажів, на думку дослідника, дає можливість авторові показати індивідуальну неповторність кожного з них 9.
Створюючи образи історичних героїв, І.Нечуй-Левицький прагнув воскресити "великі історичні характери, знані або своєю високою душею, своїм серцем, або своєю нікчемністю. В кожному разі [...] повинна розвиватись яка-небудь психічна сила героя".
"Князь Єремія Вишневецький" - це історико-біографічний роман, у якому письменник реалістично показав життєвий шлях нащадка давнього українського роду Вишневецьких - Єремії Вишневецького. І.Нечуй-Левицький, на відміну від М.Старицького, О.Стороженка, Д.Мордовця, які у своїх творах змалювали Єремію цілком сформованим шляхтичем, прагне проникнути в психологію персонажа, а не відтворити всім відомі з історії риси його характеру. Тому історію життя "одступника" починає з дитинства.
З листування письменника з редакторами газет, журналів можна зробити висновок, що за обсягом роман був більший, оскільки автор основну увагу приділив саме дитинству, однак у процесі видання твір довелось скоротити.
У центрі роману "Князь Єремія Вишневецький" - образ Єремії "одступника", "перевертня". Крок за кроком, починаючи з дитинства, письменник намагається простежити становлення характеру цієї неординарної постаті. Автор звертає увагу на те, що Єремія з юних літ був сильною особистістю з непокірливою вдачею, ніколи не принижувався і за певних умов міг успадкувати славу Байди-Вишневецького, що причиною національної зради стали особливості виховання юнака. 3
Людина, яка не знає національних традицій, бачить у "культурі панівної нації лише ті шари, які захоплюють її своєю позірною ефективністю і переважно розвивають егоїстичні устремління"' °. Єремію ще дитиною віддали на навчання до єзуїтської колегії, яка розвинула в ньому гордовитість і ненависть до всього українського. Саме з колегії він вийшов уже окатоличеним і спольщеним шляхтичем, що* намагається і не згадувати про своє національне коріння. Відірваність од рідного Грунту негативно вплинула на молодого Єремію, розвинула в ньому пихатість, егоїзм, честолюбство. Прагнення "такої слави, щоб вона затінила славу усіх князів, гетьманів, королів, засліпила увесь світ щоб про його ймення та про його славу пройшла чутка од краю до краю й залунала піснями"", бажання довести, що він справжній "уродзоний" поляк і відданий королю не менше від родовитої польської шляхти, призводить до того, що Єремія найжорстокішими методами прагне викоренити все українське і тим самим завоювати собі найгучнішу славу в Польщі, а в подальшому стати її королем. Письменник зазначає, що не тільки Вишневецький таким способом намагається уславитись, а й інші представники української окатоличеної шляхти (Лящ, Потоцький, Острозькі, Тишкевич). Прагнення наблизитися до королівського трону спонукає Єремію одружитися з дочкою польського канцлера Замойського - Гризельдою. Створюючи образ Єремії, митець показує, що пихатість, яка була помітна в ньому з дитинства щодо старших і вищих за себе, розвинулася ще більше, але тепер вона виявилась у ставленні до польської шляхти. Така зверхність до магнатів призвела до того, що не йому було доручено командування урядовим військом, а нездарним воєначальникамОстрозькому, Заславському, Потоцькому.
Треба сказати, що автор не малює образ Єремії суціль чорними фарбами. Він захоплюється ним як талановитим полководцем, що організував добре вишколене військо. Єремія - бережливий господар, що веде майже аскетичний спосіб життя і весь свій час проводить не на балах, а в походах. І.Нечуй-Левицький, на відміну від інших авторів творів про Вишневецького, не змальовує його й фанатиком католицької віри: "йому було байдуже, чи він українець, чи поляк: віра була задля'нього формальність, без котрої не можна було досягти визначеної для себе високої мети" 12.
Засіб контрасту як композиційний прийом і принцип попарного групування персонажів є одним із найуживаніших у І.Нечуя-Левицького. Антиподом Вишневецького виступає Максим Кривоніс, і кожен з власних позицій бачить майбутнє України. Якщо перший не любив Україну за демократизм і вважав, що "козаків, їх гетьманів, усю Україну треба знищити і вбити на смерть" 13, то Кривоніс с виразним представником української ідеї, він хоче бачити рідну землю вільною від шляхетського панування і спрямовує на цю боротьбу всі сили й засоби. Максим виступає умілим організатором і розважливим політиком, який може захопити людей своїми ідеями, повести за собою.
Прагнучи до всебічного висвітлення характеру головного героя, письменник розповідає історію кохання Єремії й простої козачки Тодозі Світайлихи. І.Нечуй-Левицький пізніше зізнався: "Зразець кохання Єремії [...] взяв я у Наполеона І, схожого на вдачу..." Але й це кохання, і все, що робив Єремія, має риси жорстокості та егоцентризму: "пошматую тебе, щоб твоя краса нікому не дісталась, по віки
Loading...

 
 

Цікаве