WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Аналіз роману «Собор» - Реферат

Аналіз роману «Собор» - Реферат

тебе залежить завтрашній день твій і твоєї країни, від тебе залежить, щоб навколо була не руїна, а чари-комиші, які уособлюють рідну землю і яким можна сказати: "Хай не висохнуть ваші озера, не розлетиться птиця, хай нічим не затьмарені будуть ваші чудові зорьки!"
МОЇ РОЗДУМИ НАД ТВОРАМИ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА
Моє перше знайомство з творами Олеся Гончара відбулося дуже давно. Коли я був дуже малим і ще не вмів читати, моя мама прочитала мені тоненьку дитячу книжечку "Ілонка". Книжечка була добре ілюстрована і цим привертала мою увагу. Мене приваблювала маленька дівчинка, яка довірливо сиділа на руках у якогось чоловіка і дивилася в далечінь. Я довго зберігав улюблену книжечку, а згодом, підрісши, читав ЇЇ своїй молодшій сестрі. Що сподобалось мені в цій новелі Олеся Гончара? Мабуть, щирість і простота розповіді. З того, вже тепер далекого дитинства, я проніс любов до рідного слова. І все це завдяки одній тільки новелі.
Я прочитав багато творів свого улюбленого письменника. Олесь Гончар для мене уособлення усіх людських чеснот, бо тільки дуже хороша людина може так писати про іншу людину: людину-воїна, людину-трудівника.
Мені здається, що про Велику Вітчизняну війну я дізнався значно більше саме з творів Гончара, ніж з підручника історії. Тепер, дивлячись на сивих ветеранів, я пильніше прислухаюсь до їх спогадів, уявляю юнаків і дівчат, які в грізні роки лихоліття стали на захист рідної землі.
Мій прадід загинув, захищаючи Україну, у 1944 році. Тоді йому не було й тридцяти років. Його поховано десь на Львівщині у братській могилі. Коли я закінчу школу, то обов'язково побуваю там, вклонюсь його пам'яті. Можливо, історія моєї родини спонукала мене до читання
говорити, того репресували, а інші - мовчали, бо боялись. Але в роки шістдесяті де взялось стільки лобід, щоб заборонити "Собор", щоб за-арештувати Стуса, вкоротити життя Симоненкові? Адже всі гарненькі хлопчики й дівчатка йдуть до школи всіх їх вчать бути порядними людьми, то де ж беруться негідники? Мені важко уявити, що серед моїх однокласників хтось здатен досягати мети, використовуючи підлість.
А втім, життя покаже... Але те, що такі тиші як Володька Лобода є і в наш час, я впевнений. На доказ цього твердження у мене є багато прикладів. Ось один із них. Неподалік від мого будинку знаходиться джерело. Люди з кількох житлових масивів беруть з нього воду. Джерело добре обладнане для зручності, підступи до нього вимощені тротуарною плиткою, а поза ним - болото, зроблене якимись горе-господарями. Ще минулого літа на місці болота був ставок, в очеретах гніздилися дикі качки, виводили каченят, навіть на зиму не відлітали, бо джерельна вода не замерзала, а люди підгодовували своїх улюбленців.
Потім хтось вирішив розчистити ставок. Нагнали техніки, зруйнували греблю, знищили дерева і прибережні очерети, розігнали качок - і покинули, залишивши мілке болото, або, краще кажучи, велику калюжу. Тепер, крім комарів, ніякої насолоди ніхто не одержує. От вам і вболівання за екологію!
Це не поодинокий приклад. Проїжджаючи старими вулицями, часто бачиш порожні будинки. Не всі вони були в аварійному стані. Господарі слідкували за своїм житлом. Комусь спало на думку знести район, щоб будувати щось інше. Потім плани змінились - і стало в нашому місті більше глухих закутків. І це в той час, коли деякі старі райони і справді потребують поновлення.
Чи відповідатимуть такі лободи, якщо не перед людьми, то перед своєю совістю? Мабуть, навряд. Бо якщо існує така безгосподарність, значить не у всіх є совість.
А скільки в нас притулків для самотніх пенсіонерів, від яких відреклися діти, а скільки сирітських будинків для дітей, яких покинули батьки! Отже, лобід і в наш час достатньо. Тільки вони реформувалися або в бізнесменів, яким усе дозволено, або в "малозабезпечених", яким "не під силу" годувати батьків чи дітей. Прикро, що такі відщепенці ганьблять не тільки свою державу, а і увесь рід людський.
Я вважаю, як би не було нашим людям економічно важко, вони повинні залишатись людьми. Сподівалось, що наше покоління буде спроможне дати відсіч усім лободам, які гальмують економічний розвиток України. Тільки тоді ми побудуємо державу, в якій все буде зроблено в ім'я людини.
творів Гончара на воєнну тематику. Затамувавши подих, я читав рядки "Прапороносців", в яких полк Самієва перетинав кордони України. Подумати тільки! Йшла війна, а молоді і вродливі юнаки і дівчата ри-зикували життям, йшли у бій. Але в той же час вони шанували людину, вони раділи і плакали, сумували і сміялись, любили і дружили. Вони знали ціну людському життю, але ніколи не ховались за спини інших людей. Мені часто згадуються слова Брянського: "Найкращі воїни - це вчорашні робітники, шахтарі, комбайнери, трактористи, взагалі люди чесних трудових професій. Адже війна - це насамперед робота, найтяжча з усіх відомих людині робіт, без вихідних, без відпусток, по двадцять чотири години на добу".
Серед моїх улюблених творів Гончара є роман "Людина і зброя". Гортаючи сторінки твору, я неначе знову проходжу вулицями рідного Харкова у воєнні часи, неначе зустрічаюсь з героями твору, сміливими студбатівцями. Говорять, що сила нашого народу не в зброї, а в людях. Підтвердження цьому я знайшов на сторінках роману, у роздумах Богдана Колосовського: "Мало в нас зброї, але найміцніша гартована зброя - у нас самих, в нашій волі, в наших серцях".
Дуже вразив мене і роман "Твоя зоря". Дійсно, поки є серед нас такі люди, як Кирило Заболотний, то є з кого брати приклад, є на кого рівнятись. І добре, коли перед людиною завжди сходитиме зоря, зоря чистоти, щирості, гуманізму.
Я впевнений, що Олесь Гончар був саме такою людиною, як його герої, вірною і відданою. Адже в усіх його творах - частинка його душі, яку він щедро подарував нам, читачам. Скільки б не пройшло років, а твори Олеся Гончара будуть актуальними, бо людяність, яку ці твори пробуджують у читачів, - вічна категорія, без якої не може існувати жоден народ.
ВОЛОДЬКА ЛОБОДА В НАШІ ДНІ
Є багато прикладів у літературі, коли образи художніх творів чітко розмежовуються на позитивні і негативні. Читаєш і думаєш: "От би так і в житті!" Тоді можна було б уникнути поганих людей, прогнозувати негативні обставини і обходити їх стороною. Але, на жаль, в житті значно складніше. Не відразу побачиш, хто є хто. Тому так часто можна потрапити в якусь халепу, товаришувати не з тими людьми.
Недавно я прочитав роман Олеся Гончара "Собор". Цей твір вразив мене своєю правдивістю. Розповідається в ньому про події епохи років шістдесятих, але і зараз роман актуальний. Він звучить застереженням і нам, і нашим нащадкам: "Люди, будьте людьми!"
Зараз відроджується багато храмів: будуються нові, реставруються вже існуючі. Але можна ж було їх і не руйнувати, якби наші попередники думали про майбутнє. Безумовно, то була доба сталінізму; хто міг
Loading...

 
 

Цікаве