WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Аналіз роману «Собор» - Реферат

Аналіз роману «Собор» - Реферат

питання щодо причетності до злочину. Винен той, хто вбивав лебедя чи той, хто стояв поруч і догідливе мовчав?
О. Гончар устами Ольги ставить перед сучасниками і нащадкамипитання моралі. Автор через переживання героїні новели "На косі" намагається зрозуміти межу добра і зла, прагне повернути людські душі до святинь,
ЗНАЧЕННЯ ТВОРЧОСТІ О. Т. ГОНЧАРА
Олесь Терентійович Гончар - всесвітньовідомий письменник і гро-мадський діяч. Його високо гуманістичні твори вражають глибиною і масштабністю мислення. Письменника турбує не тільки доля рідної України, а і доля всього людства. Уже в першому своєму визначеному творі - трилогії "Прапороносці" устами своїх героїв він гнівно засудив війни і все те зло, яке вони приносять людству. У його творах основним об'єктом дослідження є людина. Людські вчинки і людські помисли, людська велич і людська чистота - ось чим захоплюється письменник! Він обвинувачує як загальнолюдське зло так і антиморальні прояви окремих людей, вважаючи, що найменша підлість може згодом перерости у велику біду, що здатна призвести до трагедії багатьох людей або навіть людства в цілому. Вболівання за долю людини, високий патріотизм і гуманізм - ось найяскравіші ознаки творчості Олеся Гончара.
Перу письменника належить значна кількість романів, повістей" опо-відань, новел, критичних нарисів та статей. Твори перекладені більше як 40 мовами світу. Все прогресивне людство шанує прогресивні тенденції його творчості.
Внутрішнім пафосом письменника-патріота пройнято сторінки однієї з останніх книжок Олеся Гончара "Чим живемо. На шляхах українського відродження". У добірці статей, передмов, виступів, вибраних з доробку 60-90 років розкривається не тільки громадянська і творча позиція письменника, а і людське єство видатного майстра прози.
Відданий син України, Олесь Терентійович Гончар присвятив їй ба-гатство і щедрість свого таланту і свою синівську любов.
ЗРАЗКИ УЧНІВСЬКИХ ТВОРІВ
СОБОР ЯК СИМВОЛ ДУХОВНОЇ КРАСИ ЛЮДИНИ У ОДНОЙМЕННОМУ РОМАНІ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА
У кожної людини слово "собор" викликає свої особливі асоціації. Комусь уявляється служба в храмі, комусь - блиск хрестів на баштах у надвечір'я, комусь - велична панорама міста із злотоверхими церквами. Всі ці уявлення суто індивідуальні, але є між ними спільна риса - відчуття величі і неповторності. Недаремно ж у давнину соборами називали зібрання великої кількості людей для обговорення важливих питань релігійного чи іншого значення. Отже, слово "соборність" (єдність, єднання) є спорідненим до слова "собср".
Проблема збереження цінного історичного пам'ятника в романі Олеся Гончара набуває громадянського звучання, бо цей образ уособлює велич людини-творця, людини-воїна, людини-громадянина. "
Побудований на згадку про козаччину невідомими майстрами, стоїть собор, милує душу жителів заводського селища своєю архітектурною до-вершеністю. Дивуються сучасники майстерності стародавніх умільців: "Зуміли ж так поставити! Скільки не їдеш, хоч до самих плавнів, а все він буде у тебе перед очима. З будь-якої точки видно собор, звідусюди!" Доля кожного з персонажів роману більшою чи меншою мірою пов'язана із цією спорудою. У ставленні до цієї архітектурної пам'ятки розкриваються характери людей кількох поколінь. Адже собор - це не просто згадка про минуле, це історія цілого народу, його традицій, його культури, його су-часне і майбутнє. Це розуміє більшість героїв твору. Для Віруньки, для Івана і Миколи Баглаїв, для Ізота Лободи собор - жива істота, яка уособлює безсмертя цілого народу. Лише один розділ роману знайомить нас з невтомним дослідником, вченим-етнографом, видатним істориком Дмитром Яворницьким, але відбиток цього знайомства залишається в нашій пам'яті надовго. Професор Яворницький ладен був пожертвувати життям заради собору, захищаючи козацьку святиню від махновського розгулу. А хіба не славним нащадком козацтва виявився Микола Баглай? Адже він зупинив розгул бешкетників у приміщенні собору, мало не заплативши за це життям. Микола Баглай і професор Яворницький утверджували невмирущу силу народу, захищаючи цей історичний пам'ятник.
А Іван Баглай та його вчитель Ізот Лобода примножили велич народу своєю працею. Іван, перебуваючи у тривалому відрядженні в Індії, допомагає металургам, при цьому спостерігаючи за тим, як у цій країні шанують історію, як бережуть збудоване предками. Отже, він теж гідний нащадок славного українського роду, бо у наших пращурів праця завжди була в пошані.
На мою думку, найбільш досконало зобразив Олесь Гончар старого металурга Ізота Лободу. Постать цієї людини ніби уособлює в собі нероз-
ривну єдність минулого, сучасного і майбутнього. У минулу війну він разом з такими ж патріотами рятував Титана, навчив металургійній справі не одне покоління робітників. За визначенням Лободи-сина у нього "козацька волелюбна душа". Вийшовши на пенсію, Ізот Іванович став на сторожі навколишнього середовища, охороняв Скарбне від браконьєрів. У цьому вчинку поєднуються сучасне і майбутнє, бо робив він це в ім'я прийдешнього. Ось і виходить, що все своє життя Ізот Лобода захищав рідну землю, Вітчизну від батькопродавців, які "пів-України пустили на дно, думали море збудують, а збудували болото! Гниллю цвіте, на всю Україну смердить!.." Він не поодинокий у своїх вболіваннях.
Саме через ставлення до собору розкриваються характери і Вірунь-ки, і Єльки, і Шпачихи. Хоча всі три жіночі образи дуже різні за вдачею і за віком, але є між ними і спільне: всі вони дуже тонко відчували людську підлість і противились їй, але кожна по-своєму. Шпачиха, ця непроста і незвична постать, зберегла в собі людяність, щоб дати опір висуванцеві Лободі і цим стати на захист собору: "Звиняй мені, Володимире, але не в той бік ти думаєш".
Вірунька - молода, сильна, вольова, смілива жінка. Вона відкрито звинувачує Лободу у крадіжці таблички з собору. Віруньчина чистота і вірність ніби знаходять підтримку з боку собору, у його стійкості. "Собор ніби має в собі щось від стихії, навіває щось таке ж велике, як навівають на людину степ, або ескадри хмар, або окутані вічними димами чорні індустрійні бастіони заводів..."
На Єльку собор спочатку навіював страх, потім - спогади про ганьбу, і лише завдяки Миколі дівчина починає усвідомлювати і значення цієї величі для людей, і свою значимість у світі. ,
Персонажі твору ставляться до архітектурної споруди в залежності від свого світобачення, ерудиції, совісті, але приємно відзначити, що порядних людей у світі значно більше, ніж негідників. Я сподіваюсь, що більше ніхто і ніколи не дозволить бюрократові розчерком пера знівечити долю не тільки споруди, а і людини, і собори наших душ залишаться незайманими.
КРАСА ЛЮДИНИ-ВОЇНА ЗА РОМАНОМ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА "ПРАПОРОНОСЦІ"
Тема героїки нашого народу в роки Великої Вітчизняної війни була, є і буде актуальною, поки залишаються в пам'яті нашого народу її страхіття, поки живі учасники і очевидці
Loading...

 
 

Цікаве