WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Короткий літопис життя і творчості Василя Стуса - Реферат

Короткий літопис життя і творчості Василя Стуса - Реферат

за мету ознайомлення широких кіл української громадськості із Декларацією прав людини зокрема, і з Гельсінськими угодами - взагалі. Ці угоди були підписані главами урядів 35 країн в Гельсінкі в 1975 році і повинні були забезпечити дотримування високих принципів демократії, прав людини. Але група українських правозахисників розуміла, що в умовах тогочасної України це було неможливо, тому і з'явилась Українська Гельсінська Спілка - УГС.
Особливу злість викликали в КДБ меморандуми, що друкувалисяна Заході і сповіщали про незаконні арешти, списки політичних в'язнів, інформація про їх становище у в'язницях та таборах.
Свій другий термін покарання Василь Стус відбував у спецтаборі для політв'язнів на Уралі із надзвичайно суворим режимом: тільки за передачу на волю таборового зошита поет відсидів рік у камері-одиночці.
У глибині душі друзі розуміли, що він не вийде живий з цієї буцигарні, що його (саме його) душа не витримає довше такої наруги. Адже без якоїсь - хай мінімальної, позірної - адаптації до тих умов, без філософського відсторонення від них годі було вижити. г Натомість - вічний бій за свої людські права, за свою людську гідність, вічне самоспалення. Щоб вижити, катастрофічне бракувало кисню.
Вже остання лопнула струна,
вкрай напнута сподіванням. Досить
("Наді мною синє віхо неба" )
На захист поета виступала прогресивна громадськість цілого світу, зокрема відомий німецький письменник, лауреат Нобелівської премії Г. Белль. Академік А. Сахаров 12 жовтня 1980 року писав у своєму зверненні до учасників Мадридської наради для перевірки Гельсінських угод: "Вирок Стусові - сором радянській репресивній системі. Стус - поет. Невже країна, в якій загинули або зазнали репресій і переслідувань численні її поети, потребує нової жертви, нового сорому?
Я заклинаю колег Василя Стуса ;- поетів і письменників у всьому світі, моїх колег - учених, Міжнародну Амністію, всіх, кому дорога людська гідність і справедливість, виступити на захист Стуса.
Вирок Стусові повинен бути скасованим, як і вирок усім учасникам ненасильницького правозахисного руху".
У той час, коли з високої трибуни оголошували це звернення, поетові у таборі заборонили побачення з дружиною і сином, пересилку власних паперів, листування. В ув'язненні було безжалісно знищено рукопис останньої збірки віршів "Птах душі", створеної митцем незадовго до трагічної загибелі.
Але і в цих тяжких умовах Василь Стус не зломився, виступав . проти свавілля, чиненого табірною адміністрацією, за що був додатково караний.
Помер Василь Стус 4 вересня 1985 року в карцерній камері № З під час сухої голодовки (не пив навіть води) на знак протесту проти брехливого доносу наглядача Руденка, за яким його й посадили до карцеру. Йдучи туди, він сказав товаришам: "Я оголошую голодовку до кінця" і дотримав слова. Діагноз: ішемічна хвороба серця, інфаркт міокарда - так записано в свідоцтві про смерть III БК № 462963 від 17 жовтня 1985 року. Друг Стуса, поет Юрій Литвин теж помер у-таборі 5 вересня 1984 року в результаті "проникаючого поранення черевної :порожнини" в лікарні міста Чусового. Йому було 49 років, 21 з яких провів у тюрмах. Загалом же був засуджений на 41 рік.
Василеві Стусові на момент смерті виповнилося 47.
Їх поховали на цвинтарі в селі Копальному, У могилу Литвина вбили кілок із бляшаною табличкою, на якій вибито цифру 7, а на могилі Стуса - 9.
Багато офіційних осіб чи то з власної ініціативи, чи то за чиїмось наказом намагались зірвати, заборонити перепоховання. Але не вийшло.
19 листопада 1989 року прах Стуса і двох його побратимів Юрія Литвина та Олекси Тихого прибув літаком з Уралу до Києва.
У Бориспільському аеропорту зібралась чимала громада з іконами, свічками, калиновими вінками й національними прапорами.
Після панахиди у церкві процесія вирушила у скорботну путь. Зупинка біля дому, де мешкають Стуси і де так мало (між двома ув'язненнями) випало пожити в сімейному колі Василеві. Потім кортеж машин рушив до площі Богдана, до такої улюбленої і оспіваної поетом Софії. Тут якийсь час він працював в історичному архіві, тут він уперше дивився на її золотоверхі бані уже крізь ґрати слідчого ізолятора КДБ... На площі сотні людей з прапора-ми, портретами мучеників, свічками, калиновими і терновими вінками.
На цвинтарі теж величезний натовп. Після богослужіння із про-щальним словом виступають Іван Драч, Михайлина Коцюбинська, Олег Орач...
Чується плач, слова прощання...
Василеву могилу спалили напередодні виборів до Верховної Ради. Обгорів хрест на могилі Юрія Литвина. Винних не знайшли.
Олег Орач звернувся до української громади спорудити на могилі Стуса достойний пам'ятник. З різних кінців України почали надходити пожертвування, листи. Писали і присилали кошти різні люди, але щем у серці викликають гроші, які віддавалися з мізерних зарплат та пенсій. Якщо в нашої багатостраждальної Батьківщини є сини, годні віддати останнє на громадське діло, то вона не тільки _:ще не вмерла, а й не вмре вовіки!
Величезний літературний талант і висока культура в поєднанні з певними рисами вдачі - безкомпромісністю, відвагою, гордістю і, врешті, жертовністю в обороні своєї поневоленої вітчизни - саме це робить Василя Стуса справді унікальною постаттю національного пантеону, об'єктом інтенсивної патріотичної міфологізації та іконізації.
Як написав Є. Сверстюк, "...він обрав хрест, приготовлений його народові". :
Стус "повертається "до життя" у своїх віршах, уведених до шкільних підручників, у всенародній шані до поета-мученика, у назвах вулиць, пароплавів і районних літературних об'єднань, зрештою - в суто магічному ритуалі перепоховання 19 листопада 1989 р., присудженні йому посмертної (через 7 років) Державної премії ім. Т. Шевченка, нагородженні (через 12 років по смерті) орденом Ярослава Мудрого і посмертному прийнятті до Спілки письменників.
Стус - людина рідкісної моральної, обдарованості, голос сумління у світі розхитаних і розмитих понять честі, правди, порядності. Він зберіг свій стиль до кінця. І це було основою його трагедії. Він ніс даровану йому іскру Божу з гідністю і лицарською відвагою, не згинаючись і не обминаючи. На такій дорозі поети гинуть. Але свого життя йому вистачило для виповнення призначення: піднятися до верховини, на якій відкривається трагічний сенс наших шукань на землі, на якій проблискує мудрість осявань.
Сумніву нема, що Василь Стус, якому і народитись випало на святвечір, був людиною, створеною для легенди. Він творив легенду свого життя не для слави, а в силу своєї натури. У трагічну добу нашої історії він мусив трагічно загинути, упасти смертю лицаря честі на самому дні тюремної системи. Але Василь Стус переміг, бо здійснюється його мрія бачити вільною свою Вітчизну в майорінні блакитно-золотих прапорів.
Loading...

 
 

Цікаве