WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Короткий літопис життя і творчості Василя Стуса - Реферат

Короткий літопис життя і творчості Василя Стуса - Реферат

на виразку шлунка, через убивче ^ харчування стався прорив стінки і страшна кровотеча. Було зроблено складну операцію і хворий повернувся у в'язницю. Через брак ліків і погану їжу його мучив страшний біль. Маючи надлюдську волю, поет удень так тримав себе, що рідко хто здогадувався про його муки. Лише пізно ввечері він тихо вставав, виходив до коридору й там, наодинці,намагаючись нікого не розбудити, протяжливо й тихо стогнав. Але страшна хвороба не зробила його поступливішим. Він не міг змовчати на образу від тюремного начальства, а ось із гебістами не розмовляв принципово, читав книги у госпіталі, хоча це було суворо заборонено, на підтримку товаришів оголошував голодовки. За систематичну непокору і порушення режиму Стуса відправляли в ШІЗО, де через день влаштовувались "голодні дні" (150 г чорного хліба і дві склянки окропу), а в "ситі" дні давали зменшену в півтори рази супроти табірної норми порцію "баланди" і "січки". У карцері правилами було заборонено не лише постіль і ковдру, але й спідню білизну. Покараний мав право носити тільки труси і робу. А в Мордовії "і в червні часто бувають приморозки.
Після операції Василь став офіційним інвалідом другої групи. В умовах ШІЗО він міг втратити останнє здоров'я, і тому його товариші об'явили загально-табірну голодовку. Вони хотіли, щоб табірне начальство побачило, що в особі людини в сірій робі з нашивкою "Стус В. С." і стоптаних кирзових чоботях їм протистоїть живе втілення національного духу, символ національної гордості великого українського народу. Але начальник табору, українець Зінченко вигадував все нові й нові образи й покарання. Стусові було заборонено побачення з дружиною, на його поезії було організовано справжнє полювання, навіть трояндовий кущ, біля якого часто зупинявся Василь, начальство наказало викопати. Але Стус не зігнувся. Він обстоював гідність власну і своїх політичних однодумців, ви-ступав проти знущань табірного начальства. За це протягом 1973- 1976 років кільканадцять разів був покараний - позбавлений побачень, кинутий до штрафного ізолятора, до карцеру. Неодноразово Стус оголошував голодовки, кілька разів - на 14-18 діб. Не легше було й на засланні. -- Листи Василя із заслання свідчили, що живеться йому там не набагато краще, ніж у таборі, а може, й гірше. Почувався самотнім, та головне - не давали змоги лишитися сам на сам із собою, не дозволяли зняти кімнату, велено було жити в гуртожитку. Та ще й сусіди спеціально підібрані. Ні хвилини на самоті з собою, постійна загроза провокації, постійний страх за свої рукописи, книги - Отакій напрузі жив поет. Не дали його душі "розпросторитися", не дали. Лишалося тільки листування, Стусу багато писали не тільки України, а й з усього світу давні й нові друзі по лінії Міжнародної амністії.
Василь після ув'язнення був дуже ослаблений, виснажений нервово, з хворим серцем, з третиною шлунка, яка лишилась йому після операції виразки в ленінградській спецлікарні. Уже на запанні - нова травма. Якось загрався в шахи і повернувся до гуртожитку після відбою. Щоб не принижуватися перед черговим, спробував залізти на другий поверх через вікно, але зірвався й перебив пальці на обох ногах. Звичайно, якесь серйозне й систематичне лікування в умовах заслання було неможливе, і наслідки тієї травми ще довго давалися взнаки.
Але, не дивлячись на такий стан здоров'я, Стус змушений був працювати прохідником, а пізніше машиністом скрепера у підземній дільниці гірничої копальні.
Ось що писав він про місце свого заслання Михайлині Коцюбинській. "Глухе селище рудокопів - довкруги сопки, горбатий краєвид, над якими витає образ Драй-Хмари (десь тут, здається, був поет, звідси слав "розпачливі листи). Досі тут вдень (березень місяць) 25-30° морозу (взимку буває 60°). Але жити можна - люди їдуть добровільно, осідають".
Атмосфера на засланні ставала дедалі нестерпнішою: постійні провокації (з одного боку, залюбки створювалися ситуації, коли йому пропонувалася якась чарка, з другого - недремне чатування, щоб, якщо ту чарку було-таки випито, тут же ствердити стан алкогольного сп'яніння), цькування у преси. У районній газеті з'явився пасквіль "Василь Стус, його друзі й вороги", щедро розтягнений аж на два подання. Устами "простих радянських людей" Василя була кваліфіковано мало не як фашиста. Для того щоб відпустили попрощатися з помираючим батьком, поет мусив витримати справжню війну. Розпочав голодовку, вивісивши на дверях своєї кімнати, а гуртожитку оголошення із зазначенням мотивів. Це допомогло, Василя врешті-решт відпустили.
І в таких жахливих умовах Стус продовжує творити, пише вірші, вивчає французьку та англійську мови (володів також усіма слов'янськими та добре - німецькою), перекладає твори такого складного поета, як Р.-М. Рільке, роздумує над минулим, сучасним і майбутнім України: "Голови гнути я не збирався. За мною стояла Україна, мій пригноблений народ, за честь котрого я мушу обставати до загину",- записує поет у таборовому зошиті.
Рідна Україна була і джерелом сили та натхнення поетичного, і його нестерпним постійним болем.
"Як може розвиватися національне дерево, коли йому врубано півкрони? Що таке українська історія - без істориків, коли нема ні козацьких літописів, ні історії Русі, ні Костомарова, Маркевича, Бантйш-Каменського, Антоновича, Трушевського. Яка може бути література, коли вона не має доброї половини авторів? І авторів першокласних,- таких, як Винниченко, Хвильовий, Підмогильний",- розмірковує Стус у щоденнику.
Відбувши покарання, у 1979 році В. Стус повертається до Києва. Роки, неволі не зломили його. Правий був начальник зони, який давав таку характеристику поету: "Осужденньш Стус на путь исправления не встал".
Київ зустрів його задушливою атмосферою. "Нестерпна рідна чужина" жила малим і прихованим життям. Під пильним наглядом 7 люди хотіли-бути непримітними. Якщо в 60-ті роки побутувала думка: "Ти раніше стань доктором наук, а тоді вже їм щось доказуй", то у 80-ті, коли вже і з академіком Сахаровим розправились,- просто хилили голови і ховали очі.
Але свою благородну гуманістичну діяльність Стус продовжує oпопри всі погрози та умовляння. Працюючи в ливарному цеху заводу ім. Паризької Комуни, на конвеєрі Київського взуттєвого об'єднання "Спорт", веде енергійну громадську й літературну діяльність, бореться за національне визволення народу, за права людини. Усього вісім недовгих місяців судилося побути Василеві на волі, в колі сім'ї, друзів. Тодішня влада розуміла, яку небезпеку для неї становить спілкування такої сильної, героїчної і талановитої особистості безпосередньо з народом України, тому було зроблено все, щоб ізолювати поета надовго. Вирок виявився вкрай жорстоким: десять років позбавлення волі у таборах суворого режиму, п'ять років заслання за участь в Українській Гельсінській групі. Ця група, або інакше - Українська Гельсінська Спілка, ставила
Loading...

 
 

Цікаве