WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Короткий літопис життя і творчості Василя Стуса - Реферат

Короткий літопис життя і творчості Василя Стуса - Реферат

літе-ратуру в Ґорлівській школі № 23. Його гнітило жахливе становище української мови на Донбасі, здавалося, що він робитьдаремну справу, а українська культура в регіоні приречена на поступове вмирання. Болем і тривогою за долю народу, його духовність і майбуття пройнятий лист Стуса до Андрія Малишка від 13 грудня 1962 року: "Зараз я читаю рідну мову в Горлівці, в російській, звичайно, школі. В Горлівці є кілька (2-3) українських шкіл, яким животіти зовсім недовго. В Донецьку таких немає, здається. Отож, картинка дуже сумна.
У нас немає майбутнього. Коріння нації - тільки в селі, а "хуторянським" народом ми довго не проживем, пам'ятаючи про вплив міста, про армію, про всі інші канали русифікації.
Я знаю, що заради щастя рідного народу я міг би всім пожертвувати, я знаю, що тут я вихований рідним хлібом - "Жагою" Рильського, Вашим віршем "Україно моя", тож скажіть, поете, що робити?" Уже в цьому листі Стус однозначно визначає своє місце в суспільному житті. 1961-1963 роки стали для нього "часом поезії". Стус працював літературним редактором газети "Соціалістичний Донбас", багато писав сам.
У 1963 році поет вступив до аспірантури Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН України.
МУЖНЯ МУЗА ПОЕТА У ДРАМАТИЧНІ 60-70-ТІ РОКИ.
СУД ТА ПОКАРАННЯ
Перша половина шістдесятих років була позначена помітним, хоча і коротким розквітом духовного життя в Україні. Після довгих років сталінського терору, що глушив найменші паростки всього свіжого, демократичного, пролунали перші сміливі голоси молодих письменників Павличка, Симоненка, Драча, Коротича, які прагнули по-новому відтворити світ, поглянути на людину не як на гвинтик, а як на неповторну особистість.
Це було покоління новаторів, що будило національну самосвідомість народу, безкомпромісно висвітлювало соціальні суперечності, несло з собою свіжі теми й мотиви і цим рішуче ламало офіційні, казенні шаблони соціалістичного реалізму, виводило українську літературу на широкі горизонти світового мистецтва. І саме це покоління отримало назву "шістдесятники..."
"Шістдесятники" докорінно оновили арсенали поезії, виробили нові підходи до творення образів, які будувалися на широкій асоціативності, сміливому введенні в мистецьку практику понять і категорій, пов'язаних із досягненнями науково-технічного прогресу - з розвитком космонавтики, атомної фізики, генетики, значною мірою деструктували застиглі уявлення про традиційні поетичні жанрові форми, збагатили образну мову.
Однією з істотних прикмет творчості молодих митців було органічне злиття народно-пісенного начала з інтелектуальним, філософським, орієнтація на нові досягнення світової літератури, поетичне освоєння реалій науково-технічного прогресу, їхня творчість, громадська діяльність послужила детонатором пробудження національної самосвідомості народу, значним чинником розквіту (хоч і недовгого) українського мистецтва.
З другої половини шістдесятих років у житті країни відбулися зміни. З усунення від влади Хрущова розпочався мертвотний період застою, переслідування всіх інакомислячих, начеплення на них ярликів "націоналістів", "дисидентів", арешти, заслання, гулагівські табори.
Кращі представники інтелігенції на чолі з Л. Танюком утворили клуб творчої молоді, до якого входили художники Алла Горська та Панас Заливаха, літературознавці й письменники І. Дзюба, М. Коцюбинська, І. Світличний, Є. Сверстюк, В. Чорновіл. Вони протестували проти арештів та цькувань національної інтелігенції, проти переслідувань за прогресивні переконання і перші ж зазнали жорстоких репресій.
Безкомпромісний і запальний", нетерпимий до будь-якої неправди, Стус особливо боляче сприймав спроби тоталітарного режиму витравити останні рештки духовності нашого народу, зрусифікувати Україну, знищити саму українську мову. Йому було важко ужитися в задушливій атмосфері, що панувала в Інституті літератури АН України, директором якого був М. Шамота, прозваний "чорним академіком". Талановитого поета, що мав загострене почуття справедливості, відрізнявся правдолюбством, здатністю відчувати чужий біль сильніше, ніж власний, М. Шамота у вересні 1965 р. виключив з аспірантури. У його наказі значилося, що Стус звільнений "за систематичне пору-:o шення норм поведінки аспірантів і працівників наукового закладу". Але справжньою причиною покарання став випадок,, що трапився в кінотеатрі "Україна" на прем'єрі кінофільму С. Параджанова "Тіні забутих предків". Після перегляду картини і ~ виступу Івана Дзюби про те, що в Україні проходять арешти прогресивної інтелігенції, Василь Стус звернувся до глядачів і запропонував вставанням висловити протест проти незаконних дій уряду та КДБ.
І почалися поетові поневіряння. На роботу його не брали, деякий час довелося працювати навіть кочегаром. Друкувати, звісно, перестали. Рукопис першої збірки віршів "Круговерть" дістав негативну рецензію у видавництві "Молодь", і книга не побачила світ. Особливо болісно пережив Василь Стус те, що й другий рукопис - "Зимові дерева", який 5 років "залежував місце" у видавництві "Радянський письменник" і навіть був схвалений до друкуг теж зазнав долі "Круговерті". І тільки в 1970 році збірка "Зимові дерева" вийшла з друку і то за кордоном (у Брюсселі). Це була перша ^опублікована_книжка поета.
"Про поетів прийнято говорити на підставі публікацій. У цьому полягала партійна мудрість - "пропустити" чи "не пропустити" якогось автора в літературу. Пропустити - означало надрукувати книжку. Недруковані, так само як непрописані, були на пташиних правах. Потім слідчі називали їх "іменуючий себе літератором",-^-пояснював Євген Сверстюк.
З 1966 по 1972 рік Василь Семенович Стус працював на посаді старшого інженера в системі Міністерства промисловості будматеріалів УРСР.
Василь Стус продовжував багато писати -І- активно виступав проти свавілля і беззаконь брежнєвської системи, захищав права людини. Над труною трагічно загиблої художниці Алли Горської він відкрито звинуватив у вбивстві своєї соратниці існуючу владу. Поет знав, який тернистий шлях йому судився, та не прагнув "сховатися од долі". Як згадує письменник Ю. Покальчук, у розмові з ним Василь, сказав одного разу: "Я просто інакше не можу! І жити не можу .спокійно і не зможу! Я знаю, що за мною одного разу прийдуть, знаю свою долю, але я почуваю, що мушу її пережити саме ось так".
І лихе передчуття збулося. Стус був заарештований і звинувачений у тому, що, як говориться у вироку київського обласного суду від 7 вересня 1972 року, "систематично виготовляв, зберігав і розповсюджував антирадянські наклепницькі документи, що порочили радянський державний лад, а також займався антирадянською агітацією в усній формі". Поета було засуджено до позбавлення волі у виправно-трудовій колонії суворого режиму на п'ять років і заслання на три роки. Василь Стус писав: "Своєї вини я не визнав і в останньому
Loading...

 
 

Цікаве