WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Шпаргалки з курсу укр.література (різне) - Реферат

Шпаргалки з курсу укр.література (різне) - Реферат

стискаючи в руці "мертвої зорі неживе крило". Але митець переконаний у животворній силі кохання. Тому Д. Павличко силою свого окриленого слова звеличує прекрасне, вірне, відкрите для добра і радості почуття любові, що сильніше за смерть і муки, заздрощі й лицемірство, віддалі й час. Він закликає нас вслухатися в мелодію власного серця, щоб не пропустити в ній перших мажорних переливів, що передують коханню, оновленню і весні. А це значить, що інтимна лірика Павличка нестиме світло чистих почуттів ще не одному поколінню.
"ЛЮБИТЬ ЛЮДЕЙ МЕНЕ НАВЧИЛА МАТИ..."
Наше дитинство починається з матері. Вона - найрідніша та найдорожча в цілому світі людина. Кожне її слово, мудрі поради і добрі діла - це Книга життя, з якою вирушаємо ми в далекі світи. І перший усміх до сонця, і перший "добридень" людям - це теж від матері. І оте одвічне: "не вкради", "не убий", "шануй старших", "люби ближнього свого"...
Мамина Книга життя... Вона про радощі й тривоги, про вміння творити правду і доброту. І тільки гортаючи сторінку за сторінкою, стаємо ми дорослими, стаємо людьми. А серед усіх премудростей материної науки найперша - любити людей. Без цього ніхто не зможе піднятися на крилах своєї мрії.
Хіба не безмежна любов Тараса Шевченка до своєї матері-кріпачки стала виміром усього життя поета, зробила його великим правдошукачем і людинолюбом? Хіба не біль і розпука малого хлопчини, який тримав свічечку над труною покійної неньки, пізніше вилилися на папері згустками болю, утвердила його як поборника людських прав, як великого Кобзаря?!
Пісня і праця стали могутніми крильми літературної творчості Івана Франка, вони надихали поета любити галицького простолюдина і все своє життя присвятити рідному народові. А ці почуття виніс він з рідної хати, де мудрим порадником був батько, а душа розквітала від маминих пісень. І впродовж життя пам'ятав про це вдячний син:
Правда, матусю! Спасибі за раду!
Я її правди не раз досвідив.
Праця дала до життя мні принаду,
Ціль дала, щоб в манівцях не зблудив.
("Пісня і праця")
Не зрадив мудрої материнської науки Павло Грабовський. Навіть там, у далеких сибірських краях, він не зневірився, не нарікав, а боровся, посилав свої полум'яні вісточки матері-Україні, рідному народу. І, звичайно, їй, дорогій своїй матусі:
Мамо-голубко! Горюєш ти, бачу,
Стогнеш сама у журбі;
Хай я в неволі конаю та плачу, -
Важче незмірно тобі.
Для Олександра Довженка увесь світ починається з матері. І казкові голуби над їхньою хатою, квітник і город, палка любов до чарівної Десни - усе це від мами і все це проросло в його серці міцними паростками добра, людяності і щирої закоханості в людину праці. У митця образ такого трудівника теж асоціюється з його матір'ю, яка любила "...саджати що-небудь у землю, щоб проізростало".
Мабуть, немає поета в сучасній літературі, який не співав би осанну матері. Павло Тичина і Максим Рильський, Володимир Сосюра і Андрій Малишко, Дмитро Пав-личко, Іван Драч і Ліна Костенко, Василь Симоненко і Василь Стус... Та чи не найглибше і не найповніше опоетизував матір Борис Олійник. Цикли віршів "Сиве сонце моє" присвячені неньці, яка не тільки дарує нам життя, а й вчить "по совісті жити" і любити людей. Мати в поезії Б. Олійника - це, в першу чергу, хранителька роду, це ніжна і чуйна жінка, мудра порадниця. Її не можна зрадити, забути, покинути, вона завжди і всім потрібна. Здається, що й увесь світ відповідальний перед нею.
Вона посміхнулась, красива і сива, як доля,
Змахнула рукою - злетіли увись рушники.
"Лишайтесь щасливі", - і стала замисленим
полем На цілу планету, на всі покоління й віки.
("Пісня про матір")
Життя іде. Барвистими маминими рушниками стеляться в широкий світ дороги. Дорослішають діти, сивіють матері - такий закон життя. Та не старіють неньчині тривоги, материнська ніжність і ласка. Як і "Пісня про рушник" А. Малишка, що давно вже стала Гімном Матері, її одвічній любові. Тож завжди пам'ятаймо про це. І ніколи ие зраджуймо своїх матерів, які навчили нас творити добро на землі. І ще пам'ятаймо, що
Можна вибрать друга. І по духу брата,
Та не можна рідну матір вибирати.
Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
(В. Симоненко, "Лебеді материнства")
"В НАС ЄДИНА МЕТА-УКРАЇНА СВЯТА,
НЕЗДОЛАННА НІКИМ І НІКОЛИ"
Любіть Україну, як сонце, любіть,
Як вітер, і трави, і води.
В годину щасливу і в радісну мить,
Любіть у годину негоди.
(В. Сосюра, "Любіть Україну")
Серед найсвітліших людських почуттів - любов до неньки, що дала життя, і до Вітчизни-матері. Україна... Край невимовної краси і тяжкої недолі, неповторної пісні і волелюбного лицарства, край з багатою і на радість, і на криваві сторінки історією. Але найбільше багатство кожної землі - її вірні дочки і сини, які своєю любов'ю рятували вітчизну від поневолення і занепаду, від духовного спустошення і зневіри.
Ми захоплюємося любов'ю до України славетного Петра Конашевича-Сагайдачного, коли читаємо "Людолови" 3. Тулуб і однойменний роман А. Чайковського, звитягою Івана Сірка в "Ясі" Ю. Мушкетика. Нас вражають мужність і відданість нездоланних Байди і Морозенка.
Прикладом служіння рідній землі стали подвиги юних січових стрільців, для яких девізом були слова М. Вороного: "Серця кров і любов - все тобі віддати в боротьбі". Крізь згарища, руїни йшли вони в бій "за рідний край, за нарід свій, за долю України".
Вражає відвага тих, хто "грудьми вогняними" зустрів фашистську навалу. З любов'ю до Батьківщини творили чудеса мужності сини і дочки української землі. Читаєш "Україну в огні" О. Довженка і проймаєшся гордістю за нескорений дух, за міць і доблесть нашого народу, "якого Правди сила нікимзвойована ще не була".
Кожен рядок великого Кобзаря пройнятий уболіванням за долю рідної землі, прагненням прислужитися визвольним змаганням свого одуреного, покірного народу. Кобзареве життя - зразок патріотичного служіння батьківщині, коли слово і діло єдині, коли у "врем'я люте" не зрадиш, не похитнешся. Що сталося б з Шевченком у тридцять третьому, у тридцять сьомому роках?
Певно, побувавши в Косаралі,
побував би ще й на Соловках.
(Л. Костенко)
Слово правди, слово любові Кобзаря будило сонних, запалювало байдужих, вело сміливих. Це у Т. Шевченка вчилися непокірності В. Стус, О. Тихий, Ю. Литвин, В. Симоненко, Л. Костенко та багато інших, хто із раба виріс у сина України-матері.
Ти вже не згинеш, ти двожилава,
земля, рабована віками,
і не скарать тебе душителям
сибірами і соловками.
(В. Стус)
Від любові кожного з нас залежить, яким буде майбутнє України. Любити її - це значить працювати і творити в ім'я рідної землі, відроджувати народні традиції, повертати забуті імена і заповнювати "білі плями" історії та культури, вивчати рідну мову.
Любіть Україну всім серцем своїм
і всіми своїми ділами.
(В. Сосюра)
Наша сила - в єдності та згуртованості, бо тільки єдність та згуртованість народу творить державу. Хай заповітом стануть для кожного слова славного сина нашого народу Т. Шевченка:
Любітеся, брати мої,
Украйну любіте...
Loading...

 
 

Цікаве