WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Шпаргалки з курсу укр.література (різне) - Реферат

Шпаргалки з курсу укр.література (різне) - Реферат

характер і палкі почуття. Ліна Костенко дала нове життя цьому легендарному образові, і це тлумачення переконливе і привабливе.
Маруся успадкувала від своїх батьків благородство, гідність, чесність та душевну красу. А ще їй дістався співучий мамин голос. Вперше вона звернулася до пісні маленькою дівчинкою, коли загинув від ворожої руки її батько. Маруся побачила виставлену на острах його відсічену голову, і це незглибиме горе вилилося у співі: "А смерть кружляє, кружляє, кружляє навколо палі. Наносить білого снігу у очі його запалі..." А остаточно дівчина відкрила душу пісні, коли почула, як батькову славу донесла до них кобзарева дума:
Усе ввижалось: "Орлику Чураю,
Ой забили тебе ляхи у своєму краю!"
Все думала: хоч би ж було спитати,
хто склав слова про нього, про той край.
Що був же він ріднесенький мій тато,
а от тепер він - орлик, він Чурай.
Особиста драма Марусі Чурай була тісно пов'язана із всенародною драмою. Вона звернулася до пісні, щоб висловити своє ставлення до того загального лиха, яке спіткало її Батьківщину. Загальнонародне боліло у її душі як особисте. Її пісні дивували багатьох міщанок, тому що, на їхню думку, складати їх повинні лише кобзарі:
Та й не сказати, - що вона співає:
Сама собі видумує слова.
Таких дівок на світі не буває.
Та й те сказати, - що вона співає?
Хіба для того дівці голова?
Герої роману по-різному ставляться до її пісень. Одні - захоплюються ними, інші - не люблять, тому що часто відчувають засудження своїх вчинків з боку Марусі. Таких персонажів немало у творі. Це насамперед Райці, Бобренчиха, Горбань і, звичайно ж, Вишняк та його рідня. Чураївні, яка вболіває за долю своєї землі, прикро усвідомлювати, що
у всіх оцих скорботах і печалях,
у всіх оцих одвічних колотнечах -
і чураївські голови на палях,
і вишняківські голови на плечах...
Трагедія її особистості полягала найперше у невідповідності між Марусиними уявленнями про честь, гідність, совість, самопожертву в ім'я народу і тим, що вона бачила у своїх краянах. І тому боляче вразило дівчину те, що її коханий виявився такою ж дріб'язковою і нешляхетною людиною: "Нерівня душ - це гірше, ніж майна". В розпачі вона приготувала для себе отруту, але її випадково випив Гриць. Безневинно вона потрапила під суд, але не сказала й слова на свій захист. Вона була ошукана у своїй любові і випалена нею дотла.
Від смерті її врятував Іван Остряниця, який привіз універсал від Богдана Хмельницького про скасування вироку. Слова універсалу про значення народного співця звучать уже не так для Марусі, як для людей, щоб вони зрозуміли, що саме співець дарує їхнім діянням безсмертя.
Маруся, несучи в серці свій біль, вирушає на прощу до Києва. Ми бачимо очима Чураївни та мандрівного дяка руйнацію України. Перед подорожуючими сторінка за сторінкою гортається велика книга бід українського народу. Перед їхніми очима уявно постають мученицькі смерті його ватажків, "подвиги" ката Яреми Вишневецького, удовині села, голод на Волині та ще багато такого, про що
у селах ридма плачуть кобзарі, або такі, як ти оце, дівчата в сумних піснях виспівують життя. Ще Україна в слові не зачата. Дай, Боже, їй родити це дитя!
Маруся болісно переживала смерть коханого, причиною якої вона вважала себе. Проте особиста драма не закрила їй очі на страждання народу. Її талант продовжував служити людям - пісні Марусі співає полтавський полк, виходячи в похід. У них ви-являється нескорений дух та моральна краса дівчини, яка болісно переживає за долю рідного краю. Тому все сказане нею за її непросте життя належить уже не їй, а народові, історії.
"ЧЕРВОНЕ - ТО ЛЮБОВ, А ЧОРНЕ - ТО ЖУРБА"
(ІНТИМНА ЛІРИКА ДМИТРА ПАВЛИЧКА)
За десятки століть історичного розвитку людство підкорило чимало висот у різних галузях життя. Та нерозгаданою залишається таємниця душі, в якій незгасним вогнем горить священне і неподоланне почуття любові. Служіння їй є вищим змістом людського існування, адже саме воно спричинило духовний злет всесвітньої цивілізації.
Любов постає перед нами у різних іпостасях: в усмішці матері, у щебетанні дитячих голосів, у сонячних бризках літньої днини. А в юності - обертається коханням, єдиним, незабутнім, неповторним.
Поповнив скарбницю поетичних освідчень у коханні й відомий український поет, наш сучасник Дмитро Павличко. Одна з його ранніх поезій "Коли ми йшли удвох з тобою" вражає пронизливою щирістю почуттів, висловлених у ніжнозвучних поетових рядках. Автор малює ідилічну картину: ліричний герой та його дівчина ідуть "вузькою стежкою по полю". Поетова "струнка, солодка згуба" необережно і грубо топче колоски пшениці. Її душа була не настільки тонкою, щоб почути їхній розпачливий крик. Дівчина сприймала красу і труд поверхово, не бачачи в них вінця людсь-кого генія та Божої благодаті. І це боляче вражає закоханого героя, вселяє пророчий страх за майбутнє свого щирого почуття:
...я змовчав. Я йшов покірно,
Бо я любив тебе надмірно,
Але мені тоді здалося,
Що то не золоте колосся,
Що то любов мою безмежну
Стоптали так необережно.
Одвічна драма- різне бачення світу, протилежне розуміння щастя та сенсу існування на Землі закоханими людьми - у цій поезії ще не розвивається до трагічної глибини. Та й у інших інтимних віршах Павличка тужливі ноти не переходять у рекві-ємні акорди. Любовна лірика поета сонячна, напоєна пахощами рідної Гуцульщини, щедра і довірлива. Навіть смуток листя світлий, мудрий, осмислений і пережитий по-філософському. Варто лише перечитати його збірку "Таємниця твого обличчя", до складу якої входять перлини інтимної лірики Д. Павличка, і переконатися в цьому.
У своїх віршах поет виповів, передусім, усього себе, свою неповторну особистість. Уся книга, від першого й до останнього рядка, наповнена індивідуальним чуттям автора. Гіперболічне звучать рядки твору, що дав назву цілій збірці:
Найдовша з усіх доріг -
Дорога твого приходу.
Найбільша з усіх таємниць -
Таємниця твого обличчя.
Прості слова, помножені на почуття ліричного героя, карбуються впам'яті, викликаючи згадки та фантазії. А далі - глибина поетового кохання: "Ми прощаємося на день, Ніби розходимося на віки".
Глибоке проникнення у внутрішній, духовний світ демонструють і ті вірші зі збірки, які стали популярними піснями. Яскрава . метафоричність вірша-пісні "Дзвенить у зорях небо чисте" вражає виразністю поетичних образів. Душа, що в самотності "неначе дерево безлисте", переживає благотворні метаморфози, коли до неї приходять щаслива доля і справжня дружба. Але тільки тоді, коли в ній оселяється довгождане кохання, розквітає по-весняному:
Як надійшла любов справдешня,
Хлюпнула пригорщу тепла,
Моя душа, немов черешня,
Понад снігами зацвіла.
Одним із кращих результатів творчої співдружності поета Д. Павличка і композитора О. Білаша стала пісня "Я стужився, мила, за тобою". В основі твору - улюблені фольклорні образи явора та його яворини. Вони ладні сплестися в обійми, кохаючись, та не можуть подолати фатального збігу обставин і з'єднати свої долі воєдино:
Він росте й співає явороньці,
І згорає від сльози роса.
Так, героям інтимних віршів Павличка іноді доводиться відчути дотик безнадії,
Loading...

 
 

Цікаве