WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Шпаргалки з курсу укр.література (різне) - Реферат

Шпаргалки з курсу укр.література (різне) - Реферат

уяві собор стояв як образ його землі, який народився з давніх спогадів і нової зустрічі з Дніпром і пущами, це був "образ пролітаючий, мов зітхання вітру в осінньому листі..." Цю величну церкву як символ краси рідної вітчизни, а не пристанище Бога, митець вимріював усе життя.
У процесі творення собору Сивоок наче самознищувався. "Тепер зродилося в ньому щось ніби рослинне: мов рослини - квітками і листями, він тепер жив і промо-вляв до людей тільки барвами ... спливав крізь кінці пальців на свої мозаїки, небаче-ними кольорами..."
Складним і суперечливим постає образ князя Ярослава, але змальовується Ярос-лав Мудрий передусім як людина і син свого часу. Багато в яких рисах привабливий і водночас жорстокий, закоханий у книги, прогресивний як розбудовувач Київської держави і разом з тим, звичайно ж, виразник інтересів свого класу, далекий від турбот про життя простого народу. Задумав Ярослав спорудити собор на зразок величних храмів візантійських. Ним волів здивувати світ. І задум Сивоока припав йому до душі. У цьому незвичайному соборі князь хотів знайти примирення нового, чужого зі ста-рим, своїм, подолати роздвоєність, що мучила його протягом багатьох років.
"Цей собор вже з першого дня його існування, певно, мало хто вважав за житло для Бога - він сприймався як надійний притулок людського духу, тут відразу задомо-вився дух громадянства і мудрості тих, хто вибудовував державність Київської Русі ... Диво!"
П. Загребельний у своєму романі зумів показати історію України, об'єднавши три її шари: давнину, другу світову війну й сьогодення. А головний об'єднуючий центр - це образ Софії Київської, незвичайного дива з див "во всем полунощи земном". У розділах роману, де розповідається про окупований фашистами Київ, а також про ми-рне життя героїв в шістдесяті роки, усі персонажі пов'язані з собором. У роки Великої Вітчизняної війни есесівець Шнурре за наказом фюрера хоче вирізати найкращі фрес-ки для музею в гітлерівському Лінці. Учений-історик Гордій Отава перешкоджає йому ціною власного життя. Син Гордія, також історик, настільки закоханий у собор, що не може відмовитися від цього дива навіть заради кохання.
Собор зв'язує покоління, говорить з нами про минуле, про культуру нашого на-роду. Одночасно з "Собором" Олеся Гончара роман П. Загребельного "Диво" закли-кає сучасників "берегти собор людських душ", будувати майбутнє свого народу, його добробут і щастя. Створений майстром образ Софії Київської проступає крізь імлу століть і втілює невмирущість духу українського народу. За довгу історію свого існу-вання різні завойовники намагалися знищити це диво, та знову і знову поставав со-бор. Він "стояв уперто, несхитно, вічно, так ніби не будований був, а виріс із щедрот київської землі..."
"Я Б ПОБАЖАВ ТОБІ КОГОСЬ ОТАК ЛЮБИТИ,
ЯК Я ТЕБЕ ЛЮБЛЮ..."
(ЗА ПОЕЗІЄЮ ВАСИЛЯ СИМОНЕНКА)
Василь Симоненко, співець чарівної краси нашої незрівнянної України, пішов з життя ще зовсім молодим, не досягнувши тридцятилітнього віку. Але всі двадцять вісім років, подарованих йому вічністю, прожив чесно, відкрито й гордо ніс звання народного поета, "витязя молодої української поезії". Митець настільки самовіддано любив рідну землю і славний козацький рід, що вся його творчість пронизана духом палкого патріотизму.
Замріяний, захоплений, переповнений швидкоплин-ними емоціями, Симоненко був натурою надзвичайно тонкою, вибагливою, невтомною в пошуках ідеалу. Він ще-дро дарував скарби своєї багатющої душі, вулканічного темпераменту і, як усі юнаки, сподівався від життя царської віддяки. У поезії "Світ який - мереживо казкове!" він пристрасно передає відчуття напруженого очікування чуда, якого просить у долі:
...Дай мені любові, дай добра,
Гуркочи у долю мою, світе...
Не шкодуй добра мені, людині,
Щастя не жалій моїм літам...
А чи можливе щастя без кохання? Мабуть, поет ніколи конкретно й не ставив перед собою це питання, а просто готував душу свою прийняти, обігріти майбутню єдину, велику і вірну любов, тому не хотів розмінюватись та розпорошуватись. Ця ду-мка виразно проступає з рядків його вірша "Буду тебе ждати там, де вишня біла..." Ліричний герой поезії ще не переживає солодких мук пристрасті, він тільки передчуває прихід незвіданого, бо "признається щиро":
...не тебе я жду,
Жду свого кохання в білому саду.
Але справжнє почуття, як і годиться, прийшло несподівано.
Вона прийшла непрохана й неждана,
І я її зустріти не зумів, -
ділиться своєю радістю окрилений митець у вірші "Вона прийшла". І ця таємнича "вона", ця безсонними юнацькими ночами виплекана мрія, увірвалася в поетове життя раптово, освітивши його ніжною жіночою ласкою:
Вона прийшла, заквітчана і мила,
І руки лагідно до мене простягла,
І так чарівно кликала й манила,
Такою ніжною і доброю була.
Симоненко не шкодує поетичних барв для оспівування чудодійного почуття, зображує його експресивно і гіперболічне, бо з тієї миті, як затремтіла в його серці ме-лодія любові, увесь світ сконцентрувався для нього в коханих очах, і він уже
...не чув, як жайвір в небі тане,
Кого остерігає з висоти...
Усепоглинаюча пристрасть не залишила вибору, вона полонила душу й тіло, оволоділа думками, і ніщо не в змозі було її перемогти. Підкоряється їй і ліричний герой поезії, сміливо ступаючи під її сонценосні знамена. А риторичне питання, яким за-вершується поезія, звучить як утвердження всемогутньої сили земного кохання, його солодкої зваби.
Проте поет, звичайно, усвідомлює, що в країні Любові бувають і маленькі непо-розуміння, і великі трагедії. Що гармонія практично невловима і тримається на хиткому містку, протягнутому над прірвою крайнощів. Тому у вірші "Є в коханні і будні, і свята" митець піднімає цю проблему і стверджує: коли почуття справжнє - воно переживе період руйнування рожевих ілюзій:
...жодного разу
І вагання, і сумнівів час,
Дріб'язкові хмарки образи
Не закрили б сонце від нас.
У цій розгорнутій метафорі - глибина почуттів ліричного героя, який хоче бути до останку щирий зі своєю коханою і використовує всі свої духовні резерви, щоб постійно поповнювати чашу любові. Тому так експресивно звучить авторське безкомпромісне звертання до володарки свого серця:
Ненаглядна, злюща, чудова,
Я без тебе не можу жить!..
Подібна вибуховість та афористичність характерна для усієї творчості ВасиляСимоненка, окрасою якої є його інтимна лірика. І, можливо, якби невблаганний час відрахував поетові більше весен, ми змогли б прочитати ще не один замріяно-ніжний чи памфлетно-загострений вірш талановитого майстра слова. Та й те, що зосталось нам від митця у духовний спадок, незмінно зворушує наші душі і серця, примножує красу і добро на Землі.
ВТІЛЕННЯ В ОБРАЗІ МАРУСІ ЧУРАЙ МОРАЛЬНОЇ
КРАСИ Й ТАЛАНТУ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ
(ЗА ОДНОЙМЕННИМ РОМАНОМ ЛІНИ КОСТЕНКО)
У романі Ліни Костенко змальовано трагічну долю легендарної народної співачки, життєвий шлях якої тісно пов'язаний з всенародною драмою - кривавою боротьбою уярмленого народу з поневолювачами. Давня легенда доносить до нас об-раз Марусі Чурай. Мелодійні Марусині пісні переконують, що ця дівчина була надзвичайно талановитою, а відома історія отруєння її коханого говорить про сильний
Loading...

 
 

Цікаве