WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Шпаргалки з курсу укр.література (різне) - Реферат

Шпаргалки з курсу укр.література (різне) - Реферат

ТЕМА КОХАННЯ Й ВІРНОСТІ В ПОЕЗІЇ МАКСИМА РИЛЬСЬКОГО І ВОЛОДИМИРА СОСЮРИ
Міняються часи і влада, міняється життєвий уклад і людський світогляд. Але незмінними лишаються найвищі істини, незмінною лишається людська потреба любити. Тема кохання в усіх народів, від прадавніх часів і до наших днів, - завжди актуальна для мистецтва, бо корені її глибоко заховані в людському єстві.
Загальновизнаними рисами української натури є м'який ліризм, схильність до тонкого світовідчуття, до поетизації інтимних почуттів. Тому українські поети незмінно чаруючі і прекрасні в інтимній ліриці.
Максим Рильський та Володимир Сосюра не становлять винятку з цього правила. Мистецька совість, що натикалася на заборони та цензуру, мусила обходити суспільні проблеми. І тому інтимна лірика була тією шпаринкою, тим не зацькованим світом, де можна було бути щирим, бути собою.
Максим Рильський був справжнім майстром поетичної форми. Гарний смак і бездоганне володіння словом стали запорукою того, що тема кохання знайшла в його творчості надзвичайно гармонійне втілення. Співзвучність закоханого серця і навко-лишнього світу - основний мотив його інтимної лірики.
...Знов слова, міцні,
Як темна мідь, у тиші залунали.
Але рука безвладно випускає
перо, - бо повстає в моїх очах
Жіноча постать, як ламка крижинка...
("І знов "Тадеуша" я розгорнув")
Поет схиляє голову перед жіночою красою, дуже тонко відчуває красу внутрішню, високо цінуючи в прекрасній половині людства шляхетність, вишуканість, вірність, здатність розуміти і любити. Ніщо не може затьмарити образ коханої в його поетичній уяві:
Не знаю, де ти, хто ти, що ти нині,
Усе перекотилось без сліда...
Та вірю, як приречено людині,
Що й досі ти прекрасна й молода.
("Лист до загубленої адресатки")
Інтимна лірика Максима Рильського тісно переплетена з пейзажною. Таке враження, що світ навколо ліричного героя облагороджується силою і чаром кохання. І з цвіту цієї гармонії неминуче має зродитися прекрасний плід:
Сонце сховалося в морі, троянди запахнуть п'яніше,
Руки шукатимуть рук, уст пожадливі уста...
Дай же нам сили, богине, в коханні вродливими бути
І в заворожену ніч мудрого сина зачать.
("Нашу шлюбну постелю вквітчали троянди пахучі...")
Світла печаль, якою напоєна інтимна лірика Рильського, у творчості Володимира Сосюри, присвяченій темі кохання, поєднується із жагучою пристрасністю, небаченою силою почуття:
Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
і земля убирається зрання...
("Так ніхто не кохав...")
Уяву митця образ коханої бентежить згадками. Поєднана долею з іншим, вона у незгасній пам'яті залишається щастям поета, його бажаною і єдиною:
Наче сон... Я прийшов із туману
і промінням своїм засіяв...
Та на тебе, чужу і кохану,
я і славу б свою проміняв.
("Коли потяг у даль загуркоче...")
Як і в поезії Рильського, в інтимній ліриці Володимира Сосюри глибина і краса почуття вносить гармонію у світ навколо ліричного героя:
Васильки у полі, васильки у полі,
і у тебе, мила, васильки з-під вій,
і гаї синіють ген на видноколі,
і синіє щастя у душі моїй.
("Васильки")
Любов у душі людини сильніша над усе. Поет переконаний, що цей благословен-ний божий дар прилучає людство до вічного:
Якби зібрати з неба всі зірки
і всі сонця з усіх небес на світі, -
моя любов горітиме яркіш
за всі сонця, на тисячі століттів.
("Марії")
ЛЮДСЬКА ДОЛЯ ТА ЛЮБОВ ДО РІДНОЇ ЗЕМЛІ
У ТВОРЧОСТІ АНДРІЯ МАЛИШКА
Андрій Самійлович Малишко - непересічна постать в історії української культури. Його багатогранний талант проявився у різних галузях, але найбільш прихильною до митця була муза поезії. У його доробку більше двох десятків збірок і сімнадцять поем, в яких автор охоплює ведичезні тематичні обрії. Але про людину праці, людинупатріота поет пише з особливим трепетом і душевним теплом.
Рідна земля в поезії "Батьківщина" змальована як джерело життя, мудрості, краси і материнської опіки. Вона, як справедливо вважає митець, має якусь магічною силою, бо ті, кому дала "хліб... з піснями солов'я", набувають надприродного могуття:
Ми знялися гордо і крилато,
Бачим світ і небо молоде.
Той, кого навчила ти літати,
З піднебесся зроду не впаде.
Звичайно, ці рядки - свідомо витворений сплав гіперболізації та пафосу, але свідчать вони про благородне прагнення Малишка оспівати образ рідної землі і подати його читачам якомога привабливішим. Тому навіть у найтяжчі роки його поезія знаходила шлях до людських сердець. Неповторна врода солов'їної України надихнула поета на полум'яну віршовану обітницю вічного служіння "тихим водам" і "ясним зорям".
Ліричний герой поетичного циклу "Україно моя", написаного в роки фашистської навали, теж звертається до землі своїх предків, наче люблячий син до найріднішої у світі істоти - матері:
Україно моя, мені в світі нічого не треба,
Тільки б голос твій чути і ніжність твою берегти.
А як витончено і лагідно Малишко називає свою землю "польовою мрійницею", "краплею у сонці з весла"! Як запевняє, що "озброєні діти Залізнякові" не дадуть сплюндрувати її святе лоно, бо вже "на шулік вилітають орли". Та й сам митець ладен до останнього подиху виборювати свободу Україні:
Я віддам свою кров, свою силу і ніжність до краплі,
Щоб на потару ти встала, тополею в небо росла.
Болісно стискається серце ліричного героя від самої згадки про "дитини забитої змучений ротик" чи "залізом обпечені очі дівочі", бо він - єдинокровна частинка то-го "ми", що складає націю, народ.
Про все це поет говорить схвильовано та пристрасно, створюючи єдність настрою та зримості струнко викладених в поетичну будову деталей. П'ятий вірш циклу овіяний трагізмом і безвихіддю:
Повішених вітер гойдає,
Гармата б'є опівночі.
І тліє все в попелищі: і радість, і труд, і піт.
Понівечена воєнним лихоліттям, але не підкорена ворогом українська земля, майстерно персоніфікована поетом у багатьох його творах, відповідає своїм дітям та-кою ж всепоглинаючою любов'ю, постійною готовністю до подвигу. Так, у поемі "Прометей" вона разом з жителями села прагне вирятувати із залізного кільця смерті пораненого солдата.
А в поемі "Це було на світанку" українська земля підтримує з героїнею постійний зв'язок від днів променистої юності до прощальних хвилин переходу у вічність. Тому патріотизм героїні щирий, ненаграний. Він - невіддільна частина її чесного трудового життя. Хоча доля доярки складна, сповнена скорботи, Докія, ця дивовижна жінка, все-таки щаслива. Бо як не важко було практично голими руками обробляти невеселу ниву, як не складно доводилось без чоловіка виховувати дітей, але стійкі мо-ральні принципи та світла яюбов до землі-прародительки дозволили їй пройти життє-ву дорогу з гордо піднятою головою.
Сили інаснаги давала їй рідна земля, за яку "із гарячою помстою вийшла б на люди", за яку "стала б, мов криця". Це не просто слова, тому що, коли земля, змучена і війнами, і революціями, "лежала горбата, нужденна, безсила", то саме Докія, невтомна трудівниця, її "вмила потом і колосом заколосила". Тому таким логічно
Loading...

 
 

Цікаве