WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Іван Франко і Коломия - Реферат

Іван Франко і Коломия - Реферат

уточнити, що він прожив тоді в Нагуєвичах не тиждень, а тільки два дні, бо вже 15 червня покинув рідне село і зупинився на день чи два в Дрогобичі. Причиною такої поспішної розлуки молодого поета з рідним селом було непорозуміння з вітчимом. Про цей конфлікт згадує у своїх спогадах брат Івана - Захар Франко: "Вітчим весь час сварив і вмовляв брата, щоб політичних справ не брався, а Івак відповідав "Е, що ви знаєте..." (Спогади про Івана Франка. - Львів, 1972, Кн. 2. - С. 37). Про суперечку І. Франка з вітчимом знаходимо натяки і в його вірші "Рідне село", написаному наступного дня (14 червня) після повернення додому. Вірш закінчується словами:
Прощай, село моє! Що тут мене держало,
Те щезло; що тепер держить -
Таке важке, що, мов гора, тяжить
На серці. Геть іду - і плачу над тобою.
(Т. І. - С. 78)
П'ятнадцятого червня І. Франко покинув Нагуєвичі й подався до Дрогобича, де написав вірш "Втомився я". Поет; втомлений пережитим за останні три місяці, потребує відпочинку, а тут усе склалося по-інакшому... Мислі тривожні, темні думи переплітаються з теплими мислями, свіжими духовними силами. Крім пут, якими скопують права та суди, є, ще й пута, що є у власній крові, вони незримі, бо у твойому власному нутрі. Се пута слабої волі, се попсута наша кров у жилах гріхами наших батьків, дідів. Се страсті, що розвилися не в ту нору. Се мозолі душі по вічнім горю цілого чоловіцтва (Див. Т. 2. - С. 299-300).
І. Франко датує цю поезію 15 червня 1880 року та вказує місце її написання - Дрогобич. Отже, Нагуєвичі під ту пору він уже покинув. Із Дрогобича поїхав, мабуть, наступного дня, 16 червня, до Коломиї, сподіваючись, що староста дозволить йому піти звідти до Нижнього Березова. Однак староста дозволу не дав, а сказав написати прохання Дрогобицькому старості, щоб той вислав йому до Коломиї паспорт. Поет мусив пристати на це ї написав до Дрогобича таке прохання й чекав відповіді.
Нині нелегко встановити готель чи заїзд, у якому поселився Іван Франко, оскільки поет про нього ніде не згадує. Вперше ця проблема постала в 1955-56 роках, коли готувалися до святкування 100-річчя від дня народження Каменяра. У Коломиї з цієї нагоди був створений ювілейний комітет на чолі з директором міської бібліотеки Андрієм Чайковським, сином відомого українського письменника. Тоді вперше висунули гіпотезу, що Іван Франко жив у готелі, а достеменніше у заїзді на теперішній вулиці Театральній, мабуть, №11. На стенді, який готувався до роковин поета, була й фотографія цього заїжджого будинку. Тепер він знесений, а на тому місці розбито скверик (між каменицями № 9 і № 13).
Колись я почув, що заїжджий двір, у якому І. Франко прожив тиждень у голоді, був не на теперішній вулиці Театральній, а на проспекті Відродження, №37. Про це довідався Антін Гошува-тюк від свого однокласника Максиміліана Гірма-Шраєра, сина власника того заїзду. Антін Гошуватюк, будучи гімназистом, часто заходив до свого товариша Гірма і чув з уст його батька про труднощі, які поетові довелося перебути того страшного тиждня. Я розповів про це Андрієві Чайковському, який зняв зі стенду фотографію з заїжджим будинком і помістив, здається, тільки текст, що Іван Франко мучився той тиждень у будинку на вулиці Ягайлонській, № 37 (так вона називалася у 1880-ті роки). У ті ж 1950-ті роки всі партерові будинки від № 29 до № 41 були знесені як аварійні. Ті невеличкі споруди, правильніше називати не готелями, а просто приватними помешканнями. Власники їх, маючи вільну кімнатку, надавали її за платню, приїжджим і навіть готували їм їжу. Справжні ж готелі на той час були, мабуть, лише на площі Ринок, але де саме, сказати важко.
Наприкінці 1970-х років дослідник Франкового життя і творчості коломиєць Яків Куник висунув нову гіпотезу про місце семиденного голодного перебування. Каменяра. За його словами, це був двоповерховий будинок на проспекті Відродження, №25, Яків Куник часто заходив до друкарні, що містилася у подвір'ї тієї камениці. Якось там його зустріла одна старша жінка й розповіла, що там (показала рукою напрям, але не назвала прізвища власника того будинку чи помешкання) проживав Іван Франко. Дослідник не мав часу розпитати цю жінку детальніше про Франкове перебування, бо його квапили газетні справи. Потім у вирі лихоліть цей епізод, забувся, померла стара жінка і нині нема кому підтвердити це припущення. На мою думку, Куникія варіант уже ніколи не вдасться перевірити, а тому найближчим до істини слід уважати припущення Гірма.
У будинку Гірма Іван Франко прожив, за його словами, "страшний тиждень". Тут 17-20 червня вій написав оповідання "На дні" й за останні гроші вислав його до Львова. А 17-18 червня написав ще й вірша "Чом так тривожно б'єсь у мене серце", де висловив стурбованість долею студентської молоді, яку зустрічав на вулицях міста.
Чи стане сил у вас кайдани ті порвати
І думков вольною до бою сміло стати,
До бою вічного, великого, що йде
Круг нас і в нас самих?
(Т. 2. - С. 302)
Помітно, що передостанній рядок наведеного уривка смислово в'яжеться з ідеєю "Вічного революцьонера". Можливо, вже тоді в Івана Франка почала визрівати ідея гімну. Мій здогад збігається з думкою Василя Сіменовича, якого я вже згадував.
У листі до М. Драгоманова 26 квітня 1890 року І. Франко писав: "Виславши за останні гроші написану повість "На дні", я жив опісля три дні трьома центами, найденими над Прутом на піску, а коли й тих не стало, я закрився в своїй кімнаті готелю і лежав півтора дня в горячці й голоді, ждучи смерті, безсильний і знеохочений до життя. Один із моїх соузників (співв'язнів. - І. Б.), посланий К. Геником, спас мене від голодової смерти. Я ще раз поїхав до Дрогобича (Т. 49. - С. 247). Дехто думає, що тим "соузником" був Микола Колцуняк, але це потребує перевірки, бо Кирило Геник міг попросити Порфира Гладія з Березова Вижнього, який проживав у Лючі, або Антона Мельниика з Яблунева. Вони теж були "соузниками" поета.
У коломийському заїзді чи готелі 23 червня Іван Франко написав два вірші: "Ой, що в полі за димове", в якому закликає розум-бистрбум порвати віковії пута, Що Скували думку людську, а також:
Двигни з пітьми люд робучий,
... ... ... ... ... ... ...
Розхитай в нім ясні думи,
Розрости бажання волі,
Виплекай братерську згоду,
Поєднай велику силу,
Щоби разом дружно стала
Щастя, волі добувала!
(Т. І. - С. 33)
У другому вірші - "Моя любов" - поет, зіставляючи любов до знедоленого народу з любов'ю святою, запитує:
І чи ж перечиться любов
Тій другій а святій любові
До всіх, що ллють свій піт і кров,
До всіх, котрих гнетуть окови?
І сам відповідає:
Ні, хто не любить всіх братів,
Як сонце боже, всіх зарівно,
Той щиро полюбить не вмів
Тебе, коханая Вкраїно!
(Т. І. - С. 83)
Ці два вірші написані у бадьорому тоні, після того, як поета відвідав "соузник" від Кирила Геника та передав йому грошей, які врятували молодого Франка з безвихідного становища.
Може, увечері того ж дня або вранці наступного (24 червня) Іван Франко повернувся до Нагуєвичів. І цього разу ненадовго зупинився у рідному селі, бо вже 28 червня дрогобицький староста Коляжовський повідомляв намісництво, що видав того ж дня Франкові посвідчення особи і той виїхав до
Loading...

 
 

Цікаве