WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → “Андрій Малишко”( Біографія та пісенна творчість) - Реферат

“Андрій Малишко”( Біографія та пісенна творчість) - Реферат

"Коли умер кривавий Торквемада" відтворює дух страху, непевності,нерішучості, який панував у країні. В образі Іспанії часів середньовічної інквізиції поет змальовує "великий, могучий Союз".
Коли помер Сталін, проводилися жалобні мітинги, зібрання, а недремне кагебістське око спостерегло: "чи не майне де усміх на лиці". А люди й справді глибоко приховували свою радість, привчені боятись доносів, перелякано принишкли в очікуванні, зображаючи скорботу. Точнісінько, як у Павличковому вірші:
Ченці (читай: кагебісти та іже з ними)
Самі усім розповідали,
Що інквізитора уже нема,
А люди, слухаючи їх, ридали,
Не усміхались навіть крадькома;
Напевне, дуже добре пам'ятали,
Що здох тиран, але стоїть тюрма!
Надто вже прозорою була алегорія, щоб дійшлі компартійні прислужники її не розкусили. Та ще якби ж то сам Торквемада! А то й ряд крамольних віршів про мову, віршів, які відверто суперечили офіційній політиці щодо мови сколонізованого народу.
"Ти зрікся мови рідної", "Якби я втратив очі, Україно...", "О рідне слово, що без тебе я?!.", "Лист до одного знайомого в справах філологічних" Для Павличка мова - то найцінніший скарб, з яким ніщо не може зрівнятися. У народі прийшло вважати найбільшою цінністю зір. Кажуть: бережи, як зіницю ока, або - як око в лобі. Павличко ж знаходить цікавий і несподіваний поворот, щоб ще вище піднести цінність мови. У сонеті "Якби я втратив очі, Україно", він пише, що, осліпнувши, міг би жити:
Мені і в непроглядній пітьмі днів
Твоя лунала б мова солов'їна,
І світ, що ти дала мені у віно,
У сяйві слова знову б заяснів.
Та вся природа зі своєю красою не замінить співу, мови, втрата її - "Ото була б загибель - смерть моя", - признається поет.
Ставлення до рідної мови для Павличка - то найвищий критерій моральності, взагалі вартості людини. З рівною пошаною ставиться він до кожної мови, бо знає, що вона - "Як дерево, з якого буде Колиска чи труна - залежно, хто що подарувати хоче Своєму братові".
Що вона - як вогонь, котрий може "спалити або зігріти дух". Та перевертень, що рідну мову забув і зрадив, - не зігріє душі чужою мовою, не здатен ні до чого світлого, доброго ("Лист до одного знайомого в справах філологічних").
До гнівної інвективи підноситься поет у вірші "Ти зрікся мови рідної". Осуджуючи ж подібного перекинчика, поет, як селянський син, передрікає йому таку покару, що є найстрашнішою для хлібороба:
Тобі
Твоя земля родити перестане,
Зелена гілка в лузі на вербі
Від доторку твого зів'яне!
І немає тепер в нього "ні роду, ні народу", та й шани чужинців він теж не заслужив...
Актуально звучать у збірці й антиміщанські мотиви, поет розмірковує над злетами й падіннями людського єства, підносить людську совість як основу існування ("Ти сам для себе слідчий і суддя...", "Як налетять рої дошкульних мух...").
Подальші збірки "Бистрина" (1959), "Днина" (1960), "Пальмова віть", "Жест Нерона" (1962) збагатили художньо-тематичні обрії творчості Д. Павличка, засвідчили його дальше зростання, а вибрані поезії "Пелюстка і лоза" (1964) дають можливість окреслити основні параметри його поетичного обдаровання. Павличко завжди в шуканнях, він черпає з багатющої спадщини попередників - особливо - І. Франка, М. Рильського, з котрими його єднає громадянське звучання поезії, прагнення пронести свої ідеали крізь шкаралупу дрібнобуденного, вимушеного, філософська заглибленість у сутність вічних, загальнолюдських проблем.
Подорожі по світу (Куба, Канада, Америка), ряд інших країн, глибоке ознайомлення зі світовою літературою не тільки розширили його уявлення про світ, а й наблизили до нього поезію Заходу і Сходу, збагатили художню палітру. Так, він блискуче оволодів такою складною віршовою формою, як сонет, зробив чималий внесок у його цікавий різновид - білий сонет, увів в українську літературу поширені в близькосхідній ліриці рубаї, відродив у сучасній поезії жанр притчі.
Треба відзначити його збірки "Гранослов" (1968) і "Таємниця твого обличчя" (1974), а також вибрані твори в двох томах (1979). З них підноситься постать мудрої людини, зрілого поета, якого добре видно навіть на тлі світової літератури. Поетичне мислення Павличка характеризується синтезом глибокого ліризму та інтелектуалізму, поєднанням конкретної художньої деталі з образами широкого узагальнюючого значення, які здебільшого виходять на обшири загальнолюдських, світових проблем.
Так, в одній з кращих збірок "Гранослов" є однойменний цикл, присвячений гранду нашої поезії Максиму Рильському - на вічну пам'ять. Він перейнятий болем утрати. Ряд конкретностей - аж до імені поета - чітко вказує на цю присвяту. А разом з тим вимальовується збірний образ великого митця, його смерть - це втрата всього світу, ряд персоніфікованих образів природи вказує на її глибину, аж до "Голосить в Голосієві земля: Ой синку мій, велика в мене рана..."
Другий сонет - це зойк і біль самої історії України - "Не плачте, Ярославно, їде князь - Тепер його вже не беруться стріли". В образному розмаїтті вимальовується постать поета-сподвижника, вірного сина України, якому судилося пройти тернистим шляхом, таким звичайним для всіх геніїв, що не зреклися своєї віри і своєї любові, як-от Шевченко, Міцкевич, Франко, Петефі, Байрон.
Йому призначено і далі йти,
Через усі весілля наші й тризни,
Через любові нашої мости...
...В майбутнє сонце нашої Вітчизни.
Павличкова ліра тяжіє до складних загальнолюдських проблем у їх найгостріших суперечностях, контрастах. Добро і зло, любов і ненависть, пелюстки і леза, світло й пітьма - Павличко розмірковує над цими вічними тезами як філософ, а осмислює й розповідає про них - у вишуканих і точних образах. Так, у сонеті "Погляд у криницю" поет надає світлу всеохоплюючого, вселенського значення:
Я розумію світло.
Це - душа,
Любові й космосу глибини.
Жертва.
Блиск розуму.
Благословення миру.
Палання рук.
Веселощі трави.
Тобто - все суще на Землі, в Космосі, в людській душі, і його сприймає поет як споконвічну даність - і вже тим - життєдайну силу. Темнота ж чужа йому. Це, можливо, самотності печаль, дух калини, заздрощі, злоба... Вони - чужі поетові. Та вони мусять існувати - як антитеза, як контраст, бо ж "Без темряви свою снагу Не може сяйво людям об'явити". І так вони йдуть у парі - світло й пітьма, радість і горе, червоне й чорне. І тільки тьма смерті, так можна розуміти душу поета, дозволяє побачити й оцінити справжню вартість речей і справ.
Міцною внутрішньою ниттю поєднання конкретики із глобальними, світовими мотивами пов'язані сонети "Коли умер кривавий Торквемада...", "Погляд у криницю", "Крила", "Нетерпеливість", "Міст" та ще цілий ряд інших творів високого філософського та громадянського звучання. У них здебільшого через більш або менш прозорі алегоричні шати ясно проступають реалії часів тоталітаризму, який, звісно
Loading...

 
 

Цікаве