WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → “Андрій Малишко”( Біографія та пісенна творчість) - Реферат

“Андрій Малишко”( Біографія та пісенна творчість) - Реферат


РЕФЕРАТ
Тема: "Андрій Малишко"
( Біографія та пісенна творчість)
ЖИТТЯ І ТВОРЧІСТЬ Д.В.ПАВЛИЧКА
СУЧАСНА БІОГРАФІЯ
(Народився 28 вересня 1929)
Дмитро Васильович Павличко - український поет, перекладач, громадсько-політичний діяч. Народився 28 вересня 1929р. в селі Стопчатові на Івано-Франківщині у селянській родині. Від осені 1945p. по літо 1946р. був ув'язнений за сфабрикованим сталінськими каральними органами звинуваченням у приналежності до УПА. 1953р. закінчив філологічний факультет Львівського університету. Завідував відділом поезії редакції журналу "Жовтень" (нині - "Дзвін"), після переїзду до Києва працював у секретаріаті СПУ. В 1971 - 1978 pp. Д. Павличко редагував журнал "Всесвіт". Перша збірка поезій "Любов і ненависть" з'явилася у 1953р. Пізніше побачили світ поетичні книги "Моя земля" (1955), "Чорна нитка" (1958). Визначальною особливістю творчості Д. Павличка цього періоду була підкреслена публіцистичність, громадянська напруга художнього слова, хоча, звичайно, молодий поет вимушений був іти й на певні компроміси з пануючою тоді ідеологією. Та вже збірка "Правда кличе" (1958), яка побачила світ на самому початку хрущовської "відлиги", засвідчила, що він був сповнений віри в можливість появи в тогочасних суспільних умовах справді вільної, духовно багатої людини. Однак вісімнадцятитисячний тираж книжки було знищено за вказівкою партійних цензорів. Етапною для Д. Павличка стала збірка "Гранослов" (1968), в якій автор утверджував ідею незнищенності національної культури. Але чи не найповніше талант поета розкрився в його ліриці. Збірки "Сонети подільської осені" (1973), "Таємниця твого обличчя" (1974, 1979) стали помітним явищем в українській літературі другої половини XX ст. Традиції пристрасного слова І. Франка продовжують книги поезій "Спіраль" (1984), "Поеми й притчі" (1986), "Покаянні псалми" (1994). Перу Д. Павличка належить також антологія перекладів "Світовий сонет" (1983). Літературно-критичні праці зібрані в книжках "Магістралями слова" (1978), "Над глибинами" (1984), "Біля мужнього слова" (1988). Д. Павличко - один з організаторів Народного Руху України, Демократичної партії України.
Справедливо говорять, що біографія поета - в його віршах. З поезії Дмитра Павличка справді можна дізнатися про життєвий шлях, становлення характеру, про погляди та переконання чи не більше, ніж з підручників, монографій, досліджень, де йдеться про цього талановитого поета.
Народився Дмитро Васильович Павличко 28 вересня 1929 року в селі Стопчатові Яблунівського району на Івано-Франківщині - тоді ця територія була під Польщею - в селянській сім'ї. Із розсипаних у віршах уламків спогадів, як із шматочків смальти, переважно похмурих, темних кольорів, можна відтворити мозаїку його дитинства.
Народився Дмитро, пригадує мати, "коли копати картоплю з батьком йшли вони". Майбутньому поетові "тверда земля була за ліжко, Шорсткий киптар за пелюшки" ("Мені приходять телеграми"). Доля судилася Дмитрові така, як і всім українцям, та ще бідакам: нужда, тяжка праця, бідненька освіта - до того ж чужою мовою. Такий шлях і слався сину лісоруба. Кпини та знущання за рідну мову, за босі ноги...
В одному з ранніх віршів "Дві ялинки" йдеться про те, як у передноворічний вечір хлопчик продає ялинку, бо ж "Треба купить бараболі Матері хворій своїй".
З цих та інших віршів постає узагальнена картина гіркої долі гуцульської бідноти, безнадії, горя.
Та ось - вересень 1939-го. Звичайно ж, "син простого лісоруба" з радістю й надією зустрів його. Певна річ - не міг він тоді бачити, знати, що приніс він Західній Україні й депортації, арешти, колгоспи. Які ж зміни він відчув на власній долі? Школа рідною мовою. Українські книжки. А далі - університет. Про це й пише захоплено молодий поет у щирих віршах:
Відкривались ясні школи
Тим, що вийшли із колиб,
Тим, що мріяти ніколи
Про науку й не могли б.
("1939 рік")
Проріс, як пагінець із землі, й забуяв поетичний талант, народилися перші вірші, а далі й книжки. Певна річ, писав молодий поет і про визволення, й про партію, й про нову Радянську Батьківщину. Писав щиро. Чи міг він розібратися в складнощах часу, прозирнути в майбутнє, осягнути колонізаторські імперські плани? А якщо й розібрався, то чи міг писати про це? Щоправда, міг не писати і про інше.
При всьому тому Дмитро Павличко не скотився в багно кон'юнктурщини, прислужництва, хоч, мабуть, може дорікнути собі за багато чого з написаного в ті роки. Та втримала його на крилі совісті любов - справжня, синівська, не показна й не фальшива - любов до України, до рідного народу, його історії, його мови.
У дитячому серці жила Україна -
Материнські веселі і журні пісні,
Та за мову мужицьку не раз на коліна
Довелося у школі ставати мені.
Непокривлену душу хотіли зламати,
Та лишилися тільки болючі киї,
Наді мною ночами відплакала мати,
Я ж не зрікся ні мови, ні пісні її. ( " У дитячому серці жила Україна")
У перших збірках Павличка - "Любов і ненависть" (1953), "Моя земля" (1955), "Бистрина" (1959), "Днина" (1960) та ін. трапляються речі, оцінювані неоднозначне. Проте треба сказати на честь поета, що він один із перших розібрався в складних і політичних, і літературних перипетіях післясталінського періоду. Воно-то так, і XX з'їзд компартії відбувся, й культ особи Сталіна осуджено, й репресованих реабілітують - Але все це якось непевно, хто знає - чи не повернеться все на круги своя? Адже ж кати - Каганович, Молотов, інші сталінські приспішники на волі, на колишні крісла поглядають... Чи не краще перемовчати, пересидіти нишком? Так думало багато, й багато письменників у тому числі.
І саме тоді - 1958 року - виходить у Львові збірка поезій Дмитра Павличка "Правда кличе!" На перший погляд, у ній все було гаразд. Червона обкладинка, відкривалася книжка циклом "Ленін іде", були вірші проти націоналістів...
Та не добачили компартійні цензори найголовнішого: різкого осуду тоталітаризму, який, певна річ, не помер разом із Сталіним.
Не спостерегла й гарячої залюбленості в рідну мову, гнівний осуд перекинчиків, які забули, зрадили її "заради лакомства нещасного". Й отого українського національного духу, яким перейнятий характер ліричного героя поезій Павличка. Та всього цього не добачили, доки книжка була надрукована. А тоді спостерегли, вдарили на сполох - і майже весь тираж пішов під ніж, був знищений, уціліло лише кільканадцять примірників.
У збірці "Правда кличе!", як, до речі, й багатьох інших книгах Павличка, є чимало віршів, написаних у ключі тих радощів, надій і сподівань, що були викликані вереснем тридцять дев'ятого. Та писав її вже зрілий поет, який усвідомив, що не все так робиться, як говориться. Знав уже він про криваві проскрипції, депортації, табори... І в час, коли багато хто боявся повороту до старого й обережно промовчував, Павличко у вірші
Loading...

 
 

Цікаве